
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
2025.08.22
19:17
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
2025.08.22
18:24
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Лев`ячі алго
Лев`ячі алго
2025.08.22
13:26
В долонях літо гріє і пече,
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.
Прильоти нечисті щоночі:
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.
Прильоти нечисті щоночі:
2025.08.22
09:51
Упав тихо лист до ніг.
Щось сказать хотів – не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
«Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість».
Щось сказать хотів – не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
«Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість».
2025.08.22
06:28
Небо поблідло і стало холодним
Чисте повітря відразу навкруг, –
Певно, вже сонце не буде сьогодні
Золотом крити обкошений луг.
Меркнуть покоси без блисків проміння,
Наче без лінзи оправа пенсне, –
Душу бентежить іще безгоміння,
Що звідусіль опови
Чисте повітря відразу навкруг, –
Певно, вже сонце не буде сьогодні
Золотом крити обкошений луг.
Меркнуть покоси без блисків проміння,
Наче без лінзи оправа пенсне, –
Душу бентежить іще безгоміння,
Що звідусіль опови
2025.08.21
23:48
Сюїти сумовиті і веселі,
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.
Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.
Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...
2025.08.21
21:58
Талант - це дар чи прокляття?
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,
2025.08.21
19:16
Були у селі три парубки, страшенно ледачі.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві
2025.08.21
14:46
Із Бориса Заходера
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
2025.08.21
14:10
З орлами гаранти-країни*
як здобич вже ділять Вкраїну
і навіть прем’єр з Будапешту
бажає отримати решту….
21.08.2025р. UA
* йдеться про Будапештський меморандум по роззброєнню миролюбної України.
як здобич вже ділять Вкраїну
і навіть прем’єр з Будапешту
бажає отримати решту….
21.08.2025р. UA
* йдеться про Будапештський меморандум по роззброєнню миролюбної України.
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Поеми
часи сварожі.
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
часи сварожі.
Частина перша.
Глава 1. Закон Сокола-Рода.
Ще коли не було світу,
А була пітьма безмежна,
Існувало Вічне Око,
Що від часу незалежне.
І сльоза упала з Ока.
З неї Вирій утворився.
Впала друга – стало Світло,
Світ земний тоді з′явився.
А за третьою сльозою
Першобог родився Сокіл.
– Буде Род тобі імення, –
Так сказало Вічне Око.
Сокіл-Род ізніс потому
Два яйця, і під Прадубом
Народились із яєць тих
Білобог із Чорнобогом.
І сказав їм Сокіл слово:
– Ви володарі над світом,
Ви добро і зло водночас,
День і ніч, зима і літо.
Ті, що прийдуть вслід за вами,
І Боги, і смертні люди,
Вас не зможуть роз′єднати,
Зло й добро довіку будуть.
Час іде. Вже світ відтоді
Сім разів перемінився,
Та закон, що Сокіл вирік,
Ще ні раз не похитнувся.
Глава 2. Мара.
Тихий вечір опускався
З хмар на землю стоголосу,
На село, котре тулилось
До дрімучого пралісу.
У дворах корів доїли
Чорноброві молодиці,
Зпід долонь їх білі цівки
Дзвінко сюркали в дійниці.
Дехто з річки повертався,
Рибу виплутавши з сіті,
Інші йшли із полювання,
А навстріч їм бігли діти.
Ген на вигоні зібралась
Молодь на вечірні гулі…
І в цю мить на темнім небі
Вогняна з′явилась куля!
Хвіст комети осідлавши,
З головою під пахвою
Над селом Мара летіла,
Нерозлучна із бідою.
Пролетіла низько-низько
І за лісом десь пропала.
Довго вслід діди молились,
Та собаки валували.
А Мара до батька мчала.
Ось зустрілись серед ночі,
Із-під брів, густих і чорних,
Глянув Морок доні в очі.
Глянув в очі і промовив:
– Чом сердита, доню мила?
Розкажи своєму тату,
Що тебе так розгнівило?
– Роздратована я, батьку,
Бо нікчемні смертні люди
Веселитись і співати
Знову в ніч купальську будуть!
Ще й, опудало зробивши,
Обізвуть його Марою,
І з веселими піснями
Спалять, кляті, над водою.
– Ти придумала їм кару? –
Запитав у неї Морок.
– Так! – Мара йому сказала, –
На село пущу я дочок!
Чи Гризачку, котра тугу
Насилає на людину,
Чи на жар їм Вогневицю,
Щоб палила зсередини.
Чи Ломоту, щоб ломила,
Чи Коркушу на коросту…
– Це забавки, – каже Морок. –
Я лихішу знаю помсту.
Ти відкриєш льох глибокий,
Де сидить, цепом прикута,
Біснувата і потворна,
В темряві Чума прелюта.
Перед цим затулиш вуха,
Щоб не чуть виття хвороби,
Бо Чума ще і на тебе
Кинеться, сліпа від злоби.
Випустиш, нехай по селах
Те виття почують люди,
І насмішникам спасіння
Отоді уже не буде!
А Мара йому говорить:
– В них-бо в капищі Дажбога
Не згаса вогонь священний.
Пропаде Чума від нього!
Посміхнувся чорний Морок:
– Хай горить хоч і століття!
Вітродуй синам накаже
І задмуть вони багаття.
Так сказав їй Морок-батько
І піднявся в небо з лісу,
Заховав і ліс, і села
В темряви густу завісу.
Глава 1. Закон Сокола-Рода.
Ще коли не було світу,
А була пітьма безмежна,
Існувало Вічне Око,
Що від часу незалежне.
І сльоза упала з Ока.
З неї Вирій утворився.
Впала друга – стало Світло,
Світ земний тоді з′явився.
А за третьою сльозою
Першобог родився Сокіл.
– Буде Род тобі імення, –
Так сказало Вічне Око.
Сокіл-Род ізніс потому
Два яйця, і під Прадубом
Народились із яєць тих
Білобог із Чорнобогом.
І сказав їм Сокіл слово:
– Ви володарі над світом,
Ви добро і зло водночас,
День і ніч, зима і літо.
Ті, що прийдуть вслід за вами,
І Боги, і смертні люди,
Вас не зможуть роз′єднати,
Зло й добро довіку будуть.
Час іде. Вже світ відтоді
Сім разів перемінився,
Та закон, що Сокіл вирік,
Ще ні раз не похитнувся.
Глава 2. Мара.
Тихий вечір опускався
З хмар на землю стоголосу,
На село, котре тулилось
До дрімучого пралісу.
У дворах корів доїли
Чорноброві молодиці,
Зпід долонь їх білі цівки
Дзвінко сюркали в дійниці.
Дехто з річки повертався,
Рибу виплутавши з сіті,
Інші йшли із полювання,
А навстріч їм бігли діти.
Ген на вигоні зібралась
Молодь на вечірні гулі…
І в цю мить на темнім небі
Вогняна з′явилась куля!
Хвіст комети осідлавши,
З головою під пахвою
Над селом Мара летіла,
Нерозлучна із бідою.
Пролетіла низько-низько
І за лісом десь пропала.
Довго вслід діди молились,
Та собаки валували.
А Мара до батька мчала.
Ось зустрілись серед ночі,
Із-під брів, густих і чорних,
Глянув Морок доні в очі.
Глянув в очі і промовив:
– Чом сердита, доню мила?
Розкажи своєму тату,
Що тебе так розгнівило?
– Роздратована я, батьку,
Бо нікчемні смертні люди
Веселитись і співати
Знову в ніч купальську будуть!
Ще й, опудало зробивши,
Обізвуть його Марою,
І з веселими піснями
Спалять, кляті, над водою.
– Ти придумала їм кару? –
Запитав у неї Морок.
– Так! – Мара йому сказала, –
На село пущу я дочок!
Чи Гризачку, котра тугу
Насилає на людину,
Чи на жар їм Вогневицю,
Щоб палила зсередини.
Чи Ломоту, щоб ломила,
Чи Коркушу на коросту…
– Це забавки, – каже Морок. –
Я лихішу знаю помсту.
Ти відкриєш льох глибокий,
Де сидить, цепом прикута,
Біснувата і потворна,
В темряві Чума прелюта.
Перед цим затулиш вуха,
Щоб не чуть виття хвороби,
Бо Чума ще і на тебе
Кинеться, сліпа від злоби.
Випустиш, нехай по селах
Те виття почують люди,
І насмішникам спасіння
Отоді уже не буде!
А Мара йому говорить:
– В них-бо в капищі Дажбога
Не згаса вогонь священний.
Пропаде Чума від нього!
Посміхнувся чорний Морок:
– Хай горить хоч і століття!
Вітродуй синам накаже
І задмуть вони багаття.
Так сказав їй Морок-батько
І піднявся в небо з лісу,
Заховав і ліс, і села
В темряви густу завісу.
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію