На столі лежала купа баксів.
Сіркою тягнуло від заграв.
Князь Безодні, чорний, наче вакса,
З визиском сьогодні торгував.

Він водив булькатими очима,
Ґедзів оббиваючи хвостом,
В мізки проникаючи незримо –
Чи нема захищених хрестом?

- Грішники! Як нині вас багато!
Мабуть, справді Бог покинув вас.
Ваша доля – потемки блукати.
Я для вас – один-єдиний шанс.

Завше й скрізь вас мають за нізащо.
Чи в житті хто досягнув свого?
Але я вас виручу з напасті.
Полюбіть себе, бо варті ви того!

Я вже вам готую нову долю:
Розкоші, і пестощі красунь.
Вашим богом буду я і долар!
Душолюб я! Знахар і відун!

В черзі бились у чеканні кушу.
Грішники і так, юрба зівак…
Кожен з них хотів продати душу.
Торгувались. Люто, за п’ятак!

- Десять тисяч? Заломив ти, кореш.
Шість шістсот! І вдарим по руках.
Скріпим кров’ю. І тоді не збореш
Тої клятви даної – в віках!

А як знак подам - ти вб’єш і вкрадеш!
Зрадиш друга, матір і жону.
При нагоді і вітчизну зрадиш.
Я за те воздам. Ти згоден? Ну!

З натовпу підтакнули гуняво,
Погляди відводячи убік:
- За такенні гроші на халяву
Вб’є і зрадить кожний чоловік.

Що нам та душа? Гони монету!
К жизні в нас конкретний інтерес:
Руки щоб по лікті у браслетах,
Пиво, жрачка, і безпечний секс.


Та один не згодився з юрбою.
В грішнім серці народився Бог.
- Люди! Ви торгуєте судьбою!
Він шахрай, брехун і демагог!

Не губіть ви душ у цім свавіллі!
Вічну душу дано неспроста:
В Судний День зродиться в новім тілі,
Як із зерня пагін вироста!

- Гарно ти співаєш соловейком!
Скільки тут емоцій, де Шекспір!?
Ти собі дозволив зайве, Швейку.
Й хрестика не зняв ще до сих пір!

Загарчав, дихнув смердючим ротом,
Звівся з-за стола, мов чорний крук.
- Хочеш, щоб тебе взяли в роботу?
Я мільйони душ прибрав до рук!

- Звір ти є. Призвідник руйнування,
Ворог людства іспоконвіків,
Споживач енергії страждання.
Ти для цього й сієш біль і гнів.

Спонукаєш розбрат і розруху,
Горя й сліз помножуєш число.
Розум твій, відірваний від Духу
Здатний породити тільки зло!

- Бачу я, ти забагато знаєш.
А як менше знаєш, краще спиш.
Ти магістра всіх наук повчаєш!
Про якусь там совість торохтиш.

Так, я п’ю енергію страждання,
Щоб не підіймалась вище хмар.
Це моє природжене бажання.
Я для цього світу – санітар.

Де ненависть, кров – я бенкетую,
(Аж, бува, нагулюю жирок.)
Там, де лад і спокій – голодую!
Ось таке воно життя, «дружок».

В тім, що я такий, самі ж ви й винні.
Я вас не примушую грішить.
Ріжетесь, б’єтесь, п’єте, як свині,
Я ж повинен це лайно спожить.

- Бідний Князь Пітьми, сама невинність!
Скоро крильця виростуть між ріг.
П’ять хвилин тому не ваша милість
Спокушала цю юрбу на гріх?

Крадії, пройдисвіти, блудниці…
Чи не жаль «магістру всіх штибів»
Цих людей, зневажених і ницих.
Задля чого душі їх тобі?

- Щоб тобі вмиралось веселіше,
Слухай, я на вухо відповім:
Душі вибираю щобрудніші.
Так, для апетиту. Я їх їм.

- Влада над бездушною юрбою…
Ось воно, стремління Князя Тьми.
За усіх, обманутих тобою,
Будеш проклят Богом і людьми!

- Не тобі мене страхати Небом.
Грішник ти, нікчемний сірячок!
Смерть твоя уже за крок від тебе.
Снайпер вже намацує гачок.

Стій на місці, вперте сотворіння!

- Якщо й згину в цьому шабаші,
Йду у вічність як вінець творіння,
А не раб, позбавлений душі.

Він пройшов крізь натовп онімілий,
Завагався… Ні! Таки пішов!
Бив громами у вухах замшілих
Переможний стукіт підошов.

Знявся вітер. Світло дня померкло.
Глупа ніч сахалася примар.
Всі страхіття Дантового пекла
Вивергнув розбурханий Тартар.

Злі почвари клацали зубами,
Хижа зграя круг от-от зімкне.
Шепотів пошерхлими губами:
«Господи, не покидай мене!»

Із вогких кутків сичало гаддя,
Простягало щупальці слизькі…
Там, у далині, горить багаття?!
Ні! То сонця довгожданий схід!

- Десь ти помилився, харцизяко!
Я ж не мав лишитися живим?..
Він не знав, що НЕПРИСТУПНИЙ ЗАХИСТ
НЕБО ВЖЕ РОЗКИНУЛО НАД НИМ.

2008