Я завжди захоплювався твоїм сміхом. А ти просто посміхалась. Щодня ти наповнювала моє життя кольором. І я не міг повірити, коли ми нарешті познайомились. Ти отак просто підійшла до мене і попросила цигарку. Спочатку я хотів сказати щось на кшталт : «Такій гарненькій дівчинці не варто палити…» Та потім згадав реакцію своєї сестри на подібні фрази, і тупо махнув головою.
Ти м’яко посміхнулась і протягнула долоню. Я пригостив тебе, але ти навіть не поворухнулась. (Не враховуючи надзвичайної грації, коли ти підпалювала мій синій «Parliament».) Стояла і щиро до мене посміхалась. Хвилини за дві я все ж зважився запитати як тебе звати...

… Зараз занадто боляче згадувати все, що з тобою пов’язано. А тоді це було для мене ледь не знаком з неба, що нам судилось бути разом. Ну що ж… Біс з ним… Прошу, згадай все, що ми пережили. Ти змусила мене повірити в те, що я ще зможу врятуватись. Що не залишу тебе саму на цьому світі, що ми влаштуємо ще не одну революцію.
Минуло двадцять два місяці з того моменту, як ми почали спілкуватись. І я наважився розповісти тобі про свою можливу передчасну смерть. Ти слухала дуже уважно, намагалась не перебивати, а я знаю, яка ти допитлива.
А потім просто пішла. Попрощалась, звісно, але пішла…

… Я довго не міг збагнути твою реакцію… Невже ти не могла уявити себе поруч зі смертником??? Що раптом трапилось з моєю солоденькою…знову твоє ім’я…. Останнім часом воно наче переслідує мене… Але це вже не важливо. Тож коли ти за тиждень знову з’явилась, в мене не було слів: ти уникала мене, робила вигляд, що я не існую, що ми незнайомі.
В той момент я вирішив, що тобі, мабуть, так легше буде пережити втрату… Але потім я згадав, що сказав лише про МОЖЛИВУ смерть, і точно не найближчим часом. Твої очі були спустошені, чи то просто скляні… Я більше не впізнавав тебе. Ти була зовсім чужа мені.

… На деякий момент мені було боляче і гидко на тебе дивитись. І я почав пропускати пари. А коли повернувся, тебе не було… Мені сказали, що ти зникла того ж дня, коли я вдруге не прийшов на пари. Раптом гучний німий крик вирвався на волю…ВОНА НЕ МОГЛА!!! …

… Я залишився сам. Так я тоді думав. Хоч і не було жодних звісток, я все ж не очікував побачити тебе живою…

… Ти з’явилась нізвідки. Ти полюбляла такі сюрпризи, але я вже лежав у комі. Твої слова піднімали мене з глибокого дна тієї всепоглинаючої ями. Та дуже швидко ти здалась. Просто покинула мене. Тепер я мав там померти… Я найбільше цього хотів. Але щось не дозволило мені це зробити. Я все-таки вижив…

… Ми зустрілись поглядом у маршрутці. Ти здивовано і злякано подивилась на мене: було надто очевидно, що ти не очікувала побачити мене живим. А от я змирився, і просто посміхнувся.
Ми за звичкою вийшли на зупинці біля парку…

… Твої очі тікали від мого погляду, а руки знервовано шурхотіли по кишенях в пошуках запальнички. А я спокійно поглядав на тебе… Ти чомусь занадто сильно нервувала. Ще хвилина… і… прийшов Він. Ти поцілувала його у щічку, і тільки губами промовила до мене ПРОБАЧ МЕНІ…

…Я допалив цигарку, що мало остаточно мене вбити.
Тепер пишу тобі ось це. Згадай хоч на мить все, що ми мали… І прошу лиш про одне: скажи чому…

27.10.2009