ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Дорогою життя Ярослава Павуляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорогою життя Ярослава Павуляка
Ярослав Павуляк. Дороги додому. – Тернопіль: Джура, 2009. – 156с.
Настояні досвідом та гіркотою життя вірші Ярослава Павуляка мають елегійний характер. Автора цікавлять не проблеми нації, а внутрішні переживання конкретного індивіда. Ліричний герой збірки самозаглиблений і зайнятий спогляданням у найпотаємніші куточки своєї душі. Наскрізним мотивом збірки є дорога, тому цілком виправдала себе назва – «Дороги додому»: «З чужини до отчого порога/ голову обмотує дорога». Ще одним таким додатково-підсилювальним є мотив бідності, що вкраплений дощем, який «до дірок дахів дрантливих,/ досягає до душі» і десь «там, глибоко,/ там, у кишені,/ там, у голосі,/ там, у житті,/ співає дірка…». Як пам’ять давнини у збірці епізодично фігурує архетип коня: «поплаваймо на балконах – колись плавали на конях» і «білі флейти дощу/ на конях» наче вічність летять і чекають «допоки нам заспівають могили на конях», та «все одно, хоч у лахмітті болю,/ моя душа, мов квітка на коні».
Поезії Я.Павуляка уквітчані художніми засобами: метафорами («мені в дитинстві з деревця крутого/ нетлінний тато вистругав дорогу», «зів’яла сорочка на грудях»); порівняннями («щоб, немов немовля, у печері/ не заснуло життя без вечері», «в музеях наших животів,/ немов капронові панчохи,/ лежать кишки усіх сортів»). Попри неологізми запозичені у П.Тичини: провину «щовечора дитинно/ буду гойдати як біду», у автора є прекрасні неологізмовані авторські епітети: «похоронна краса» (можна класифікувати і як оксюморон), «гниле мовчання», «безшелесно/ безшепітно/ товпляться дерева», «обвуглені вуста», «зірки моргасті»; цікавий неологізм – «розтринькали базарно». Все це свідчить про ґрунтовну філологічну підготовленість поета.
Вірші Я.Павуляка мають своєрідний ритм, тому подекуди зустрічаємо рядки із яскраво увиразненими словами, що мають певне смислове навантаження: «шукаємо/ щось/ гуртом,/ поодинці,/ а нас/ матері/ виглядають/ із вирію/ кожною/ зморшкою/ на обличчі». Збірка вирізняється алітераційними віршами, зокрема анафорична алітерація буття: «бували/ біля/ берегів/ букети білі», що одразу провокує на риторичне запитання: нема чи є?.. Також анафорична алітерація сну: «село сувоєм сну сповите,/ спокою статуї стоять…».
У репертуарі автора наявні як римовані, так і неримовані вірші. Поет підтримує сучасні тенденції в літературі і застосовує прийом анжамбеману: «ікари/ бетон/ собою/ бом-/ бар-/ ду-/ ють». Тому таке колосальне поєднання традицій та новаторства провокує нас вважати ліричного героя збірки дуалістичним, себто таким, що пропагує традиційні мотиви із вкрапленням модернового експерименту. Нетрадиційні вірші Я.Павуляка за жанровою характеристикою – вільні. Оскільки мають внутрішню риму, рядки різної довжини, а сильний потік ритму змінюється його абсолютною відсутністю: «вп’ялися в її/ дивовижне лико/ цвяхи,/ тривоги,/ ночі безсонні,/ металобрухт, кнопки/ і роги,/ різні родзинки,/ жарти,/ наклепи,/ ідеї болючі,/ і наглі потреби,/ і все це вмістилось/ в звичайній підошві/ глибоко,/ наскрізь,/ мовби назавжди». Ще однією ознакою осучаснення є інтертекстуальність його поезій. До прикладу, вірш «Напекла йому перша дівчина…» побудований на основі тези та антитези, за зразком збірки «Замість сонетів та октав» П.Тичини, а мотив звучить як алюзія на вірш І.Франка «Тричі мені являлася любов». Таку схожість нам продемонструє антитеза: «перша дівчина обманула», «друга дівчина тихо зрадила», а «третя дівчина постелила/ тай у краплі води втопила». У образі Я.Павуляка, де «навколішках тихі корови/ ікону води цілують» знаходимо паралель із язичницькими мотивами Б.-І. Антонича, у якого «корови моляться».
Цікава поетова формула образно-світоглядної антиномії місто/село простежується у диптисі «Крила коромисла». Де «двоє відер – село і місто/ на коромислі веселковім» несе ліричний герой дорогою життя, «щоб в селі напувати серце, а у місті захланний мозок». Тут маємо прекрасну антитезу пафосності міста дитинній первинності села: «о, місто, спалахи черлені,/ довкола села глядачами,/ ти, ніби клоун на арені,/ перед дитячими очами».
