Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Плешивенко (1991) /
Проза
Гра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гра
Проходь повз. Ти завжди так робив. Чому ж тепер не можеш? Невже сумління заговорило? Щось це сумнівно. Ти ніколи не обертався, ідучи геть. Ніколи не кричав мені у слід, коли я йшла, зі слізьми на очах. Цього разу ти спинився. Чому? Я так часто себе питала, що вирішила нарешті спитати тебе. Чому? Вирішив помучити мене? Невже тобі мало? Ти завжди грав мною як хотів. А я ніколи не перечила. Ось раптом ти задумався. З чого б це? Кохаєш? Ні. Це я знаю напевно. Ти ніколи не давав почуттям оволодіти собою, своїм холодним і до болю логічним серцем, мозком. Завжди такий усміхнений. Але від твоєї посмішки я тремтіла. Тремтіла, боялась твого погляду. Боялась, але завжди із нетерпінням очікувала ще одного. І ти дарував мені цей морозний, льодяний погляд. Він був водночас настільки гарячим, що мене кидало в жар. Я не знала, що мені робити. Погляд затуманювався,дихати ставало дедалі тяжче. А ти продовжував дивитись. Ти насолоджувався моїми муками. І я це бачила. Це бачили всі. І благали мене зупинитись. Але я не наважувалась. Щойно я хотіла чинити супротив, ти одразу вчиняв скандал, і я завжди була винною. Ось що дивно: я завжди чітко усвідомлювала чому я тобі була потрібна. Якщо тобі взагалі хтось потрібний. І мене бентежила та мета, якої ти добивався. Не просто бентежила, а лякала. Лякала настільки, що я щоразу хотіла втекти. Але ніколи не мала змоги піти. Я ніколи не наважувалась. Чомусь я боялась, що тобі буде важко самому. Я завжди думала, що захищаю тебе. А я просто розважала. І я знала. Знала все. Але це було не важливо. Я залишалась. Щоразу тонучи у глибоких темно-синіх бездонних очах. І там було порожньо. Ніколи ще не бачила таких порожніх очей. Напевно вони мене і переконували в тому, що ти беззахисний. Я ніколи не питала чому крім пустоти в них нічого нема. Та ти б і не відповів. «Маячня». Ось чим були для тебе всі мої запитання, відповіді на які, я так старанно шукала. Жодних відповідей, тільки гра. Такими були твої правила. І я підкорювалась. Щоразу лякаючись від нових і більш жорстоких правил. Вони допомагали тобі виживати. Контроль. Це все, чого ти хотів від життя, і ти не знав, чи зможеш підкорити мене. І ти це зробив. Нахабно. Панічно. Наче боявся, що я одумаюсь, прийду до тями і втечу. Але ні. Втеча моя була короткою. Я навіть не встигала відійти від тебе, як одразу ж поверталась. Ображаючись, завжди марно чекала, що ти підійдеш, попросиш пробачення, адже ти завжди був винним. І ти це знав. Це знала я. Та тоді було байдуже. Я жила і дихала тобою, твоєю грою. Нещодавно згадала кінострічку «Жорстокі ігри». Її героям далеко до тебе. Ти – тиран! І завжди ним був. Навіть тепер, коли я отямилась, коли пішла. Ти вирішив, що остання гра «Що ж це значить?» повинна була відбутись. І ти зупинився. Не кохання. Що ж тоді? Зацікавленість у виграші? Ти й так переміг. Переміг мене. Не просто переміг, а на деякий час зламав, розтрощив мене на дрібні шматки. Настільки дрібні, що минуло 2 роки, доки я отямилась і почала їх клеїти. Та все ж я змогла. Я випросталась, підняла голову, і знову почала бачити сонце. Яскраве, барвисте, і таке тепле сонячне світло. Ти його в мене забрав. Весь цей час я жила у пітьмі. Тільки твоя посмішка була проблиском хорошого. Хоча вона ніколи не приносила хороших звісток. Дещо нахабна та награно наївна посмішка завжди означала, що ти вигадав нову гру. Ще підступнішу. Ще жорстокішу. Я повернулась до реальності. Повітря вже не пахне тобою, вода вже не відображає твого обличчя, земля більше не показує де ти був, а вогонь знову горить яскравим світлом. Світлом щирого щастя і тепла. Те, чого я не відчувала вже давно. Все загинуло. Все, чого ти добивався, все, до чого так прагнув. Але ти зупинився. Я все ще шукаю причину цього. Але ніяк не знаходжу. Ти знаєш, як я люблю запитання. І як я люблю знаходити відповіді. Хоча… Навряд ти взагалі хоч щось про мене знаєш. Ти не цікавишся іграшками. Вони просто існують для розваг. Тепер розваги закінчились. Мене нема. А ти все ще стоїш. Зупинившись, ти подивився на мене. Не промовив і слова, просто стояв і дивився. Тоді на мить мені здалось, що я побачила іскру. Але ні. Це просто сонце грало своїми променями. Тепер грали тобою. А ти до цього не звик. Ой, як не звик. І я пішла. Пішла без слів, сліз, благань. Просто пішла. Навіть не обернулась. Бо знала, як це може пекти. Не просто знала – пам’ятала. Пішла. Завершила гру. Тоді я так думала, щиро вірила, що на цьому все і скінчиться, але ти знову виграв. Я зрозуміла це згодом, коли вперше спитала себе «Чому?». Сподіваюсь, ти задоволений, адже, підозрюю, я ніколи не дізнаюсь відповіді на свою «маячню». Та може колись, коли пограються тобою, ти згадаєш мене, повернешся і поясниш. Поясниш все. І головне «Чому?».
03.03.2011
03.03.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
