Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Плешивенко (1991) /
Проза
Сповідь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь
Я завжди захоплювався твоїм сміхом. А ти просто посміхалась. Щодня ти наповнювала моє життя кольором. І я не міг повірити, коли ми нарешті познайомились. Ти отак просто підійшла до мене і попросила цигарку. Спочатку я хотів сказати щось на кшталт : «Такій гарненькій дівчинці не варто палити…» Та потім згадав реакцію своєї сестри на подібні фрази, і тупо махнув головою.
Ти м’яко посміхнулась і протягнула долоню. Я пригостив тебе, але ти навіть не поворухнулась. (Не враховуючи надзвичайної грації, коли ти підпалювала мій синій «Parliament».) Стояла і щиро до мене посміхалась. Хвилини за дві я все ж зважився запитати як тебе звати...
… Зараз занадто боляче згадувати все, що з тобою пов’язано. А тоді це було для мене ледь не знаком з неба, що нам судилось бути разом. Ну що ж… Біс з ним… Прошу, згадай все, що ми пережили. Ти змусила мене повірити в те, що я ще зможу врятуватись. Що не залишу тебе саму на цьому світі, що ми влаштуємо ще не одну революцію.
Минуло двадцять два місяці з того моменту, як ми почали спілкуватись. І я наважився розповісти тобі про свою можливу передчасну смерть. Ти слухала дуже уважно, намагалась не перебивати, а я знаю, яка ти допитлива.
А потім просто пішла. Попрощалась, звісно, але пішла…
… Я довго не міг збагнути твою реакцію… Невже ти не могла уявити себе поруч зі смертником??? Що раптом трапилось з моєю солоденькою…знову твоє ім’я…. Останнім часом воно наче переслідує мене… Але це вже не важливо. Тож коли ти за тиждень знову з’явилась, в мене не було слів: ти уникала мене, робила вигляд, що я не існую, що ми незнайомі.
В той момент я вирішив, що тобі, мабуть, так легше буде пережити втрату… Але потім я згадав, що сказав лише про МОЖЛИВУ смерть, і точно не найближчим часом. Твої очі були спустошені, чи то просто скляні… Я більше не впізнавав тебе. Ти була зовсім чужа мені.
… На деякий момент мені було боляче і гидко на тебе дивитись. І я почав пропускати пари. А коли повернувся, тебе не було… Мені сказали, що ти зникла того ж дня, коли я вдруге не прийшов на пари. Раптом гучний німий крик вирвався на волю…ВОНА НЕ МОГЛА!!! …
… Я залишився сам. Так я тоді думав. Хоч і не було жодних звісток, я все ж не очікував побачити тебе живою…
… Ти з’явилась нізвідки. Ти полюбляла такі сюрпризи, але я вже лежав у комі. Твої слова піднімали мене з глибокого дна тієї всепоглинаючої ями. Та дуже швидко ти здалась. Просто покинула мене. Тепер я мав там померти… Я найбільше цього хотів. Але щось не дозволило мені це зробити. Я все-таки вижив…
… Ми зустрілись поглядом у маршрутці. Ти здивовано і злякано подивилась на мене: було надто очевидно, що ти не очікувала побачити мене живим. А от я змирився, і просто посміхнувся.
Ми за звичкою вийшли на зупинці біля парку…
… Твої очі тікали від мого погляду, а руки знервовано шурхотіли по кишенях в пошуках запальнички. А я спокійно поглядав на тебе… Ти чомусь занадто сильно нервувала. Ще хвилина… і… прийшов Він. Ти поцілувала його у щічку, і тільки губами промовила до мене ПРОБАЧ МЕНІ…
…Я допалив цигарку, що мало остаточно мене вбити.
Тепер пишу тобі ось це. Згадай хоч на мить все, що ми мали… І прошу лиш про одне: скажи чому…
27.10.2009
Ти м’яко посміхнулась і протягнула долоню. Я пригостив тебе, але ти навіть не поворухнулась. (Не враховуючи надзвичайної грації, коли ти підпалювала мій синій «Parliament».) Стояла і щиро до мене посміхалась. Хвилини за дві я все ж зважився запитати як тебе звати...
… Зараз занадто боляче згадувати все, що з тобою пов’язано. А тоді це було для мене ледь не знаком з неба, що нам судилось бути разом. Ну що ж… Біс з ним… Прошу, згадай все, що ми пережили. Ти змусила мене повірити в те, що я ще зможу врятуватись. Що не залишу тебе саму на цьому світі, що ми влаштуємо ще не одну революцію.
Минуло двадцять два місяці з того моменту, як ми почали спілкуватись. І я наважився розповісти тобі про свою можливу передчасну смерть. Ти слухала дуже уважно, намагалась не перебивати, а я знаю, яка ти допитлива.
А потім просто пішла. Попрощалась, звісно, але пішла…
… Я довго не міг збагнути твою реакцію… Невже ти не могла уявити себе поруч зі смертником??? Що раптом трапилось з моєю солоденькою…знову твоє ім’я…. Останнім часом воно наче переслідує мене… Але це вже не важливо. Тож коли ти за тиждень знову з’явилась, в мене не було слів: ти уникала мене, робила вигляд, що я не існую, що ми незнайомі.
В той момент я вирішив, що тобі, мабуть, так легше буде пережити втрату… Але потім я згадав, що сказав лише про МОЖЛИВУ смерть, і точно не найближчим часом. Твої очі були спустошені, чи то просто скляні… Я більше не впізнавав тебе. Ти була зовсім чужа мені.
… На деякий момент мені було боляче і гидко на тебе дивитись. І я почав пропускати пари. А коли повернувся, тебе не було… Мені сказали, що ти зникла того ж дня, коли я вдруге не прийшов на пари. Раптом гучний німий крик вирвався на волю…ВОНА НЕ МОГЛА!!! …
… Я залишився сам. Так я тоді думав. Хоч і не було жодних звісток, я все ж не очікував побачити тебе живою…
… Ти з’явилась нізвідки. Ти полюбляла такі сюрпризи, але я вже лежав у комі. Твої слова піднімали мене з глибокого дна тієї всепоглинаючої ями. Та дуже швидко ти здалась. Просто покинула мене. Тепер я мав там померти… Я найбільше цього хотів. Але щось не дозволило мені це зробити. Я все-таки вижив…
… Ми зустрілись поглядом у маршрутці. Ти здивовано і злякано подивилась на мене: було надто очевидно, що ти не очікувала побачити мене живим. А от я змирився, і просто посміхнувся.
Ми за звичкою вийшли на зупинці біля парку…
… Твої очі тікали від мого погляду, а руки знервовано шурхотіли по кишенях в пошуках запальнички. А я спокійно поглядав на тебе… Ти чомусь занадто сильно нервувала. Ще хвилина… і… прийшов Він. Ти поцілувала його у щічку, і тільки губами промовила до мене ПРОБАЧ МЕНІ…
…Я допалив цигарку, що мало остаточно мене вбити.
Тепер пишу тобі ось це. Згадай хоч на мить все, що ми мали… І прошу лиш про одне: скажи чому…
27.10.2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
