Вона була вільною пташкою. Але рано, чи пізно – все набридає, навіть свобода.
І ось, нарешті – вони з’явились.
Їх було двоє.
Молодий, гарячий, ледве обстріляний мисливець гордо ніс свій новенький автомат, водночас хвилюючись і радіючи можливості прийняти участь у дорослій грі. Зазвичай він стріляв, не шкодуючи набоїв, не роздумуючи, в усе, що ворушилось, рвучко натискаючи на спусковий гачок, щедро розсипаючи гаряче насіння, випускаючи кулі, наче зграю маленьких сірих горобців, сподіваючись, що якась – таки влучить. Звуки пострілів лякали, але він, заплющивши очі, продовжував стріляти, конвульсивно здригаючись в такт з вібрацією автомата, аж доки не кінчались набої. Він рідко влучав і ще рідше – засмучувався. Насолоду приносив сам процес. Втомлений стріляниною, нервовим і фізичним напруженням юнак опускав змучений автомат і лягав горілиць, розкинувши руки і дивлячись широко-розплющеними очима вгору, шепотів:„Кайф!..”
Інший – досвідчений стрілець – довіряв своєму старенькому, перевіреному в боях вінчестеру. Бувалому мисливцю були абсолютно ні до чого зайвий поспіх і метушня. Він не любив розмінюватись на дрібниці і терпляче шукав свою ціль. А коли знаходив – уважно вивчав її звички, смаки, характер, вибирав місце і час таким чином, що Вона сама йшла йому до рук. І навіть, коли ціль була вже зовсім поряд, його рука не поспішала зробити постріл, аж доки не приходило відчуття, що тепер він не схибить.
Їх було двоє.
Але доля мала посміхнутись лише одному з них ...
Її устами.
02.11.09р.