2009р.
Настояні досвідом та гіркотою життя вірші Ярослава Павуляка мають елегійний характер. Автора цікавлять не проблеми нації, а внутрішні переживання конкретного індивіда. Ліричний герой збірки самозаглиблений і зайнятий спогляданням у найпотаємніші куточки своєї душі. Наскрізним мотивом збірки є дорога, тому цілком виправдала себе назва – «Дороги додому»: «З чужини до отчого порога/ голову обмотує дорога». Ще одним таким додатково-підсилювальним є мотив бідності, що вкраплений дощем, який «до дірок дахів дрантливих,/ досягає до душі» і десь «там, глибоко,/ там, у кишені,/ там, у голосі,/ там, у житті,/ співає дірка…». Як пам’ять давнини у збірці епізодично фігурує архетип коня: «поплаваймо на балконах – колись плавали на конях» і «білі флейти дощу/ на конях» наче вічність летять і чекають «допоки нам заспівають могили на конях», та «все одно, хоч у лахмітті болю,/ моя душа, мов квітка на коні».
Поезії Я.Павуляка уквітчані художніми засобами: метафорами («мені в дитинстві з деревця крутого/ нетлінний тато вистругав дорогу», «зів’яла сорочка на грудях»); порівняннями («щоб, немов немовля, у печері/ не заснуло життя без вечері», «в музеях наших животів,/ немов капронові панчохи,/ лежать кишки усіх сортів»). Попри неологізми запозичені у П.Тичини: провину «щовечора дитинно/ буду гойдати як біду», у автора є прекрасні неологізмовані авторські епітети: «похоронна краса» (можна класифікувати і як оксюморон), «гниле мовчання», «безшелесно/ безшепітно/ товпляться дерева», «обвуглені вуста», «зірки моргасті»; цікавий неологізм – «розтринькали базарно». Все це свідчить про ґрунтовну філологічну підготовленість поета.
Вірші Я.Павуляка мають своєрідний ритм, тому подекуди зустрічаємо рядки із яскраво увиразненими словами, що мають певне смислове навантаження: «шукаємо/ щось/ гуртом,/ поодинці,/ а нас/ матері/ виглядають/ із вирію/ кожною/ зморшкою/ на обличчі». Збірка вирізняється алітераційними віршами, зокрема анафорична алітерація буття: «бували/ біля/ берегів/ букети білі», що одразу провокує на риторичне запитання: нема чи є?.. Також анафорична алітерація сну: «село сувоєм сну сповите,/ спокою статуї стоять…».
У репертуарі автора наявні як римовані, так і неримовані вірші. Поет підтримує сучасні тенденції в літературі і застосовує прийом анжамбеману: «ікари/ бетон/ собою/ бом-/ бар-/ ду-/ ють». Тому таке колосальне поєднання традицій та новаторства провокує нас вважати ліричного героя збірки дуалістичним, себто таким, що пропагує традиційні мотиви із вкрапленням модернового експерименту. Нетрадиційні вірші Я.Павуляка за жанровою характеристикою – вільні. Оскільки мають внутрішню риму, рядки різної довжини, а сильний потік ритму змінюється його абсолютною відсутністю: «вп’ялися в її/ дивовижне лико/ цвяхи,/ тривоги,/ ночі безсонні,/ металобрухт, кнопки/ і роги,/ різні родзинки,/ жарти,/ наклепи,/ ідеї болючі,/ і наглі потреби,/ і все це вмістилось/ в звичайній підошві/ глибоко,/ наскрізь,/ мовби назавжди». Ще однією ознакою осучаснення є інтертекстуальність його поезій. До прикладу, вірш «Напекла йому перша дівчина…» побудований на основі тези та антитези, за зразком збірки «Замість сонетів та октав» П.Тичини, а мотив звучить як алюзія на вірш І.Франка «Тричі мені являлася любов». Таку схожість нам продемонструє антитеза: «перша дівчина обманула», «друга дівчина тихо зрадила», а «третя дівчина постелила/ тай у краплі води втопила». У образі Я.Павуляка, де «навколішках тихі корови/ ікону води цілують» знаходимо паралель із язичницькими мотивами Б.-І. Антонича, у якого «корови моляться».
Цікава поетова формула образно-світоглядної антиномії місто/село простежується у диптисі «Крила коромисла». Де «двоє відер – село і місто/ на коромислі веселковім» несе ліричний герой дорогою життя, «щоб в селі напувати серце, а у місті захланний мозок». Тут маємо прекрасну антитезу пафосності міста дитинній первинності села: «о, місто, спалахи черлені,/ довкола села глядачами,/ ти, ніби клоун на арені,/ перед дитячими очами».
2009р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію