Антонюк А. Торба: Збірка поезій/ Передм. О. Коцарева; післямова С.Сітало. – К.: Смолоскип, 2007. – 144с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

Коктейль експресії та натуралізму – то Артем Антонюк. Ефект аглютинації (або прийом склеювання) у віршах А.Антонюка: «щитахпарканахстовпах», «столівголівхороводівіблюд» створює невидимий пласт поезії, що сягає античної «Батрахоміомахії» і метаморфозується у «Жабомишодраківку» К.Думитрашка. Такий маневр – цілком виправдана родзинка Артема. Це пояснює назва збірки «Торба»: тут закладено символічний змисл, що прагне пояснити крах, «торбу» тієї держави, яка від найвищого розвитку йде до деградації.
З погляду форми, короткі терцети та катрени з розділу «Яблуневі пелюстки на Північнім вітрі» схожі на гру в «painball». Це настроєві імпресіоністичні зарисовки, здебільшого на соціальну тематику: «усе важче мені з душею/ робити ноги/ такі щоб годували й носили/ наче на руках». Суспільні проблеми постійно цікавлять ліричного героя, бо скрізь «криваві калюжі/ світанку», де «на дитячих руках/ арсенали петард» були напередодні. В той час як «м’яті листівки хмар» не можуть зупинити «помаранчеву антену місяця», що «скандує революційні гасла». Метафорика його віршів експресивно накладає шар за шаром текст, у якому кожне слово увиразнене у рядку і має своє значення: «голод/ рве/ прозору/ шкіру/ сну». По-особливому образно порівнює голод із снігом, що «перший смокче/ і на обличчях тіні/ сині/ як вечір». Чарують «троянди вітрів», що «теплом атлантичним/ в серцях напирають на зиму»…Колаж поезій створює ілюзію зникомості: «вже натерло глянець на кістках/ а роззутися не вистача життя». Вирішення: додавання сигніфікатів або наділення значимістю тих конотацій, які на самому початку її не мали: «зірки в ногах туристів, наче манна,/ лежать в пустелі чорній вічним січнем». Акцент зміщується на образність, тому ми говоримо про авторську семіотику: «лежить на місті сніг як бинт чи міф». Тоді виходить, якщо автор пропонував щось в якості імпліцитних умовиводів, то при трансформації їх в експліцитний текст, вірш, безперечно, зазнає інтерпретації: «потрощило проміння зіниць супермаркета».
Будь-яка послідовність віршів Артема Антонюка вибудовується на підставі вибору щонайменше із двох: «Колись Євангеліє від кота/ замуркотить словами гомодріла». Відзначає наявність альтернативного вибору, а отже, смислову свободу маргінального світу: «бомж тримає сумки…/ ніби зважуючи шлях, який здав йому/ в прикуп Господь». Тексти рясніють оригінальними порівняннями: «мов оцет на ранки лягає знемога», «в стінах ми бродим мов квас». У віршах функціонують знаки-образи . З одного боку знаки – це ярлики предметів реального світу, з другого – носії додаткових значень: «ростуть у роті в нас гіркі опеньки/ пожити нам не вистачило дня». Тому варто зберігати аутентику (впізнаваність оригінального авторського я): «ми стигнемо в передчуттях/ як лампочки/ в космічному вольфрамі пустоти». Пафосна образність надає екзистенційного виміру віршеві про трагедію хворих на рак, «який росте у грудях/ як зародок гріха» і як наслідок – «кращих з нас/ виносять на щитах/ рекламних».
Експресивність збірки вдало поєднується з репрезентацією власного авторського бачення в образах: «на згорілій спині вечора/ синіють татуйовані бані церков». Для поезії Артема Антонюка характерна внутрішня рима, гра з фонемами: «але річ не в тому, втомо». У одному з віршів є анафора: «я хочу сказати». Навмисне вжито анжамбеман: «розгр-/ ібати» для більш розкутого діалогу з читачем. Хоча вірші Антонюка я б радше назвала наративним диктатом, аніж інтерактивною взаємодією. Знаходимо слематизований закид: «лякають двірників клопистою буба-бубою» із цілком зрозумілим натяком на Бу-Ба-Бу.
Підводячи риску, на підтвердження пафосу збірки, авторська свідомість виявляє дійсну, справжню природу тексту: «рано чи пізно держава візьме тебе нижче пояса/ пограється трошки і відпустить». Усі можливості тексту Артема Антонюка реалізуються через знаки, тому все що ми побачили в «Торбі» – функціонально і прагматично.
2009р