Переді мною будинок, мені потрібно на дах…
Заходячи в 16-ти поверховий будинок я відчуваю затхлість приміщення, тут оселилось ціле болото. Перші чотири поверхи я пробігаю наче непомітна тінь, на цих поверхах завжди відчувається безпечність. Не люблю безпечність, адже для того я і іду на дах, щоб відчути, як адреналін наповню організм відчуттям свободи, вдаряє в голову і несе, несе…
Пройшов 4 поверх… Згадую часи дитячого садка, своє перше дивне кохання. Коли дівчина в яку я був закоханий відмовила мені в поцілунку я образився і розбив їй ніс, зараз це смішно а через 13 років, коли ми зустрілись вона мене трохи побоювалась.
5 поверх… Мене постійно намагались образити, свої іграшки в дитячому садочку відбивав завжди силою. Потім батьки мені казали це погані, а що я зроблю цей поганий хлопчик забирав мого автомобіля.
6 поверх… Перший клас, це було щось. Відбір в гімназію відбувався за місяць до осені, 3 чоловіка на місце. Я ще з дитячого садка не боявся нічого і нікого, перший клас мені сподобався, але вчитись це не моє…
7 поверх… Пробіг непомітно. Тут живе моє перше шкільне кохання.
8 поверх… О потрібно зайти в гості до свого друга, першого справжнього друга. Хоча ні ми вже давненько не спілкуємось.
Я вирішив знов пробігтись по поверхам, там живуть люди яких я не хотів би ні згадувати ні бачити…
13 поверх… О тут цікаві люди живуть, хоча трохи бань дюки, але мене вони навчили життю, а ще я зрозумів, що краще бути бандитом, а ніж жити в світі де тебе кидають кращі друзі…
14 поверх… Згадується мені, як я вперше попав в клуб, через місяць я там уже працював діджеєм, що то були за час. Дівчата, випивка. Школа – в одне місце… Кращі дні, кращі друзі, інколи плакати хочеться, що тих днів не повернеш.
15 поверх… Перше підліткове кохання, як зараз пам’ятаю, почалось в клубі нас познайомили спільні друзі. Богиня, богиня,- казав я їй…
16 поверх… Все рано чи пізно закінчується. Чому мене образили, вийняли серце, погрались в хірурга, багна накинули на ранки і всунули назад.
ДАХ…
Стоячи на краю відчуваєш безмежність вітру, теплоту сонця і неймовірну свободу, ту до якої ти йшов так довго. Озираючись можна побачити будинки різної висоти. Поряд зажди скільки себе пам’ятаю стояли два височенних…. Я прийшов не за цим… Заплющив очі і…
Так хочеться відірватись, не відчувати нічого під ногами і летіти, летіти…
Можливо непотрібно, з цього даху я так мало побачив. Через декілька років, виберусь знов, на більш високий будинок, з новими почуттями, з новим болем, але з тим самим прагненням свободи…