ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Експресивний коктейль «Торби» Артема Антонюка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Експресивний коктейль «Торби» Артема Антонюка
Антонюк А. Торба: Збірка поезій/ Передм. О. Коцарева; післямова С.Сітало. – К.: Смолоскип, 2007. – 144с. – (Лауреати «Смолоскипа»).
Коктейль експресії та натуралізму – то Артем Антонюк. Ефект аглютинації (або прийом склеювання) у віршах А.Антонюка: «щитахпарканахстовпах», «столівголівхороводівіблюд» створює невидимий пласт поезії, що сягає античної «Батрахоміомахії» і метаморфозується у «Жабомишодраківку» К.Думитрашка. Такий маневр – цілком виправдана родзинка Артема. Це пояснює назва збірки «Торба»: тут закладено символічний змисл, що прагне пояснити крах, «торбу» тієї держави, яка від найвищого розвитку йде до деградації.
З погляду форми, короткі терцети та катрени з розділу «Яблуневі пелюстки на Північнім вітрі» схожі на гру в «painball». Це настроєві імпресіоністичні зарисовки, здебільшого на соціальну тематику: «усе важче мені з душею/ робити ноги/ такі щоб годували й носили/ наче на руках». Суспільні проблеми постійно цікавлять ліричного героя, бо скрізь «криваві калюжі/ світанку», де «на дитячих руках/ арсенали петард» були напередодні. В той час як «м’яті листівки хмар» не можуть зупинити «помаранчеву антену місяця», що «скандує революційні гасла». Метафорика його віршів експресивно накладає шар за шаром текст, у якому кожне слово увиразнене у рядку і має своє значення: «голод/ рве/ прозору/ шкіру/ сну». По-особливому образно порівнює голод із снігом, що «перший смокче/ і на обличчях тіні/ сині/ як вечір». Чарують «троянди вітрів», що «теплом атлантичним/ в серцях напирають на зиму»…Колаж поезій створює ілюзію зникомості: «вже натерло глянець на кістках/ а роззутися не вистача життя». Вирішення: додавання сигніфікатів або наділення значимістю тих конотацій, які на самому початку її не мали: «зірки в ногах туристів, наче манна,/ лежать в пустелі чорній вічним січнем». Акцент зміщується на образність, тому ми говоримо про авторську семіотику: «лежить на місті сніг як бинт чи міф». Тоді виходить, якщо автор пропонував щось в якості імпліцитних умовиводів, то при трансформації їх в експліцитний текст, вірш, безперечно, зазнає інтерпретації: «потрощило проміння зіниць супермаркета».
Будь-яка послідовність віршів Артема Антонюка вибудовується на підставі вибору щонайменше із двох: «Колись Євангеліє від кота/ замуркотить словами гомодріла». Відзначає наявність альтернативного вибору, а отже, смислову свободу маргінального світу: «бомж тримає сумки…/ ніби зважуючи шлях, який здав йому/ в прикуп Господь». Тексти рясніють оригінальними порівняннями: «мов оцет на ранки лягає знемога», «в стінах ми бродим мов квас». У віршах функціонують знаки-образи . З одного боку знаки – це ярлики предметів реального світу, з другого – носії додаткових значень: «ростуть у роті в нас гіркі опеньки/ пожити нам не вистачило дня». Тому варто зберігати аутентику (впізнаваність оригінального авторського я): «ми стигнемо в передчуттях/ як лампочки/ в космічному вольфрамі пустоти». Пафосна образність надає екзистенційного виміру віршеві про трагедію хворих на рак, «який росте у грудях/ як зародок гріха» і як наслідок – «кращих з нас/ виносять на щитах/ рекламних».
Експресивність збірки вдало поєднується з репрезентацією власного авторського бачення в образах: «на згорілій спині вечора/ синіють татуйовані бані церков». Для поезії Артема Антонюка характерна внутрішня рима, гра з фонемами: «але річ не в тому, втомо». У одному з віршів є анафора: «я хочу сказати». Навмисне вжито анжамбеман: «розгр-/ ібати» для більш розкутого діалогу з читачем. Хоча вірші Антонюка я б радше назвала наративним диктатом, аніж інтерактивною взаємодією. Знаходимо слематизований закид: «лякають двірників клопистою буба-бубою» із цілком зрозумілим натяком на Бу-Ба-Бу.
Підводячи риску, на підтвердження пафосу збірки, авторська свідомість виявляє дійсну, справжню природу тексту: «рано чи пізно держава візьме тебе нижче пояса/ пограється трошки і відпустить». Усі можливості тексту Артема Антонюка реалізуються через знаки, тому все що ми побачили в «Торбі» – функціонально і прагматично.
2009р
Коктейль експресії та натуралізму – то Артем Антонюк. Ефект аглютинації (або прийом склеювання) у віршах А.Антонюка: «щитахпарканахстовпах», «столівголівхороводівіблюд» створює невидимий пласт поезії, що сягає античної «Батрахоміомахії» і метаморфозується у «Жабомишодраківку» К.Думитрашка. Такий маневр – цілком виправдана родзинка Артема. Це пояснює назва збірки «Торба»: тут закладено символічний змисл, що прагне пояснити крах, «торбу» тієї держави, яка від найвищого розвитку йде до деградації.
З погляду форми, короткі терцети та катрени з розділу «Яблуневі пелюстки на Північнім вітрі» схожі на гру в «painball». Це настроєві імпресіоністичні зарисовки, здебільшого на соціальну тематику: «усе важче мені з душею/ робити ноги/ такі щоб годували й носили/ наче на руках». Суспільні проблеми постійно цікавлять ліричного героя, бо скрізь «криваві калюжі/ світанку», де «на дитячих руках/ арсенали петард» були напередодні. В той час як «м’яті листівки хмар» не можуть зупинити «помаранчеву антену місяця», що «скандує революційні гасла». Метафорика його віршів експресивно накладає шар за шаром текст, у якому кожне слово увиразнене у рядку і має своє значення: «голод/ рве/ прозору/ шкіру/ сну». По-особливому образно порівнює голод із снігом, що «перший смокче/ і на обличчях тіні/ сині/ як вечір». Чарують «троянди вітрів», що «теплом атлантичним/ в серцях напирають на зиму»…Колаж поезій створює ілюзію зникомості: «вже натерло глянець на кістках/ а роззутися не вистача життя». Вирішення: додавання сигніфікатів або наділення значимістю тих конотацій, які на самому початку її не мали: «зірки в ногах туристів, наче манна,/ лежать в пустелі чорній вічним січнем». Акцент зміщується на образність, тому ми говоримо про авторську семіотику: «лежить на місті сніг як бинт чи міф». Тоді виходить, якщо автор пропонував щось в якості імпліцитних умовиводів, то при трансформації їх в експліцитний текст, вірш, безперечно, зазнає інтерпретації: «потрощило проміння зіниць супермаркета».
Будь-яка послідовність віршів Артема Антонюка вибудовується на підставі вибору щонайменше із двох: «Колись Євангеліє від кота/ замуркотить словами гомодріла». Відзначає наявність альтернативного вибору, а отже, смислову свободу маргінального світу: «бомж тримає сумки…/ ніби зважуючи шлях, який здав йому/ в прикуп Господь». Тексти рясніють оригінальними порівняннями: «мов оцет на ранки лягає знемога», «в стінах ми бродим мов квас». У віршах функціонують знаки-образи . З одного боку знаки – це ярлики предметів реального світу, з другого – носії додаткових значень: «ростуть у роті в нас гіркі опеньки/ пожити нам не вистачило дня». Тому варто зберігати аутентику (впізнаваність оригінального авторського я): «ми стигнемо в передчуттях/ як лампочки/ в космічному вольфрамі пустоти». Пафосна образність надає екзистенційного виміру віршеві про трагедію хворих на рак, «який росте у грудях/ як зародок гріха» і як наслідок – «кращих з нас/ виносять на щитах/ рекламних».
Експресивність збірки вдало поєднується з репрезентацією власного авторського бачення в образах: «на згорілій спині вечора/ синіють татуйовані бані церков». Для поезії Артема Антонюка характерна внутрішня рима, гра з фонемами: «але річ не в тому, втомо». У одному з віршів є анафора: «я хочу сказати». Навмисне вжито анжамбеман: «розгр-/ ібати» для більш розкутого діалогу з читачем. Хоча вірші Антонюка я б радше назвала наративним диктатом, аніж інтерактивною взаємодією. Знаходимо слематизований закид: «лякають двірників клопистою буба-бубою» із цілком зрозумілим натяком на Бу-Ба-Бу.
Підводячи риску, на підтвердження пафосу збірки, авторська свідомість виявляє дійсну, справжню природу тексту: «рано чи пізно держава візьме тебе нижче пояса/ пограється трошки і відпустить». Усі можливості тексту Артема Антонюка реалізуються через знаки, тому все що ми побачили в «Торбі» – функціонально і прагматично.
2009р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію