Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.26
11:04
Розділ V. МІЖ КОЛИСКАМИ ТА ПРЕСТОЛОМ, АБО КИРИЛИЧНИЙ ПІДПИС НА ЛІЛЕЯХ ФРАНЦІЇ
Земля Капетингів дихала вогкістю та залізом, коли у весняний день тисяча п’ятдесят другого року над Суассоном прокотився перший крик немовляти. Усміхнена Анна схилилася над
2026.06.26
09:30
хмариво синьовидне
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
2026.06.26
07:57
Сумуючи, немов розстаючись,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
Загнати у життєвий лабіринт.
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
Загнати у життєвий лабіринт.
2026.06.26
07:32
На берегах минулого сліди
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
2026.06.25
23:55
Заховалася спека в повiтрi,
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
2026.06.25
16:40
Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
2026.06.25
15:13
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм
Вступ
Це п'ята книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що знайшли сво
2026.06.25
13:27
Ці люди, що покинули домівки
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Круки волають, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Круки волають, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
2026.06.25
11:57
як перенасичена дарами
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
2026.06.25
08:44
як написав поет
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
2026.06.25
08:20
Як неминучі дні ясні
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
2026.06.25
06:28
Розділ ІV. ВЕСІЛЬНИЙ ВІВТАР ТА ЗОЛОТА КЛЯТВА
Травневий день у Реймсі 1051 року дихав грозою. Свинцеві хмари чіплялися за гострі шпилі величного собору, а повітря було таким густим, що здавалося, ніби його можна різати мечем. Французька знать та єписко
2026.06.25
06:25
Лиш почувся грому гуркіт,
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
2026.06.24
14:44
Цілувало сонечко пальчик немовляти,
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
2026.06.24
13:39
Олексій Сурков (1899-1983)
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
2026.06.24
13:25
Порину в сон чудовий і величний
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михаил Лермонтов (1814 - 1841) /
Вірші
Ночь. II
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ночь. II
Погаснул день!- и тьма ночная своды
Небесные как саваном покрыла.
Кой-где во тьме вертелись и мелькали
Светящиеся точки,
И между них земля вертелась наша;
На ней, спокойствием объятой тихим,
Уснуло все - и я один лишь не спал.
Один я не спал... страшным полусветом,
Меж радостью и горестью срединой,
Мое теснилось сердце – и желал я
Веселие или печаль умножить
Воспоминаньем о убитой жизни:
Последнее, однако, было легче!..
Вот с запада Скелет неизмеримый
По мрачным сводам начал подниматься
И звезды заслонил собою...
И целые миры пред ним уничтожались,
И все трещало под его шагами,-
Ничтожество за ними оставалось -
И вот приблизился к земному шару
Гигант всесильный - все на ней уснуло,
Ничто встревожиться не мыслило - единый,
Единый смертный видел, что не дай бог
Созданию живому видеть...
И вот он поднял костяные руки -
И в каждой он держал по человеку,
Дрожащему - и мне они знакомы были -
И кинул взор на них я - и заплакал!
И странный голос вдруг раздался: "Малодушный!
Сын праха и забвения, не ты ли,
Изнемогая в муках нестерпимых,
Ко мне взывал - я здесь: я смерть!..
Мое владычество безбрежно!..
Вот двое.- Ты их знаешь - ты любил их...
Один из них погибнет.- Позволяю
Определить неизбежимый жребий...
И ты умрешь, и в вечности погибнешь -
И их нигде, нигде вторично не увидишь -
Знай, как исчезнет время, так и люди,
Его рожденье - только бог лишь вечен...
Решись, несчастный!.."
Тут невольный трепет
По мне мгновенно начал разливаться,
И зубы, крепко застучав, мешали
Словам жестоким вырваться из груди;
И наконец, преодолев свой ужас,
К скелету я воскликнул: "Оба, оба!..
Я верю: нет свиданья - нет разлуки!..
Они довольно жили, чтобы вечно
Продлилося их наказанье.
Ах! - и меня возьми, земного червя -
И землю раздроби, гнездо разврата,
Безумства и печали!..
Все, все берет она у нас обманом
И не дарит нам ничего - кроме рожденья!..
Проклятье этому подарку!..
Мы без него тебя бы не знавали,
Поэтому и тщетной, бедной жизни,
Где нет надежд - и всюду опасенья.
Да гибнут же друзья мои, да гибнут!..
Лишь об одном я буду плакать:
Зачем они не дети!.."
И видел я, как руки костяные
Моих друзей сдавили,- их не стало -
Не стало даже призраков и теней...
Туманом облачился образ смерти,
И - так пошел на север. Долго, долго,
Ломая руки и глотая слезы,
Я на творца роптал, страшась молиться!
1830
Небесные как саваном покрыла.
Кой-где во тьме вертелись и мелькали
Светящиеся точки,
И между них земля вертелась наша;
На ней, спокойствием объятой тихим,
Уснуло все - и я один лишь не спал.
Один я не спал... страшным полусветом,
Меж радостью и горестью срединой,
Мое теснилось сердце – и желал я
Веселие или печаль умножить
Воспоминаньем о убитой жизни:
Последнее, однако, было легче!..
Вот с запада Скелет неизмеримый
По мрачным сводам начал подниматься
И звезды заслонил собою...
И целые миры пред ним уничтожались,
И все трещало под его шагами,-
Ничтожество за ними оставалось -
И вот приблизился к земному шару
Гигант всесильный - все на ней уснуло,
Ничто встревожиться не мыслило - единый,
Единый смертный видел, что не дай бог
Созданию живому видеть...
И вот он поднял костяные руки -
И в каждой он держал по человеку,
Дрожащему - и мне они знакомы были -
И кинул взор на них я - и заплакал!
И странный голос вдруг раздался: "Малодушный!
Сын праха и забвения, не ты ли,
Изнемогая в муках нестерпимых,
Ко мне взывал - я здесь: я смерть!..
Мое владычество безбрежно!..
Вот двое.- Ты их знаешь - ты любил их...
Один из них погибнет.- Позволяю
Определить неизбежимый жребий...
И ты умрешь, и в вечности погибнешь -
И их нигде, нигде вторично не увидишь -
Знай, как исчезнет время, так и люди,
Его рожденье - только бог лишь вечен...
Решись, несчастный!.."
Тут невольный трепет
По мне мгновенно начал разливаться,
И зубы, крепко застучав, мешали
Словам жестоким вырваться из груди;
И наконец, преодолев свой ужас,
К скелету я воскликнул: "Оба, оба!..
Я верю: нет свиданья - нет разлуки!..
Они довольно жили, чтобы вечно
Продлилося их наказанье.
Ах! - и меня возьми, земного червя -
И землю раздроби, гнездо разврата,
Безумства и печали!..
Все, все берет она у нас обманом
И не дарит нам ничего - кроме рожденья!..
Проклятье этому подарку!..
Мы без него тебя бы не знавали,
Поэтому и тщетной, бедной жизни,
Где нет надежд - и всюду опасенья.
Да гибнут же друзья мои, да гибнут!..
Лишь об одном я буду плакать:
Зачем они не дети!.."
И видел я, как руки костяные
Моих друзей сдавили,- их не стало -
Не стало даже призраков и теней...
Туманом облачился образ смерти,
И - так пошел на север. Долго, долго,
Ломая руки и глотая слезы,
Я на творца роптал, страшась молиться!
1830
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
