
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Право на вигадку
Люко Дашвар. Рай. центр: Роман. – Харків: Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», 2009. – 272 с.
Третій роман Люко Дашвар відзначений дипломом конкурсу «Коронація слова-2009» і продовжив переможну ходу, започатковану першими двома («Село не люди» посів друге місце на конкурсі «Коронація слова-2007», книга «Молоко з кров’ю» перемогла у конкурсі «Книга року BBC-2008».
Любов і гармонія взаємності – речі позачасові, та кохання, що могло відбутись, але не відбулося – завжди трагедія. Роман почався сценою загибелі головної героїні Люби, юної максималістки, яка прагнула щастя, та їй не поталанило! На заваді стали батьки обранця Макса – пихаті новітні капіталісти, несумісність романтичних ідеалів чистої недосвідченої душі з цинічною, безжальною реальністю. Нашої з вами дійсністю, шановні читачі, адже події романа відбуваються влітку 2008 року в Києві.
Письменниця справно володіє секретами психологічного впливу на читача: сюжетний драйв, історичні ремінісценції з епохи гетьмана Петра Дорошенка, моторошні ситуації й життя студентської богеми – вже цієї атрибутики достатньо для комерційного успіху. Але Люко Дашвар того замало й вона додає викривальної сатири. Основна мішень – влада: «Максів тато Володимир Гнатович Сердюк завжди святкував найголовніше свято свого життя – День Ленінського комсомолу. Навіть коли це стало немодним, а потім і небезпечним, обов’язково випивав келишок за організацію, яка ще у юності розкрила йому очі й довела на практиці – найприбутковішими в усі часи є посади політичні… вигадати й очолити можна будь-що, однаково робитимуть інші… світ навкруги став ясним і зрозумілим: вступ до партії, квартира, машина, обком, потім до столиці й гроші, гроші, гроші…Гроші й влада».
Письменниця демаскує мафіозно-холуйське обличчя сучасної керівної еліти, не шкодуючи епітетів (продажна, злочинно кастова, квазіреспектабельна), вивертає назовні далекі від публічності її справи та думки: «Вороги потисли один одному руки і стали друзями. Завалити колишнього першого секретаря обкому партії, сісти на його місце – шляхетна мета для будь-кого з колишніх комсомольських функціонерів… Довго мовчали. Все прораховували, чи варто серйозно сприймати погрози…Обоє знали – Перепечай слів на вітер не кидає, та й не від свого імені патякав…скоріше за все, старе падло, злигався з урядовими… – нагадую шановному читачеві, що події романа відбуваються у 2008-у році! Фейлетонно змальовано образ Роми Шиллєра, такого собі вічного «слуги двох панів»! А ситуація з виключенням-включенням світла в нікому з можновладців не потрібній лікарні – комедійна знахідка! Характерна відсутність у тексті прийомів езопівської мови (натяки, приховані смисли тощо), котрі вироблені у сатиричному жанрі ще від часів Аристофана. Авторську стильову манеру «горизонтальної» розповіді, на мою думку, можна пояснити відсутністю в нашій державі «каральної» (та й взагалі будь-якої) цензури: пиши, що хочеш, про кого хочеш, і як хочеш!
Козацькі мотиви, що вплетені в сюжетну канву легко зіронізовано й пом’якшено. Однак мовлено не про історію, а про відновлений зв'язок епох, йдеться про зміщення часових площин, коли куми Свиря й Микишка, минувши 340-річну дистанцію, знайшли спільне комунікативне поле із молодими київськими студентами.
Відверто кажучи, роман Люко Дашвар – це література, про яку ми сьогодні не знаємо, чи література це взагалі. Правда, не все так однозначно й просто. Гадаю, остання в часі книжка Люко Дашвар як явище посткультури, постлітератури не вийшла за межу маскультівського чтива, але віра у вигадку, сила творчого куражу, «фентезійне меню», нарешті, незаперечний читацький комфорт, несподівано самі по собі виявилися цінностями.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Право на вигадку
Третій роман Люко Дашвар відзначений дипломом конкурсу «Коронація слова-2009» і продовжив переможну ходу, започатковану першими двома («Село не люди» посів друге місце на конкурсі «Коронація слова-2007», книга «Молоко з кров’ю» перемогла у конкурсі «Книга року BBC-2008».
Любов і гармонія взаємності – речі позачасові, та кохання, що могло відбутись, але не відбулося – завжди трагедія. Роман почався сценою загибелі головної героїні Люби, юної максималістки, яка прагнула щастя, та їй не поталанило! На заваді стали батьки обранця Макса – пихаті новітні капіталісти, несумісність романтичних ідеалів чистої недосвідченої душі з цинічною, безжальною реальністю. Нашої з вами дійсністю, шановні читачі, адже події романа відбуваються влітку 2008 року в Києві.
Письменниця справно володіє секретами психологічного впливу на читача: сюжетний драйв, історичні ремінісценції з епохи гетьмана Петра Дорошенка, моторошні ситуації й життя студентської богеми – вже цієї атрибутики достатньо для комерційного успіху. Але Люко Дашвар того замало й вона додає викривальної сатири. Основна мішень – влада: «Максів тато Володимир Гнатович Сердюк завжди святкував найголовніше свято свого життя – День Ленінського комсомолу. Навіть коли це стало немодним, а потім і небезпечним, обов’язково випивав келишок за організацію, яка ще у юності розкрила йому очі й довела на практиці – найприбутковішими в усі часи є посади політичні… вигадати й очолити можна будь-що, однаково робитимуть інші… світ навкруги став ясним і зрозумілим: вступ до партії, квартира, машина, обком, потім до столиці й гроші, гроші, гроші…Гроші й влада».
Письменниця демаскує мафіозно-холуйське обличчя сучасної керівної еліти, не шкодуючи епітетів (продажна, злочинно кастова, квазіреспектабельна), вивертає назовні далекі від публічності її справи та думки: «Вороги потисли один одному руки і стали друзями. Завалити колишнього першого секретаря обкому партії, сісти на його місце – шляхетна мета для будь-кого з колишніх комсомольських функціонерів… Довго мовчали. Все прораховували, чи варто серйозно сприймати погрози…Обоє знали – Перепечай слів на вітер не кидає, та й не від свого імені патякав…скоріше за все, старе падло, злигався з урядовими… – нагадую шановному читачеві, що події романа відбуваються у 2008-у році! Фейлетонно змальовано образ Роми Шиллєра, такого собі вічного «слуги двох панів»! А ситуація з виключенням-включенням світла в нікому з можновладців не потрібній лікарні – комедійна знахідка! Характерна відсутність у тексті прийомів езопівської мови (натяки, приховані смисли тощо), котрі вироблені у сатиричному жанрі ще від часів Аристофана. Авторську стильову манеру «горизонтальної» розповіді, на мою думку, можна пояснити відсутністю в нашій державі «каральної» (та й взагалі будь-якої) цензури: пиши, що хочеш, про кого хочеш, і як хочеш!
Козацькі мотиви, що вплетені в сюжетну канву легко зіронізовано й пом’якшено. Однак мовлено не про історію, а про відновлений зв'язок епох, йдеться про зміщення часових площин, коли куми Свиря й Микишка, минувши 340-річну дистанцію, знайшли спільне комунікативне поле із молодими київськими студентами.
Відверто кажучи, роман Люко Дашвар – це література, про яку ми сьогодні не знаємо, чи література це взагалі. Правда, не все так однозначно й просто. Гадаю, остання в часі книжка Люко Дашвар як явище посткультури, постлітератури не вийшла за межу маскультівського чтива, але віра у вигадку, сила творчого куражу, «фентезійне меню», нарешті, незаперечний читацький комфорт, несподівано самі по собі виявилися цінностями.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію