ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Гальянова (1986) /
Проза
ХИМЕРА ТЕМПОРАЛЬНА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХИМЕРА ТЕМПОРАЛЬНА
Марія ніколи не спала о цій порі, а саме о 03:30. Вже скільки років поспіль (важко й пригадати) вона прокидалася в ліжку, простягала руку до тумбочки біля ліжка, брала мобільний телефон і бачила одні й ті ж самі цифри. Спочатку вона дивувалася, потім почала лякатися цієї незвичної систематичності, та з часом почала ставитися до цього, як до чогось зовсім звичного і вже як простий ритуал щоночі повторювала одні і ті ж рухи, щоб пересвідчитися, що нічого в житті не змінилося.
Але цієї ночі сталося дещо дивне. Як завжди, прокинувшись ще в темряві, дівчина потяглася за телефоном і… Здивуванню її не було меж. На яскравому екрані з зображенням прикольних кошенят, що бавляться, виднілися маленькі чорні циферки 05:47. Спочатку Марія подумала, що вона ще спить, що це їй лише сниться, та трішки проморгавшись, зрозуміла, що насправді час на годиннику був не тим, що завжди. Вона рвучко підвелася з ліжка і ще якийсь час, поки не погас екран, дивилася на нього. Коли ж знову опинилася в суцільній темряві, її охопив панічний, просто неземний, тваринний жах. Сталося щось жахливе! Марія всім своїм нутром це відчувала. В світі щось перевернулося, щось безповоротно змінилося, і це щось мало потягти за собою страшні наслідки.
Довгі роки дівчина жила звичайним, спокійним життям і ось тепер вона відчула, що цей спокій безповоротно втрачено. Якась внутрішня впевненість у тому, що все буде нормально, поки вона щоночі прокидається об одній і тій же порі, ні на хвилину не покидала бідолаху і от тепер вона не знала, що їй робити. Адже щось треба було робити. З цим жахом треба було якось розібратися.
Боячись навіть поворухнутися, Марія так і просиділа на ліжку аж поки не почало світати й кімната не заповнилася першими несміливими променями сонця. Різні страшні думки лізли в її вимучену, невиспану голову. Страшні картини малювала уява і свідомість просто не могла їх відігнати, щоб хоч трішки поберегти психіку дівчини.
Привів до тями Марію дзвінок будильника на тому ж таки мобільному телефоні. Вона знала, які цифри на ньому тепер, адже завжди заводила механізм на 07:00, щоб встигнути зібратися на роботу. Але після нещодавніх подій дівчина все ж вирішила поглянути на телефон: а раптом він просто поламався і вона насправді прокидалася в звичний для себе час, просто годинник був зламаний. Але цього разу екран показував сьому годину, а це свідчило, що механізм не поламався і вона дійсно цієї ночі щось проспала, проґавила, зі своєї (чи не зі своєї) волі стала причиною якихось жахливих подій, про які ще не знала.
Але з приходом дня Марія стала трохи оптимістичніше дивитися на речі. Вона вже почала потроху заспокоювати себе? Ну, що врешті-решт сталося? Ну, проспала вона свій звичний час пробудження? Але що ж тут поганого? Ну, прокидалася вона щоразу о 03:30? Але про що це свідчить? Будь-який нормальний психолог скаже їй, що це свідчить лише про якісь ритми її біологічного будильника. Якась подія в її житті, на яку вона навіть, може, й не звернула уваги, просто могла вплинути на цей ритм, порушити його. Але ж тут, по суті, немає нічого страшного. Світ не перевернеться від подібного.
Марія все розумно й виважено собі пояснювала. Але страх не проходив. Ніякі розумування не могли відігнати того неприємного відчуття, що охопило все єство дівчини.
Проте ніяких явних ознак руйнування з зовнішнього світу не надходило, тому дівчина зробила єдиний розумний висновок: життя продовжується, а отже, потрібно вставати й збиратися на роботу, адже нікому не поясниш, що ти запізнилася на роботу, бо не прокинулася вночі о звичній порі. Якби так вона пояснила свій надзвичайний стан, то її, у кращому випадку, просто прийняли б за божевільну. Тож, переборюючи жах і відчай, і гнітюче відчуття невідомості, яке виникає тоді, коли, чекаючи чогось страшного, ти хочеш і наблизити той момент, щоб більше не мучитися, й водночас відтягуєш його, продовжуючи насолоджуватися тривожною невідомістю, яка проте залишає місце для надії, дівчина встала врешті з ліжка і поволі пішла до ванної кімнати.
Марія, від природи жвава й непосидюча дівчина, збиралася дуже мляво й неохоче. Тривожне відчуття не зникло ні на мить. Поснідати вона вирішила вже на роботі, в офісі. Не вмикала вона й телевізора, хоч мала звичку щоранку подивитися новини на якомусь каналі. Дівчина вдяглася, взулася, перевірила чи повимикала всюди світло й електроприлади, замкнула двері й попростувала до ліфту. Спустившись на перший поверх, вона з силою штовхнула важкі металеві вхідні двері, зробила крок назовні і … завмерла. Світ зник. Світ, такий же звичайний, як і її пробудження щоночі об одній і тій же порі, просто зник. Тепер до неї нарешті ясно дійшло, що ж таке важливе вона сьогодні проспала...
Але цієї ночі сталося дещо дивне. Як завжди, прокинувшись ще в темряві, дівчина потяглася за телефоном і… Здивуванню її не було меж. На яскравому екрані з зображенням прикольних кошенят, що бавляться, виднілися маленькі чорні циферки 05:47. Спочатку Марія подумала, що вона ще спить, що це їй лише сниться, та трішки проморгавшись, зрозуміла, що насправді час на годиннику був не тим, що завжди. Вона рвучко підвелася з ліжка і ще якийсь час, поки не погас екран, дивилася на нього. Коли ж знову опинилася в суцільній темряві, її охопив панічний, просто неземний, тваринний жах. Сталося щось жахливе! Марія всім своїм нутром це відчувала. В світі щось перевернулося, щось безповоротно змінилося, і це щось мало потягти за собою страшні наслідки.
Довгі роки дівчина жила звичайним, спокійним життям і ось тепер вона відчула, що цей спокій безповоротно втрачено. Якась внутрішня впевненість у тому, що все буде нормально, поки вона щоночі прокидається об одній і тій же порі, ні на хвилину не покидала бідолаху і от тепер вона не знала, що їй робити. Адже щось треба було робити. З цим жахом треба було якось розібратися.
Боячись навіть поворухнутися, Марія так і просиділа на ліжку аж поки не почало світати й кімната не заповнилася першими несміливими променями сонця. Різні страшні думки лізли в її вимучену, невиспану голову. Страшні картини малювала уява і свідомість просто не могла їх відігнати, щоб хоч трішки поберегти психіку дівчини.
Привів до тями Марію дзвінок будильника на тому ж таки мобільному телефоні. Вона знала, які цифри на ньому тепер, адже завжди заводила механізм на 07:00, щоб встигнути зібратися на роботу. Але після нещодавніх подій дівчина все ж вирішила поглянути на телефон: а раптом він просто поламався і вона насправді прокидалася в звичний для себе час, просто годинник був зламаний. Але цього разу екран показував сьому годину, а це свідчило, що механізм не поламався і вона дійсно цієї ночі щось проспала, проґавила, зі своєї (чи не зі своєї) волі стала причиною якихось жахливих подій, про які ще не знала.
Але з приходом дня Марія стала трохи оптимістичніше дивитися на речі. Вона вже почала потроху заспокоювати себе? Ну, що врешті-решт сталося? Ну, проспала вона свій звичний час пробудження? Але що ж тут поганого? Ну, прокидалася вона щоразу о 03:30? Але про що це свідчить? Будь-який нормальний психолог скаже їй, що це свідчить лише про якісь ритми її біологічного будильника. Якась подія в її житті, на яку вона навіть, може, й не звернула уваги, просто могла вплинути на цей ритм, порушити його. Але ж тут, по суті, немає нічого страшного. Світ не перевернеться від подібного.
Марія все розумно й виважено собі пояснювала. Але страх не проходив. Ніякі розумування не могли відігнати того неприємного відчуття, що охопило все єство дівчини.
Проте ніяких явних ознак руйнування з зовнішнього світу не надходило, тому дівчина зробила єдиний розумний висновок: життя продовжується, а отже, потрібно вставати й збиратися на роботу, адже нікому не поясниш, що ти запізнилася на роботу, бо не прокинулася вночі о звичній порі. Якби так вона пояснила свій надзвичайний стан, то її, у кращому випадку, просто прийняли б за божевільну. Тож, переборюючи жах і відчай, і гнітюче відчуття невідомості, яке виникає тоді, коли, чекаючи чогось страшного, ти хочеш і наблизити той момент, щоб більше не мучитися, й водночас відтягуєш його, продовжуючи насолоджуватися тривожною невідомістю, яка проте залишає місце для надії, дівчина встала врешті з ліжка і поволі пішла до ванної кімнати.
Марія, від природи жвава й непосидюча дівчина, збиралася дуже мляво й неохоче. Тривожне відчуття не зникло ні на мить. Поснідати вона вирішила вже на роботі, в офісі. Не вмикала вона й телевізора, хоч мала звичку щоранку подивитися новини на якомусь каналі. Дівчина вдяглася, взулася, перевірила чи повимикала всюди світло й електроприлади, замкнула двері й попростувала до ліфту. Спустившись на перший поверх, вона з силою штовхнула важкі металеві вхідні двері, зробила крок назовні і … завмерла. Світ зник. Світ, такий же звичайний, як і її пробудження щоночі об одній і тій же порі, просто зник. Тепер до неї нарешті ясно дійшло, що ж таке важливе вона сьогодні проспала...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію