Навіщо знов вертаєшся в моє життя? Адже було так добре. Я змирилась, залікувала рани, пробачила образи. Хоч і зробила я це не за день, навіть не за місяць. Та мені вдалось. Я склала пазл, відновила сили, і знову посміхнулась.
І ось одного сонячного дня ти знову є у мене. Такий добрий, милий, ніжний. Я з острахом цього чекала. Завжди чекала, сподівалась. Та якось не вірилось мені, що все так станеться.
Ти знову тут. Відверто боляче дивитись на твою посмішку. Боляче, але приємно. Вона завжди така ніжна, така світла. Щоразу дивлячись на неї, стає легше. Але так тяжко і сумно, коли не можу її згадати. А я вже майже звикла. Однак я поверталась до тебе, хоч ти цього і не знав. Завжди поверталась. Стиха поглядала, стиха посміхалась. Сподівалась, що одного разу ти повернешся. І ось ти тут. Я зраділа. Спочатку збентежилась, потім зраділа. Радість… Так, саме її ти викликаєш своєю присутністю у моєму житті. Але тобі того знати не треба. Ти просто є. І я вдячна тобі за це. Мила бесіда, тиха мовчанка. Все як і завжди. От тільки цього разу мені буде важче мовчати, мені буде важче витримувати тишину. Та ти не зважай. Залишайся хоча б привидом в моєму житті. Мені просто хочеться вірити, що ти в мене є.
Така наївна, я завжди вірю тому, що ти скажеш. Завжди посміхнусь, якщо попросиш. От тільки не скажу нічого. Більше не скажу. Не хотіла казати раніше (хоча ні, брешу – хотіла, просто страшно визнати було), і не скажу тепер. Все залишиться ось так невинно, і тільки я знатиму дорогі мені слова. А ти мовчатимеш. Я досі не можу зрозуміти твоєї тишини. Можливо тобі байдуже, а може ти чекаєш, щоб сказала я. Та ні. Цього не буде. Я й надалі буду тут, намагатимусь тримати себе в руках. І скоро я вже звикну до думки, що ти в мене є. Ось так просто… Є… Можливо все мине. І я колись навіть не згадаю, що ти був. Я не згадаю посмішки, і не скажу, що ти для мене був кимсь. Та все це буде якось згодом.
А зараз просто мовчу. Іноді в голові проминає думка. Але вона ще така боязка. Як була тоді. Тоді, коли все припинилось. Тоді я поховала її у свою скриньку спогадів. Скриньку таємного, дещо важливого для мене. Тепер вона хоче на волю. Але цього разу я сильніша. І я мовчатиму. І не намагатимусь думати. Я просто зроблю те, на що раніше не наважувалась – я просто залишусь. Залишусь тут, затримаю подих і заховаюсь. Щоб ти трішки мене пошукав. Тоді, якщо знайдеш, я повернусь. А ні – то прощавай! Мені вже краще! Дякую, що спитав!!!
19.03.2011