Марія ніколи не спала о цій порі, а саме о 03:30. Вже скільки років поспіль (важко й пригадати) вона прокидалася в ліжку, простягала руку до тумбочки біля ліжка, брала мобільний телефон і бачила одні й ті ж самі цифри. Спочатку вона дивувалася, потім почала лякатися цієї незвичної систематичності, та з часом почала ставитися до цього, як до чогось зовсім звичного і вже як простий ритуал щоночі повторювала одні і ті ж рухи, щоб пересвідчитися, що нічого в житті не змінилося.
Але цієї ночі сталося дещо дивне. Як завжди, прокинувшись ще в темряві, дівчина потяглася за телефоном і… Здивуванню її не було меж. На яскравому екрані з зображенням прикольних кошенят, що бавляться, виднілися маленькі чорні циферки 05:47. Спочатку Марія подумала, що вона ще спить, що це їй лише сниться, та трішки проморгавшись, зрозуміла, що насправді час на годиннику був не тим, що завжди. Вона рвучко підвелася з ліжка і ще якийсь час, поки не погас екран, дивилася на нього. Коли ж знову опинилася в суцільній темряві, її охопив панічний, просто неземний, тваринний жах. Сталося щось жахливе! Марія всім своїм нутром це відчувала. В світі щось перевернулося, щось безповоротно змінилося, і це щось мало потягти за собою страшні наслідки.
Довгі роки дівчина жила звичайним, спокійним життям і ось тепер вона відчула, що цей спокій безповоротно втрачено. Якась внутрішня впевненість у тому, що все буде нормально, поки вона щоночі прокидається об одній і тій же порі, ні на хвилину не покидала бідолаху і от тепер вона не знала, що їй робити. Адже щось треба було робити. З цим жахом треба було якось розібратися.
Боячись навіть поворухнутися, Марія так і просиділа на ліжку аж поки не почало світати й кімната не заповнилася першими несміливими променями сонця. Різні страшні думки лізли в її вимучену, невиспану голову. Страшні картини малювала уява і свідомість просто не могла їх відігнати, щоб хоч трішки поберегти психіку дівчини.
Привів до тями Марію дзвінок будильника на тому ж таки мобільному телефоні. Вона знала, які цифри на ньому тепер, адже завжди заводила механізм на 07:00, щоб встигнути зібратися на роботу. Але після нещодавніх подій дівчина все ж вирішила поглянути на телефон: а раптом він просто поламався і вона насправді прокидалася в звичний для себе час, просто годинник був зламаний. Але цього разу екран показував сьому годину, а це свідчило, що механізм не поламався і вона дійсно цієї ночі щось проспала, проґавила, зі своєї (чи не зі своєї) волі стала причиною якихось жахливих подій, про які ще не знала.
Але з приходом дня Марія стала трохи оптимістичніше дивитися на речі. Вона вже почала потроху заспокоювати себе? Ну, що врешті-решт сталося? Ну, проспала вона свій звичний час пробудження? Але що ж тут поганого? Ну, прокидалася вона щоразу о 03:30? Але про що це свідчить? Будь-який нормальний психолог скаже їй, що це свідчить лише про якісь ритми її біологічного будильника. Якась подія в її житті, на яку вона навіть, може, й не звернула уваги, просто могла вплинути на цей ритм, порушити його. Але ж тут, по суті, немає нічого страшного. Світ не перевернеться від подібного.
Марія все розумно й виважено собі пояснювала. Але страх не проходив. Ніякі розумування не могли відігнати того неприємного відчуття, що охопило все єство дівчини.
Проте ніяких явних ознак руйнування з зовнішнього світу не надходило, тому дівчина зробила єдиний розумний висновок: життя продовжується, а отже, потрібно вставати й збиратися на роботу, адже нікому не поясниш, що ти запізнилася на роботу, бо не прокинулася вночі о звичній порі. Якби так вона пояснила свій надзвичайний стан, то її, у кращому випадку, просто прийняли б за божевільну. Тож, переборюючи жах і відчай, і гнітюче відчуття невідомості, яке виникає тоді, коли, чекаючи чогось страшного, ти хочеш і наблизити той момент, щоб більше не мучитися, й водночас відтягуєш його, продовжуючи насолоджуватися тривожною невідомістю, яка проте залишає місце для надії, дівчина встала врешті з ліжка і поволі пішла до ванної кімнати.
Марія, від природи жвава й непосидюча дівчина, збиралася дуже мляво й неохоче. Тривожне відчуття не зникло ні на мить. Поснідати вона вирішила вже на роботі, в офісі. Не вмикала вона й телевізора, хоч мала звичку щоранку подивитися новини на якомусь каналі. Дівчина вдяглася, взулася, перевірила чи повимикала всюди світло й електроприлади, замкнула двері й попростувала до ліфту. Спустившись на перший поверх, вона з силою штовхнула важкі металеві вхідні двері, зробила крок назовні і … завмерла. Світ зник. Світ, такий же звичайний, як і її пробудження щоночі об одній і тій же порі, просто зник. Тепер до неї нарешті ясно дійшло, що ж таке важливе вона сьогодні проспала...