ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Нова (1982) /
Вірші
Жонглерка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жонглерка
на майдані масова істерія:
дівчинка жонглює смолоскипами
натовп умліває дуріє
люди стікають криками схлипами
зойками лайкою непристойною
сміхом папірчиками зеленими
дівчинка казкою перестояною
ситу юрбу підгодовує під кленами
дам екзальтованих нудить у коміри соболині
дами шукають у пудреницях забуті «я»
дам огортає безумство нещадно клинить
дами заледве на хмарочосних підборах стоять
діти собаки виплигують із їхніх рук
сиплеться конфетті з посивілих перук
а дівчинка далі жонглює вогнями
найкволіші духом заковтують сніг без тями
заковують очі в маски налякані інтроверти
дівчинка розчепірила пальці в обличчя смерті
відьма негідниця - мозок точить гординя!
от би вчепитись у коси пропахлі димом
видерти пісню яка з’явилась допіру
от би з її долонь поцупити вітер
от би залізти в цю шрамовану шкіру –
честі не в міру одній отаку носити!
дівчинка розплітає скуйовджені голоси
втикає у темряву феєрверки заграви
дірявить сутінки краплями вогняної роси
бравадою твердолобі сумніви дірявить
підіймає руки попечені в ритуалі – вуаля!
вибухають над головами блискавки громовиці
зриває байдужу вуаль із урбанізованих поселян
які приклеїли до шоу зіниці вицвілі
забувши – під чобітьми не хмари
тільки сніг посипаний піском і сіллю
перешіптуються хтиво:
диви! – яке диво…
не куплене на базарі
не висмоктане з безділля
біопсія душі
стриптиз на залюдненій площі
дівчинка посеред пекла людей і машин
вогонь у ночвах ночі полоще
браслети в агонії розкидає наліво-направо
така неприпустима – і непростима - вистава,
певне якась облуда якась підстава!
потьмарення від мандаринів наколотих
на ялинкову гілку
адреналінове отруєння небувале…
дама у хутрі нігтями відчиняє мобілку
пан у шкірянці повітря тютюном набиває
кануть у Лету їхні кабріолети
пики пихаті депресії персні дачі
дівчинка позбирає свої браслети
факели згашені хлопчику передавши.
дівчинка жонглює смолоскипами
натовп умліває дуріє
люди стікають криками схлипами
зойками лайкою непристойною
сміхом папірчиками зеленими
дівчинка казкою перестояною
ситу юрбу підгодовує під кленами
дам екзальтованих нудить у коміри соболині
дами шукають у пудреницях забуті «я»
дам огортає безумство нещадно клинить
дами заледве на хмарочосних підборах стоять
діти собаки виплигують із їхніх рук
сиплеться конфетті з посивілих перук
а дівчинка далі жонглює вогнями
найкволіші духом заковтують сніг без тями
заковують очі в маски налякані інтроверти
дівчинка розчепірила пальці в обличчя смерті
відьма негідниця - мозок точить гординя!
от би вчепитись у коси пропахлі димом
видерти пісню яка з’явилась допіру
от би з її долонь поцупити вітер
от би залізти в цю шрамовану шкіру –
честі не в міру одній отаку носити!
дівчинка розплітає скуйовджені голоси
втикає у темряву феєрверки заграви
дірявить сутінки краплями вогняної роси
бравадою твердолобі сумніви дірявить
підіймає руки попечені в ритуалі – вуаля!
вибухають над головами блискавки громовиці
зриває байдужу вуаль із урбанізованих поселян
які приклеїли до шоу зіниці вицвілі
забувши – під чобітьми не хмари
тільки сніг посипаний піском і сіллю
перешіптуються хтиво:
диви! – яке диво…
не куплене на базарі
не висмоктане з безділля
біопсія душі
стриптиз на залюдненій площі
дівчинка посеред пекла людей і машин
вогонь у ночвах ночі полоще
браслети в агонії розкидає наліво-направо
така неприпустима – і непростима - вистава,
певне якась облуда якась підстава!
потьмарення від мандаринів наколотих
на ялинкову гілку
адреналінове отруєння небувале…
дама у хутрі нігтями відчиняє мобілку
пан у шкірянці повітря тютюном набиває
кануть у Лету їхні кабріолети
пики пихаті депресії персні дачі
дівчинка позбирає свої браслети
факели згашені хлопчику передавши.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію