![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.27
05:56
Паленіє сонце за прозорим мевом,
Барвою жовтавою збризкані поля, –
Обгоріле листя струшують дерева
І в дрімливій тиші ціпенію я.
Мов кипуча домна, день пече і сліпить,
І уперто змінює сталий мій режим, –
Поміж буряками вичахла свиріпа
І пирій з о
Барвою жовтавою збризкані поля, –
Обгоріле листя струшують дерева
І в дрімливій тиші ціпенію я.
Мов кипуча домна, день пече і сліпить,
І уперто змінює сталий мій режим, –
Поміж буряками вичахла свиріпа
І пирій з о
2024.06.27
00:17
Квіти ніжності, сині гортензії,
Прикрашають казкове мовчання.
Є у Харкові Площа Поезії -
Площа мрії, розради, кохання.
З-за дерев із відтінками синіми
Посміхалося літо спекотне.
Я, натхненний осінніми римами,
Прикрашають казкове мовчання.
Є у Харкові Площа Поезії -
Площа мрії, розради, кохання.
З-за дерев із відтінками синіми
Посміхалося літо спекотне.
Я, натхненний осінніми римами,
2024.06.26
20:15
— Ти, ти, ти, — говорить вона
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
2024.06.26
19:03
Серед радянських дослідників традиційно панувала іще ленінська думка про те, що Бог у філософії Дж. Берклі є суто декоративним елементом, що буцімто лише маскує соліпсизм, тоді як це не відповідає дійсности. Це було підтверджено ще роздумами І. Канта п
2024.06.26
17:05
Історію розповідали люди,
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
2024.06.26
14:08
Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
2024.06.26
12:27
Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
2024.06.26
08:49
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
2024.06.26
08:47
Летять слони-2
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
2024.06.26
08:17
Вклонюся житу, жито – це життя,
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
2024.06.26
05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
2024.06.26
01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
2024.06.25
21:22
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
2024.06.25
13:26
Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
2024.06.25
13:14
Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
2024.06.25
11:34
Кам’яний голос тиші
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Альона Плешивенко (1991) /
Проза
Сповідь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь
Я завжди захоплювався твоїм сміхом. А ти просто посміхалась. Щодня ти наповнювала моє життя кольором. І я не міг повірити, коли ми нарешті познайомились. Ти отак просто підійшла до мене і попросила цигарку. Спочатку я хотів сказати щось на кшталт : «Такій гарненькій дівчинці не варто палити…» Та потім згадав реакцію своєї сестри на подібні фрази, і тупо махнув головою.
Ти м’яко посміхнулась і протягнула долоню. Я пригостив тебе, але ти навіть не поворухнулась. (Не враховуючи надзвичайної грації, коли ти підпалювала мій синій «Parliament».) Стояла і щиро до мене посміхалась. Хвилини за дві я все ж зважився запитати як тебе звати...
… Зараз занадто боляче згадувати все, що з тобою пов’язано. А тоді це було для мене ледь не знаком з неба, що нам судилось бути разом. Ну що ж… Біс з ним… Прошу, згадай все, що ми пережили. Ти змусила мене повірити в те, що я ще зможу врятуватись. Що не залишу тебе саму на цьому світі, що ми влаштуємо ще не одну революцію.
Минуло двадцять два місяці з того моменту, як ми почали спілкуватись. І я наважився розповісти тобі про свою можливу передчасну смерть. Ти слухала дуже уважно, намагалась не перебивати, а я знаю, яка ти допитлива.
А потім просто пішла. Попрощалась, звісно, але пішла…
… Я довго не міг збагнути твою реакцію… Невже ти не могла уявити себе поруч зі смертником??? Що раптом трапилось з моєю солоденькою…знову твоє ім’я…. Останнім часом воно наче переслідує мене… Але це вже не важливо. Тож коли ти за тиждень знову з’явилась, в мене не було слів: ти уникала мене, робила вигляд, що я не існую, що ми незнайомі.
В той момент я вирішив, що тобі, мабуть, так легше буде пережити втрату… Але потім я згадав, що сказав лише про МОЖЛИВУ смерть, і точно не найближчим часом. Твої очі були спустошені, чи то просто скляні… Я більше не впізнавав тебе. Ти була зовсім чужа мені.
… На деякий момент мені було боляче і гидко на тебе дивитись. І я почав пропускати пари. А коли повернувся, тебе не було… Мені сказали, що ти зникла того ж дня, коли я вдруге не прийшов на пари. Раптом гучний німий крик вирвався на волю…ВОНА НЕ МОГЛА!!! …
… Я залишився сам. Так я тоді думав. Хоч і не було жодних звісток, я все ж не очікував побачити тебе живою…
… Ти з’явилась нізвідки. Ти полюбляла такі сюрпризи, але я вже лежав у комі. Твої слова піднімали мене з глибокого дна тієї всепоглинаючої ями. Та дуже швидко ти здалась. Просто покинула мене. Тепер я мав там померти… Я найбільше цього хотів. Але щось не дозволило мені це зробити. Я все-таки вижив…
… Ми зустрілись поглядом у маршрутці. Ти здивовано і злякано подивилась на мене: було надто очевидно, що ти не очікувала побачити мене живим. А от я змирився, і просто посміхнувся.
Ми за звичкою вийшли на зупинці біля парку…
… Твої очі тікали від мого погляду, а руки знервовано шурхотіли по кишенях в пошуках запальнички. А я спокійно поглядав на тебе… Ти чомусь занадто сильно нервувала. Ще хвилина… і… прийшов Він. Ти поцілувала його у щічку, і тільки губами промовила до мене ПРОБАЧ МЕНІ…
…Я допалив цигарку, що мало остаточно мене вбити.
Тепер пишу тобі ось це. Згадай хоч на мить все, що ми мали… І прошу лиш про одне: скажи чому…
27.10.2009
Ти м’яко посміхнулась і протягнула долоню. Я пригостив тебе, але ти навіть не поворухнулась. (Не враховуючи надзвичайної грації, коли ти підпалювала мій синій «Parliament».) Стояла і щиро до мене посміхалась. Хвилини за дві я все ж зважився запитати як тебе звати...
… Зараз занадто боляче згадувати все, що з тобою пов’язано. А тоді це було для мене ледь не знаком з неба, що нам судилось бути разом. Ну що ж… Біс з ним… Прошу, згадай все, що ми пережили. Ти змусила мене повірити в те, що я ще зможу врятуватись. Що не залишу тебе саму на цьому світі, що ми влаштуємо ще не одну революцію.
Минуло двадцять два місяці з того моменту, як ми почали спілкуватись. І я наважився розповісти тобі про свою можливу передчасну смерть. Ти слухала дуже уважно, намагалась не перебивати, а я знаю, яка ти допитлива.
А потім просто пішла. Попрощалась, звісно, але пішла…
… Я довго не міг збагнути твою реакцію… Невже ти не могла уявити себе поруч зі смертником??? Що раптом трапилось з моєю солоденькою…знову твоє ім’я…. Останнім часом воно наче переслідує мене… Але це вже не важливо. Тож коли ти за тиждень знову з’явилась, в мене не було слів: ти уникала мене, робила вигляд, що я не існую, що ми незнайомі.
В той момент я вирішив, що тобі, мабуть, так легше буде пережити втрату… Але потім я згадав, що сказав лише про МОЖЛИВУ смерть, і точно не найближчим часом. Твої очі були спустошені, чи то просто скляні… Я більше не впізнавав тебе. Ти була зовсім чужа мені.
… На деякий момент мені було боляче і гидко на тебе дивитись. І я почав пропускати пари. А коли повернувся, тебе не було… Мені сказали, що ти зникла того ж дня, коли я вдруге не прийшов на пари. Раптом гучний німий крик вирвався на волю…ВОНА НЕ МОГЛА!!! …
… Я залишився сам. Так я тоді думав. Хоч і не було жодних звісток, я все ж не очікував побачити тебе живою…
… Ти з’явилась нізвідки. Ти полюбляла такі сюрпризи, але я вже лежав у комі. Твої слова піднімали мене з глибокого дна тієї всепоглинаючої ями. Та дуже швидко ти здалась. Просто покинула мене. Тепер я мав там померти… Я найбільше цього хотів. Але щось не дозволило мені це зробити. Я все-таки вижив…
… Ми зустрілись поглядом у маршрутці. Ти здивовано і злякано подивилась на мене: було надто очевидно, що ти не очікувала побачити мене живим. А от я змирився, і просто посміхнувся.
Ми за звичкою вийшли на зупинці біля парку…
… Твої очі тікали від мого погляду, а руки знервовано шурхотіли по кишенях в пошуках запальнички. А я спокійно поглядав на тебе… Ти чомусь занадто сильно нервувала. Ще хвилина… і… прийшов Він. Ти поцілувала його у щічку, і тільки губами промовила до мене ПРОБАЧ МЕНІ…
…Я допалив цигарку, що мало остаточно мене вбити.
Тепер пишу тобі ось це. Згадай хоч на мить все, що ми мали… І прошу лиш про одне: скажи чому…
27.10.2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію