Кровоспинні тумани - на відстані кроку.
Дійти!
Не згубивши надію, і не загубитися
в просторі.
Зупинився … І знаєш, мені пригадалася
Ти,
така рідно-близька, до щемливого в серці
загострення.
Евкаліптовий подих далеко-незнаних
земель
вітер нам дарував, на долонях принісши,
я дякував.
Осипалися хмари крізь рани порушених
стель,
ми блукали безлюддям, безлюддю було
все однаково…
І не в тому провина твоя і провина
моя,
що приручене місто уже здичавіло
без голосу.
Мегаполісів – безліч. В одному – твоя
течія,
ну а я – поза ними, живу «евкаліптовим
колосом».
Не звикати до чогось, туди, звідки вітер
іти,
бо так важко втрачати своє, що зникає
у просторі.
Зупинився… І знаєш, мені пригадалася
Ти,
така рідно-близька, до щемливого в серці
загострення.