Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.17
11:48
Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
2026.08.17
10:23
Золоте сонце Егейського моря повільно занурювалося у воду, заливаючи передвечірнім світлом Ефес – одне з найвеличніших міст античного світу. З висоти пташиного лету воно здавалося розкішним мармуровим килимом, розгорнутим між зеленими пагорбами та гамірно
2026.08.17
09:07
Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
2026.08.17
06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Плешивенко (1991) /
Проза
Гра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гра
Проходь повз. Ти завжди так робив. Чому ж тепер не можеш? Невже сумління заговорило? Щось це сумнівно. Ти ніколи не обертався, ідучи геть. Ніколи не кричав мені у слід, коли я йшла, зі слізьми на очах. Цього разу ти спинився. Чому? Я так часто себе питала, що вирішила нарешті спитати тебе. Чому? Вирішив помучити мене? Невже тобі мало? Ти завжди грав мною як хотів. А я ніколи не перечила. Ось раптом ти задумався. З чого б це? Кохаєш? Ні. Це я знаю напевно. Ти ніколи не давав почуттям оволодіти собою, своїм холодним і до болю логічним серцем, мозком. Завжди такий усміхнений. Але від твоєї посмішки я тремтіла. Тремтіла, боялась твого погляду. Боялась, але завжди із нетерпінням очікувала ще одного. І ти дарував мені цей морозний, льодяний погляд. Він був водночас настільки гарячим, що мене кидало в жар. Я не знала, що мені робити. Погляд затуманювався,дихати ставало дедалі тяжче. А ти продовжував дивитись. Ти насолоджувався моїми муками. І я це бачила. Це бачили всі. І благали мене зупинитись. Але я не наважувалась. Щойно я хотіла чинити супротив, ти одразу вчиняв скандал, і я завжди була винною. Ось що дивно: я завжди чітко усвідомлювала чому я тобі була потрібна. Якщо тобі взагалі хтось потрібний. І мене бентежила та мета, якої ти добивався. Не просто бентежила, а лякала. Лякала настільки, що я щоразу хотіла втекти. Але ніколи не мала змоги піти. Я ніколи не наважувалась. Чомусь я боялась, що тобі буде важко самому. Я завжди думала, що захищаю тебе. А я просто розважала. І я знала. Знала все. Але це було не важливо. Я залишалась. Щоразу тонучи у глибоких темно-синіх бездонних очах. І там було порожньо. Ніколи ще не бачила таких порожніх очей. Напевно вони мене і переконували в тому, що ти беззахисний. Я ніколи не питала чому крім пустоти в них нічого нема. Та ти б і не відповів. «Маячня». Ось чим були для тебе всі мої запитання, відповіді на які, я так старанно шукала. Жодних відповідей, тільки гра. Такими були твої правила. І я підкорювалась. Щоразу лякаючись від нових і більш жорстоких правил. Вони допомагали тобі виживати. Контроль. Це все, чого ти хотів від життя, і ти не знав, чи зможеш підкорити мене. І ти це зробив. Нахабно. Панічно. Наче боявся, що я одумаюсь, прийду до тями і втечу. Але ні. Втеча моя була короткою. Я навіть не встигала відійти від тебе, як одразу ж поверталась. Ображаючись, завжди марно чекала, що ти підійдеш, попросиш пробачення, адже ти завжди був винним. І ти це знав. Це знала я. Та тоді було байдуже. Я жила і дихала тобою, твоєю грою. Нещодавно згадала кінострічку «Жорстокі ігри». Її героям далеко до тебе. Ти – тиран! І завжди ним був. Навіть тепер, коли я отямилась, коли пішла. Ти вирішив, що остання гра «Що ж це значить?» повинна була відбутись. І ти зупинився. Не кохання. Що ж тоді? Зацікавленість у виграші? Ти й так переміг. Переміг мене. Не просто переміг, а на деякий час зламав, розтрощив мене на дрібні шматки. Настільки дрібні, що минуло 2 роки, доки я отямилась і почала їх клеїти. Та все ж я змогла. Я випросталась, підняла голову, і знову почала бачити сонце. Яскраве, барвисте, і таке тепле сонячне світло. Ти його в мене забрав. Весь цей час я жила у пітьмі. Тільки твоя посмішка була проблиском хорошого. Хоча вона ніколи не приносила хороших звісток. Дещо нахабна та награно наївна посмішка завжди означала, що ти вигадав нову гру. Ще підступнішу. Ще жорстокішу. Я повернулась до реальності. Повітря вже не пахне тобою, вода вже не відображає твого обличчя, земля більше не показує де ти був, а вогонь знову горить яскравим світлом. Світлом щирого щастя і тепла. Те, чого я не відчувала вже давно. Все загинуло. Все, чого ти добивався, все, до чого так прагнув. Але ти зупинився. Я все ще шукаю причину цього. Але ніяк не знаходжу. Ти знаєш, як я люблю запитання. І як я люблю знаходити відповіді. Хоча… Навряд ти взагалі хоч щось про мене знаєш. Ти не цікавишся іграшками. Вони просто існують для розваг. Тепер розваги закінчились. Мене нема. А ти все ще стоїш. Зупинившись, ти подивився на мене. Не промовив і слова, просто стояв і дивився. Тоді на мить мені здалось, що я побачила іскру. Але ні. Це просто сонце грало своїми променями. Тепер грали тобою. А ти до цього не звик. Ой, як не звик. І я пішла. Пішла без слів, сліз, благань. Просто пішла. Навіть не обернулась. Бо знала, як це може пекти. Не просто знала – пам’ятала. Пішла. Завершила гру. Тоді я так думала, щиро вірила, що на цьому все і скінчиться, але ти знову виграв. Я зрозуміла це згодом, коли вперше спитала себе «Чому?». Сподіваюсь, ти задоволений, адже, підозрюю, я ніколи не дізнаюсь відповіді на свою «маячню». Та може колись, коли пограються тобою, ти згадаєш мене, повернешся і поясниш. Поясниш все. І головне «Чому?».
03.03.2011
03.03.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
