Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2025.11.26
09:40
нам було би добре разом
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
2025.11.26
00:16
Ой, Сергію, Сергію,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михаил Лермонтов (1814 - 1841) /
Поеми
Валерик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валерик
Я к вам пишу случайно; право
Не знаю как и для чего.
Я потерял уж это право.
И что скажу вам?— ничего!
Что помню вас?— но, Боже правый,
Вы это знаете давно;
И вам, конечно, все равно.
И знать вам также нету нужды,
Где я? что я? в какой глуши?
Душою мы друг другу чужды,
Да вряд ли есть родство души.
Страницы прошлого читая,
Их по порядку разбирая
Теперь остынувшим умом,
Разуверяюсь я во всем.
Смешно же сердцем лицемерить
Перед собою столько лет;
Добро б еще морочить свет!
Да и при том что пользы верить
Тому, чего уж больше нет?..
Безумно ждать любви заочной?
В наш век все чувства лишь на срок;
Но я вас помню — да и точно,
Я вас никак забыть не мог!
Во-первых потому, что много,
И долго, долго вас любил,
Потом страданьем и тревогой
За дни блаженства заплатил;
Потом в раскаяньи бесплодном
Влачил я цепь тяжелых лет;
И размышлением холодным
Убил последний жизни цвет.
С людьми сближаясь осторожно,
Забыл я шум младых проказ,
Любовь, поэзию,— но вас
Забыть мне было невозможно.
И к мысли этой я привык,
Мой крест несу я без роптанья:
То иль другое наказанье?
Не все ль одно. Я жизнь постиг;
Судьбе как турок иль татарин
За все я ровно благодарен;
У Бога счастья не прошу
И молча зло переношу.
Быть может, небеса востока
Меня с ученьем их Пророка
Невольно сблизили. Притом
И жизнь всечасно кочевая,
Труды, заботы ночь и днем,
Все, размышлению мешая,
Приводит в первобытный вид
Больную душу: сердце спит,
Простора нет воображенью...
И нет работы голове...
Зато лежишь в густой траве,
И дремлешь под широкой тенью
Чинар иль виноградных лоз,
Кругом белеются палатки;
Казачьи тощие лошадки
Стоят рядком, повеся нос;
У медных пушек спит прислуга,
Едва дымятся фитили;
Попарно цепь стоит вдали;
Штыки горят под солнцем юга.
Вот разговор о старине
В палатке ближней слышен мне;
Как при Ермолове ходили
В Чечню, в Аварию, к горам;
Как там дрались, как мы их били,
Как доставалося и нам;
И вижу я неподалеку
У речки, следуя Пророку,
Мирной татарин свой намаз
Творит, не подымая глаз;
А вот кружком сидят другие.
Люблю я цвет их желтых лиц,
Подобный цвету наговиц,
Их шапки, рукава худые,
Их темный и лукавый взор
И их гортанный разговор.
Чу — дальний выстрел! прожужжала
Шальная пуля... славный звук...
Вот крик — и снова все вокруг
Затихло... но жара уж спала,
Ведут коней на водопой,
Зашевелилася пехота;
Вот проскакал один, другой!
Шум, говор. Где вторая рота?
Что, вьючить?— что же капитан?
Повозки выдвигайте живо!
Савельич! Ой ли — Дай огниво!—
Подъем ударил барабан —
Гудит музыка полковая;
Между колоннами въезжая,
Звенят орудья. Генерал
Вперед со свитой поскакал...
Рассыпались в широком поле,
Как пчелы, с гиком казаки;
Уж показалися значки
Там на опушке — два, и боле.
А вот в чалме один мюрид
В черкеске красной ездит важно,
Конь светло-серый весь кипит,
Он машет, кличет — где отважный?
Кто выйдет с ним на смертный бой!..
Сейчас, смотрите: в шапке черной
Казак пустился гребенской;
Винтовку выхватил проворно,
Уж близко... выстрел... легкий дым...
Эй вы, станичники, за ним...
Что? ранен!..— Ничего, безделка...
И завязалась перестрелка...
Но в этих сшибках удалых
Забавы много, толку мало;
Прохладным вечером, бывало,
Мы любовалися на них,
Без кровожадного волненья,
Как на трагический балет;
Зато видал я представленья,
Каких у вас на сцене нет...
Раз — это было под Гихами,
Мы проходили темный лес;
Огнем дыша, пылал над нами
Лазурно-яркий свод небес.
Нам был обещан бой жестокий.
Из гор Ичкерии далекой
Уже в Чечню на братний зов
Толпы стекались удальцов.
Над допотопными лесами
Мелькали маяки кругом;
И дым их то вился столпом,
То расстилался облаками;
И оживилися леса;
Скликались дико голоса
Под их зелеными шатрами.
Едва лишь выбрался обоз
В поляну, дело началось;
Чу! в арьергард орудья просят;
Вот ружья из кустов [вы]носят,
Вот тащат за ноги людей
И кличут громко лекарей;
А вот и слева, из опушки,
Вдруг с гиком кинулись на пушки;
И градом пуль с вершин дерев
Отряд осыпан. Впереди же
Все тихо — там между кустов
Бежал поток. Подходим ближе.
Пустили несколько гранат;
Еще продвинулись; молчат;
Но вот над бревнами завала
Ружье как будто заблистало;
Потом мелькнуло шапки две;
И вновь всё спряталось в траве.
То было грозное молчанье,
Не долго длилося оно,
Но [в] этом странном ожиданье
Забилось сердце не одно.
Вдруг залп... глядим: лежат рядами,
Что нужды? здешние полки
Народ испытанный... В штыки,
Дружнее! раздалось за нами.
Кровь загорелася в груди!
Все офицеры впереди...
Верхом помчался на завалы
Кто не успел спрыгнуть с коня...
Ура — и смолкло.— Вон кинжалы,
В приклады!— и пошла резня.
И два часа в струях потока
Бой длился. Резались жестоко
Как звери, молча, с грудью грудь,
Ручей телами запрудили.
Хотел воды я зачерпнуть...
(И зной и битва утомили
Меня), но мутная волна
Была тепла, была красна.
На берегу, под тенью дуба,
Пройдя завалов первый ряд,
Стоял кружок. Один солдат
Был на коленах; мрачно, грубо
Казалось выраженье лиц,
Но слезы капали с ресниц,
Покрытых пылью... на шинели,
Спиною к дереву, лежал
Их капитан. Он умирал;
В груди его едва чернели
Две ранки; кровь его чуть-чуть
Сочилась. Но высоко грудь
И трудно подымалась, взоры
Бродили страшно, он шептал...
Спасите, братцы.— Тащат в торы.
Постойте — ранен генерал...
Не слышат... Долго он стонал,
Но все слабей и понемногу
Затих и душу отдал Богу;
На ружья опершись, кругом
Стояли усачи седые...
И тихо плакали... потом
Его остатки боевые
Накрыли бережно плащом
И понесли. Тоской томимый
Им вслед смотрел [я] недвижимый.
Меж тем товарищей, друзей
Со вздохом возле называли;
Но не нашел в душе моей
Я сожаленья, ни печали.
Уже затихло все; тела
Стащили в кучу; кровь текла
Струею дымной по каменьям,
Ее тяжелым испареньем
Был полон воздух. Генерал
Сидел в тени на барабане
И донесенья принимал.
Окрестный лес, как бы в тумане,
Синел в дыму пороховом.
А там вдали грядой нестройной,
Но вечно гордой и спокойной,
Тянулись горы — и Казбек
Сверкал главой остроконечной.
И с грустью тайной и сердечной
Я думал: жалкий человек.
Чего он хочет!.. небо ясно,
Под небом места много всем,
Но беспрестанно и напрасно
Один враждует он — зачем?
Галуб прервал мое мечтанье,
Ударив по плечу; он был
Кунак мой: я его спросил,
Как месту этому названье?
Он отвечал мне: Валерик,
А перевесть на ваш язык,
Так будет речка смерти: верно,
Дано старинными людьми.
— А сколько их дралось примерно
Сегодня?— Тысяч до семи.
— А много горцы потеряли?
— Как знать?— зачем вы не считали!
Да! будет, кто-то тут сказал,
Им в память этот день кровавый!
Чеченец посмотрел лукаво
И головою покачал.
Но я боюся вам наскучить,
В забавах света вам смешны
Тревоги дикие войны;
Свой ум вы не привыкли мучить
Тяжелой думой о конце;
На вашем молодом лице
Следов заботы и печали
Не отыскать, и вы едва ли
Вблизи когда-нибудь видали,
Как умирают. Дай вам Бог
И не видать: иных тревог
Довольно есть. В самозабвеньи
Не лучше ль кончить жизни путь?
И беспробудным сном заснуть
С мечтой о близком пробужденьи?
Теперь прощайте: если вас
Мой безыскусственный рассказ
Развеселит, займет хоть малость,
Я буду счастлив. А не так?—
Простите мне его как шалость
И тихо молвите: чудак!..
1840
Не знаю как и для чего.
Я потерял уж это право.
И что скажу вам?— ничего!
Что помню вас?— но, Боже правый,
Вы это знаете давно;
И вам, конечно, все равно.
И знать вам также нету нужды,
Где я? что я? в какой глуши?
Душою мы друг другу чужды,
Да вряд ли есть родство души.
Страницы прошлого читая,
Их по порядку разбирая
Теперь остынувшим умом,
Разуверяюсь я во всем.
Смешно же сердцем лицемерить
Перед собою столько лет;
Добро б еще морочить свет!
Да и при том что пользы верить
Тому, чего уж больше нет?..
Безумно ждать любви заочной?
В наш век все чувства лишь на срок;
Но я вас помню — да и точно,
Я вас никак забыть не мог!
Во-первых потому, что много,
И долго, долго вас любил,
Потом страданьем и тревогой
За дни блаженства заплатил;
Потом в раскаяньи бесплодном
Влачил я цепь тяжелых лет;
И размышлением холодным
Убил последний жизни цвет.
С людьми сближаясь осторожно,
Забыл я шум младых проказ,
Любовь, поэзию,— но вас
Забыть мне было невозможно.
И к мысли этой я привык,
Мой крест несу я без роптанья:
То иль другое наказанье?
Не все ль одно. Я жизнь постиг;
Судьбе как турок иль татарин
За все я ровно благодарен;
У Бога счастья не прошу
И молча зло переношу.
Быть может, небеса востока
Меня с ученьем их Пророка
Невольно сблизили. Притом
И жизнь всечасно кочевая,
Труды, заботы ночь и днем,
Все, размышлению мешая,
Приводит в первобытный вид
Больную душу: сердце спит,
Простора нет воображенью...
И нет работы голове...
Зато лежишь в густой траве,
И дремлешь под широкой тенью
Чинар иль виноградных лоз,
Кругом белеются палатки;
Казачьи тощие лошадки
Стоят рядком, повеся нос;
У медных пушек спит прислуга,
Едва дымятся фитили;
Попарно цепь стоит вдали;
Штыки горят под солнцем юга.
Вот разговор о старине
В палатке ближней слышен мне;
Как при Ермолове ходили
В Чечню, в Аварию, к горам;
Как там дрались, как мы их били,
Как доставалося и нам;
И вижу я неподалеку
У речки, следуя Пророку,
Мирной татарин свой намаз
Творит, не подымая глаз;
А вот кружком сидят другие.
Люблю я цвет их желтых лиц,
Подобный цвету наговиц,
Их шапки, рукава худые,
Их темный и лукавый взор
И их гортанный разговор.
Чу — дальний выстрел! прожужжала
Шальная пуля... славный звук...
Вот крик — и снова все вокруг
Затихло... но жара уж спала,
Ведут коней на водопой,
Зашевелилася пехота;
Вот проскакал один, другой!
Шум, говор. Где вторая рота?
Что, вьючить?— что же капитан?
Повозки выдвигайте живо!
Савельич! Ой ли — Дай огниво!—
Подъем ударил барабан —
Гудит музыка полковая;
Между колоннами въезжая,
Звенят орудья. Генерал
Вперед со свитой поскакал...
Рассыпались в широком поле,
Как пчелы, с гиком казаки;
Уж показалися значки
Там на опушке — два, и боле.
А вот в чалме один мюрид
В черкеске красной ездит важно,
Конь светло-серый весь кипит,
Он машет, кличет — где отважный?
Кто выйдет с ним на смертный бой!..
Сейчас, смотрите: в шапке черной
Казак пустился гребенской;
Винтовку выхватил проворно,
Уж близко... выстрел... легкий дым...
Эй вы, станичники, за ним...
Что? ранен!..— Ничего, безделка...
И завязалась перестрелка...
Но в этих сшибках удалых
Забавы много, толку мало;
Прохладным вечером, бывало,
Мы любовалися на них,
Без кровожадного волненья,
Как на трагический балет;
Зато видал я представленья,
Каких у вас на сцене нет...
Раз — это было под Гихами,
Мы проходили темный лес;
Огнем дыша, пылал над нами
Лазурно-яркий свод небес.
Нам был обещан бой жестокий.
Из гор Ичкерии далекой
Уже в Чечню на братний зов
Толпы стекались удальцов.
Над допотопными лесами
Мелькали маяки кругом;
И дым их то вился столпом,
То расстилался облаками;
И оживилися леса;
Скликались дико голоса
Под их зелеными шатрами.
Едва лишь выбрался обоз
В поляну, дело началось;
Чу! в арьергард орудья просят;
Вот ружья из кустов [вы]носят,
Вот тащат за ноги людей
И кличут громко лекарей;
А вот и слева, из опушки,
Вдруг с гиком кинулись на пушки;
И градом пуль с вершин дерев
Отряд осыпан. Впереди же
Все тихо — там между кустов
Бежал поток. Подходим ближе.
Пустили несколько гранат;
Еще продвинулись; молчат;
Но вот над бревнами завала
Ружье как будто заблистало;
Потом мелькнуло шапки две;
И вновь всё спряталось в траве.
То было грозное молчанье,
Не долго длилося оно,
Но [в] этом странном ожиданье
Забилось сердце не одно.
Вдруг залп... глядим: лежат рядами,
Что нужды? здешние полки
Народ испытанный... В штыки,
Дружнее! раздалось за нами.
Кровь загорелася в груди!
Все офицеры впереди...
Верхом помчался на завалы
Кто не успел спрыгнуть с коня...
Ура — и смолкло.— Вон кинжалы,
В приклады!— и пошла резня.
И два часа в струях потока
Бой длился. Резались жестоко
Как звери, молча, с грудью грудь,
Ручей телами запрудили.
Хотел воды я зачерпнуть...
(И зной и битва утомили
Меня), но мутная волна
Была тепла, была красна.
На берегу, под тенью дуба,
Пройдя завалов первый ряд,
Стоял кружок. Один солдат
Был на коленах; мрачно, грубо
Казалось выраженье лиц,
Но слезы капали с ресниц,
Покрытых пылью... на шинели,
Спиною к дереву, лежал
Их капитан. Он умирал;
В груди его едва чернели
Две ранки; кровь его чуть-чуть
Сочилась. Но высоко грудь
И трудно подымалась, взоры
Бродили страшно, он шептал...
Спасите, братцы.— Тащат в торы.
Постойте — ранен генерал...
Не слышат... Долго он стонал,
Но все слабей и понемногу
Затих и душу отдал Богу;
На ружья опершись, кругом
Стояли усачи седые...
И тихо плакали... потом
Его остатки боевые
Накрыли бережно плащом
И понесли. Тоской томимый
Им вслед смотрел [я] недвижимый.
Меж тем товарищей, друзей
Со вздохом возле называли;
Но не нашел в душе моей
Я сожаленья, ни печали.
Уже затихло все; тела
Стащили в кучу; кровь текла
Струею дымной по каменьям,
Ее тяжелым испареньем
Был полон воздух. Генерал
Сидел в тени на барабане
И донесенья принимал.
Окрестный лес, как бы в тумане,
Синел в дыму пороховом.
А там вдали грядой нестройной,
Но вечно гордой и спокойной,
Тянулись горы — и Казбек
Сверкал главой остроконечной.
И с грустью тайной и сердечной
Я думал: жалкий человек.
Чего он хочет!.. небо ясно,
Под небом места много всем,
Но беспрестанно и напрасно
Один враждует он — зачем?
Галуб прервал мое мечтанье,
Ударив по плечу; он был
Кунак мой: я его спросил,
Как месту этому названье?
Он отвечал мне: Валерик,
А перевесть на ваш язык,
Так будет речка смерти: верно,
Дано старинными людьми.
— А сколько их дралось примерно
Сегодня?— Тысяч до семи.
— А много горцы потеряли?
— Как знать?— зачем вы не считали!
Да! будет, кто-то тут сказал,
Им в память этот день кровавый!
Чеченец посмотрел лукаво
И головою покачал.
Но я боюся вам наскучить,
В забавах света вам смешны
Тревоги дикие войны;
Свой ум вы не привыкли мучить
Тяжелой думой о конце;
На вашем молодом лице
Следов заботы и печали
Не отыскать, и вы едва ли
Вблизи когда-нибудь видали,
Как умирают. Дай вам Бог
И не видать: иных тревог
Довольно есть. В самозабвеньи
Не лучше ль кончить жизни путь?
И беспробудным сном заснуть
С мечтой о близком пробужденьи?
Теперь прощайте: если вас
Мой безыскусственный рассказ
Развеселит, займет хоть малость,
Я буду счастлив. А не так?—
Простите мне его как шалость
И тихо молвите: чудак!..
1840
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
