Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Альона Плешивенко (1991) /
Проза
Виживу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виживу!
Навіщо знов вертаєшся в моє життя? Адже було так добре. Я змирилась, залікувала рани, пробачила образи. Хоч і зробила я це не за день, навіть не за місяць. Та мені вдалось. Я склала пазл, відновила сили, і знову посміхнулась.
І ось одного сонячного дня ти знову є у мене. Такий добрий, милий, ніжний. Я з острахом цього чекала. Завжди чекала, сподівалась. Та якось не вірилось мені, що все так станеться.
Ти знову тут. Відверто боляче дивитись на твою посмішку. Боляче, але приємно. Вона завжди така ніжна, така світла. Щоразу дивлячись на неї, стає легше. Але так тяжко і сумно, коли не можу її згадати. А я вже майже звикла. Однак я поверталась до тебе, хоч ти цього і не знав. Завжди поверталась. Стиха поглядала, стиха посміхалась. Сподівалась, що одного разу ти повернешся. І ось ти тут. Я зраділа. Спочатку збентежилась, потім зраділа. Радість… Так, саме її ти викликаєш своєю присутністю у моєму житті. Але тобі того знати не треба. Ти просто є. І я вдячна тобі за це. Мила бесіда, тиха мовчанка. Все як і завжди. От тільки цього разу мені буде важче мовчати, мені буде важче витримувати тишину. Та ти не зважай. Залишайся хоча б привидом в моєму житті. Мені просто хочеться вірити, що ти в мене є.
Така наївна, я завжди вірю тому, що ти скажеш. Завжди посміхнусь, якщо попросиш. От тільки не скажу нічого. Більше не скажу. Не хотіла казати раніше (хоча ні, брешу – хотіла, просто страшно визнати було), і не скажу тепер. Все залишиться ось так невинно, і тільки я знатиму дорогі мені слова. А ти мовчатимеш. Я досі не можу зрозуміти твоєї тишини. Можливо тобі байдуже, а може ти чекаєш, щоб сказала я. Та ні. Цього не буде. Я й надалі буду тут, намагатимусь тримати себе в руках. І скоро я вже звикну до думки, що ти в мене є. Ось так просто… Є… Можливо все мине. І я колись навіть не згадаю, що ти був. Я не згадаю посмішки, і не скажу, що ти для мене був кимсь. Та все це буде якось згодом.
А зараз просто мовчу. Іноді в голові проминає думка. Але вона ще така боязка. Як була тоді. Тоді, коли все припинилось. Тоді я поховала її у свою скриньку спогадів. Скриньку таємного, дещо важливого для мене. Тепер вона хоче на волю. Але цього разу я сильніша. І я мовчатиму. І не намагатимусь думати. Я просто зроблю те, на що раніше не наважувалась – я просто залишусь. Залишусь тут, затримаю подих і заховаюсь. Щоб ти трішки мене пошукав. Тоді, якщо знайдеш, я повернусь. А ні – то прощавай! Мені вже краще! Дякую, що спитав!!!
19.03.2011
І ось одного сонячного дня ти знову є у мене. Такий добрий, милий, ніжний. Я з острахом цього чекала. Завжди чекала, сподівалась. Та якось не вірилось мені, що все так станеться.
Ти знову тут. Відверто боляче дивитись на твою посмішку. Боляче, але приємно. Вона завжди така ніжна, така світла. Щоразу дивлячись на неї, стає легше. Але так тяжко і сумно, коли не можу її згадати. А я вже майже звикла. Однак я поверталась до тебе, хоч ти цього і не знав. Завжди поверталась. Стиха поглядала, стиха посміхалась. Сподівалась, що одного разу ти повернешся. І ось ти тут. Я зраділа. Спочатку збентежилась, потім зраділа. Радість… Так, саме її ти викликаєш своєю присутністю у моєму житті. Але тобі того знати не треба. Ти просто є. І я вдячна тобі за це. Мила бесіда, тиха мовчанка. Все як і завжди. От тільки цього разу мені буде важче мовчати, мені буде важче витримувати тишину. Та ти не зважай. Залишайся хоча б привидом в моєму житті. Мені просто хочеться вірити, що ти в мене є.
Така наївна, я завжди вірю тому, що ти скажеш. Завжди посміхнусь, якщо попросиш. От тільки не скажу нічого. Більше не скажу. Не хотіла казати раніше (хоча ні, брешу – хотіла, просто страшно визнати було), і не скажу тепер. Все залишиться ось так невинно, і тільки я знатиму дорогі мені слова. А ти мовчатимеш. Я досі не можу зрозуміти твоєї тишини. Можливо тобі байдуже, а може ти чекаєш, щоб сказала я. Та ні. Цього не буде. Я й надалі буду тут, намагатимусь тримати себе в руках. І скоро я вже звикну до думки, що ти в мене є. Ось так просто… Є… Можливо все мине. І я колись навіть не згадаю, що ти був. Я не згадаю посмішки, і не скажу, що ти для мене був кимсь. Та все це буде якось згодом.
А зараз просто мовчу. Іноді в голові проминає думка. Але вона ще така боязка. Як була тоді. Тоді, коли все припинилось. Тоді я поховала її у свою скриньку спогадів. Скриньку таємного, дещо важливого для мене. Тепер вона хоче на волю. Але цього разу я сильніша. І я мовчатиму. І не намагатимусь думати. Я просто зроблю те, на що раніше не наважувалась – я просто залишусь. Залишусь тут, затримаю подих і заховаюсь. Щоб ти трішки мене пошукав. Тоді, якщо знайдеш, я повернусь. А ні – то прощавай! Мені вже краще! Дякую, що спитав!!!
19.03.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
