Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
У день повного місяця, або Вовча сага
Галина Вдовиченко. Тамдевін: Роман. – Нора-друк, 2009. – 234 с. ПК (Популярні книжки)
Роман, про який мова, в доробку львівської письменниці та журналістки Галини Вдовиченко отримав Першу премію на літературному конкурсі «Коронація слова – 2009». «У романі, – як зізнається авторка, – все вигадка, окрім місця, де розгортаються події». А основні події розгортаються у віддаленому від цивілізації карпатському селі, поблизу старовинного замку Гербуртів, де досі збереглися неповторні краєвиди, незаймані урочища, де «холодна вода і болотяний сморід занадто переконливо реальні», де ходять по гриби і приносять повні кошики, а вночі чути, як виють дикі вовки Композицію твору побудовано оригінально: три частини під назвами «Жіноча половина», «Чоловіча половина», «Він та вона». Головні дійові особи – колишні однокурсниці по Академії мистецтв, подруги Анна і Марія діють на жіночій половині роману, що містить роздуми та узагальнення авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, філософські відступи і, воднораз, фрагменти найрізноманітніших зображень – такий собі колаж, що характерний простотою й дохідливістю художнього викладу: « на саморобних дощаних полицях – рівні ряди розмаїтихзакруток на зиму. Кожну банку вивершує велике яблуко, мабуть, вони так краще зберігаються, але виглядало усе як досконалий за формою та кольорами мистецький перформенс».
Чоловіча половина роману теж має свого героя, це науковець, який проводить польові дослідження вовчого життя, усамітнившись на кілька місяців із вовчою зграєю (себто, він герой в прямому розумінні цього слова!). Можливо тому сторінки другої половини роману деколи нагадують науковий нарис. Без сумніву, вся ексклюзивна інформація дослідника є цікавою, але, гадаю, що органічно ввести її (інформацію) в образну тканину роману письменниці не зовсім вдалося, хоча в цьому напрямі зроблено багато. Наприклад, паралелі, що словами наратора авторка проводить між людською та вовчою спільнотами, таке собі «олюднення вовків» і «ововчення людей»: «Вовки як люди. Жодна схема щодо них не працює, всі узагальнення хибні. Кожен – особистість, яку не можна уніфікувати, спрощено оцінювати (…) кожен, хто вивчав їхню поведінку та стиль життя, знає: вірність вовків аналогів не має (…) Вовки моногамні. Лише раз обирають собі пару. Якщо він загине, вона зберігатиме удівство… якщо вона помре, він стане одинаком… Дітей вони виховують та доглядають разом, людям би повчитися».
Головна інтрига – кохання художниці й дослідника – знаходить своє остаточне завершення у третій частині роману, де він і вона нарешті щасливо знаходять один одного. Спілкування письменниці з читачем на рівні інтимних одкровень красиве і поетичне: «Біле яблуко повного місяця зазирало у вікно, бентежило душу (…) Метелик опустився на квітку, торкнувся пелюсток чутливими лапками – пелюстки потягнулися йому назустріч, привідкрилися – він схилився над серцевиною, збираючи нектар (…) Пряма скрутилася спіраллю в зустрічному русі до іншої прямої, вони сплелися в сваргу, животворний клубок, запустивши світо рух у двох протилежних напрямках одночасно».
Письменниця Галина Вдовиченко не розчаровує новим романом, у якому її прихильники і прихильниці знайдуть розблиски найрізноманітніших принад захопливого читання: неймовірно жахливі сни, що переходять у таку саму жахливу дійсність, срібні перстеники, що виконують важливі для сюжету талісманні фунції, руїни старовинного замку, що слугують декораціями головних закручено-таємних подій, перекази народних легенд у мовному оздобленні карпатської говірки і ще…більше не буду переказувати! Читайте книжку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У день повного місяця, або Вовча сага
Роман, про який мова, в доробку львівської письменниці та журналістки Галини Вдовиченко отримав Першу премію на літературному конкурсі «Коронація слова – 2009». «У романі, – як зізнається авторка, – все вигадка, окрім місця, де розгортаються події». А основні події розгортаються у віддаленому від цивілізації карпатському селі, поблизу старовинного замку Гербуртів, де досі збереглися неповторні краєвиди, незаймані урочища, де «холодна вода і болотяний сморід занадто переконливо реальні», де ходять по гриби і приносять повні кошики, а вночі чути, як виють дикі вовки Композицію твору побудовано оригінально: три частини під назвами «Жіноча половина», «Чоловіча половина», «Він та вона». Головні дійові особи – колишні однокурсниці по Академії мистецтв, подруги Анна і Марія діють на жіночій половині роману, що містить роздуми та узагальнення авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, філософські відступи і, воднораз, фрагменти найрізноманітніших зображень – такий собі колаж, що характерний простотою й дохідливістю художнього викладу: « на саморобних дощаних полицях – рівні ряди розмаїтихзакруток на зиму. Кожну банку вивершує велике яблуко, мабуть, вони так краще зберігаються, але виглядало усе як досконалий за формою та кольорами мистецький перформенс».
Чоловіча половина роману теж має свого героя, це науковець, який проводить польові дослідження вовчого життя, усамітнившись на кілька місяців із вовчою зграєю (себто, він герой в прямому розумінні цього слова!). Можливо тому сторінки другої половини роману деколи нагадують науковий нарис. Без сумніву, вся ексклюзивна інформація дослідника є цікавою, але, гадаю, що органічно ввести її (інформацію) в образну тканину роману письменниці не зовсім вдалося, хоча в цьому напрямі зроблено багато. Наприклад, паралелі, що словами наратора авторка проводить між людською та вовчою спільнотами, таке собі «олюднення вовків» і «ововчення людей»: «Вовки як люди. Жодна схема щодо них не працює, всі узагальнення хибні. Кожен – особистість, яку не можна уніфікувати, спрощено оцінювати (…) кожен, хто вивчав їхню поведінку та стиль життя, знає: вірність вовків аналогів не має (…) Вовки моногамні. Лише раз обирають собі пару. Якщо він загине, вона зберігатиме удівство… якщо вона помре, він стане одинаком… Дітей вони виховують та доглядають разом, людям би повчитися».
Головна інтрига – кохання художниці й дослідника – знаходить своє остаточне завершення у третій частині роману, де він і вона нарешті щасливо знаходять один одного. Спілкування письменниці з читачем на рівні інтимних одкровень красиве і поетичне: «Біле яблуко повного місяця зазирало у вікно, бентежило душу (…) Метелик опустився на квітку, торкнувся пелюсток чутливими лапками – пелюстки потягнулися йому назустріч, привідкрилися – він схилився над серцевиною, збираючи нектар (…) Пряма скрутилася спіраллю в зустрічному русі до іншої прямої, вони сплелися в сваргу, животворний клубок, запустивши світо рух у двох протилежних напрямках одночасно».
Письменниця Галина Вдовиченко не розчаровує новим романом, у якому її прихильники і прихильниці знайдуть розблиски найрізноманітніших принад захопливого читання: неймовірно жахливі сни, що переходять у таку саму жахливу дійсність, срібні перстеники, що виконують важливі для сюжету талісманні фунції, руїни старовинного замку, що слугують декораціями головних закручено-таємних подій, перекази народних легенд у мовному оздобленні карпатської говірки і ще…більше не буду переказувати! Читайте книжку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
