Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Поеми
КОТИГОРОШКО
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОТИГОРОШКО
* * *
У хатині під горою,
Що над Стугною рікою,
Може, й ти там був коли,
Дід із бабою жили.
Не такі вже, щоб багаті,
Але був достаток в хаті.
Був і хліб, було й до хліба,
У ріці водилась риба.
Підростали, як грибочки,
Доня люба і синочки,
Все б нічого. Та на гріх
Трапилась біда у них.
У дочки, як підросла,
Став характер, як в осла.
Полюбила вона Змія.
Дід психує, баба мліє –
Так і то, кому сказать,
Нащо їм триглавий зять?
А дочка при всім народі –
Мов, люблю його, і годі!
Як не брали її в руки –
Стала жить вона в Зміюки.
Тут синочки, як дубочки,
Квасу випили із бочки,
Та на Змія розлютились,
Та за шабельки вхопились,
Та із криком "Будеш знать!"
Подались сестру шукать...
Правда, не вернулись з бою.
Так остались самотою
Дід і баба, бо вістей
Не було вже від дітей.
Якось раз в обідню пору
Баба глянула на гору,
Коли бачить: із вершини
Покотилась горошина.
Баба, жадібна від роду,
Все хапати мала моду.
Горошину враз ковтнула,
Задоволено гикнула,
І, хоча літа вже пізні,
Щось там сталось в організмі,
Бо пройшло часу ще трошки –
Народивсь Котигорошко.
Ріс синок не по роках.
Гнув підкови у руках,
А як дасть кому щигля –
Довго чухалось маля!
Якось у душевнім русі
Запитав він у матусі:
"А скажи-но мені, нене,
Чи були брати у мене?
Як були, то як їх звати,
І чому пішли із хати?"
"Я й згадать про це боюся, –
Каже синові матуся.
– Десять літ тому якраз
Трапилась біда у нас,
До цих пір на серці рана.
Змій Горинич препоганий
Звабив, підлий, збив з пуття
Нашу Галочку-дитя.
А тоді брати-герої
Подалися за сестрою,
Щоб з полону визволяти...”
Тут сльозу утерла мати
Фартухом у синю квітку,
І скінчила оповідку.
Хлопець мовив: "Я помщуся
За сльозу твою, матусю!"
Біцепс-тріцепс підкачав
І шукать майстрів почав,
Бо на подвиги нова
Треба завжди булава.
Кілька раз робили зброю
За кордоном десь герою.
Не вгодили. Він лиш пальця
Під творіння те германця
Підставляє – і дива! –
Навпіл гнеться булава.
Хлопець іноземців кида,
Та подався до сусіда,
Третя хата звідсіля,
До Вакули-коваля.
От коваль безперестанку
Уставав о п'ятій ранку,
Булаву ж коли скував –
Не за гроші, так віддав.
Хлопець в небо її кинув,
Ліг, поспав одну годину,
Коли чує: стугонить,
Булава у двір летить,
Аж замекала худоба!
Він тоді підставив лоба –
Як вперіщить булава!
Затріщала голова,
Хлопець носом призьбу зрив
Й булаву цю похвалив.
Ну, а далі що казати?
Торбу взяв й подався з хати,
Не подумавши, що Змія
Здужати не всяк зуміє.
* * *
А тим часом в Змія-гада
Готувалася нарада,
На якій бандитські клани
Мали виробити плани,
Як зничтожить навіка
Ще одного козака.
Позаяк усяк бандит
Має добрий апетит,
То в центральній у печері
Стіл накрили для вечері,
Пил з підлоги підмели
І гостей туди ввели.
Попереду всіх гостей
До стола біжить Кощей,
Він же Чахлик Невмирущий.
Жадібний і загребущий,
Він завжди був без ума
Від фуршету задарма...
Далі лісу благодійник
Соловей іде Розбійник.
Тигру з Левом кум і сват,
Для зайчаток меценат.
Він найтовщий мав в окрузі
Золотий ланцюг на пузі!
А за ними – нечисть всяка.
Напились, давай варнякать,
То цілуються, то в пику,
Слина з рота, гаму, крику...
А ці троє - Змій, Кощей,
Та Розбійник Соловей
Для розмови тет-а-тет
Йдуть в окремий кабінет,
Розказав Горинич їм,
Що уже годин із сім,
Як у змієвій державі
Появився хлопець бравий
З булавою на плечі.
І сьогодні уночі,
Як його не зупинити,
Буде тут він Змія бити.
У хатині під горою,
Що над Стугною рікою,
Може, й ти там був коли,
Дід із бабою жили.
Не такі вже, щоб багаті,
Але був достаток в хаті.
Був і хліб, було й до хліба,
У ріці водилась риба.
Підростали, як грибочки,
Доня люба і синочки,
Все б нічого. Та на гріх
Трапилась біда у них.
У дочки, як підросла,
Став характер, як в осла.
Полюбила вона Змія.
Дід психує, баба мліє –
Так і то, кому сказать,
Нащо їм триглавий зять?
А дочка при всім народі –
Мов, люблю його, і годі!
Як не брали її в руки –
Стала жить вона в Зміюки.
Тут синочки, як дубочки,
Квасу випили із бочки,
Та на Змія розлютились,
Та за шабельки вхопились,
Та із криком "Будеш знать!"
Подались сестру шукать...
Правда, не вернулись з бою.
Так остались самотою
Дід і баба, бо вістей
Не було вже від дітей.
Якось раз в обідню пору
Баба глянула на гору,
Коли бачить: із вершини
Покотилась горошина.
Баба, жадібна від роду,
Все хапати мала моду.
Горошину враз ковтнула,
Задоволено гикнула,
І, хоча літа вже пізні,
Щось там сталось в організмі,
Бо пройшло часу ще трошки –
Народивсь Котигорошко.
Ріс синок не по роках.
Гнув підкови у руках,
А як дасть кому щигля –
Довго чухалось маля!
Якось у душевнім русі
Запитав він у матусі:
"А скажи-но мені, нене,
Чи були брати у мене?
Як були, то як їх звати,
І чому пішли із хати?"
"Я й згадать про це боюся, –
Каже синові матуся.
– Десять літ тому якраз
Трапилась біда у нас,
До цих пір на серці рана.
Змій Горинич препоганий
Звабив, підлий, збив з пуття
Нашу Галочку-дитя.
А тоді брати-герої
Подалися за сестрою,
Щоб з полону визволяти...”
Тут сльозу утерла мати
Фартухом у синю квітку,
І скінчила оповідку.
Хлопець мовив: "Я помщуся
За сльозу твою, матусю!"
Біцепс-тріцепс підкачав
І шукать майстрів почав,
Бо на подвиги нова
Треба завжди булава.
Кілька раз робили зброю
За кордоном десь герою.
Не вгодили. Він лиш пальця
Під творіння те германця
Підставляє – і дива! –
Навпіл гнеться булава.
Хлопець іноземців кида,
Та подався до сусіда,
Третя хата звідсіля,
До Вакули-коваля.
От коваль безперестанку
Уставав о п'ятій ранку,
Булаву ж коли скував –
Не за гроші, так віддав.
Хлопець в небо її кинув,
Ліг, поспав одну годину,
Коли чує: стугонить,
Булава у двір летить,
Аж замекала худоба!
Він тоді підставив лоба –
Як вперіщить булава!
Затріщала голова,
Хлопець носом призьбу зрив
Й булаву цю похвалив.
Ну, а далі що казати?
Торбу взяв й подався з хати,
Не подумавши, що Змія
Здужати не всяк зуміє.
* * *
А тим часом в Змія-гада
Готувалася нарада,
На якій бандитські клани
Мали виробити плани,
Як зничтожить навіка
Ще одного козака.
Позаяк усяк бандит
Має добрий апетит,
То в центральній у печері
Стіл накрили для вечері,
Пил з підлоги підмели
І гостей туди ввели.
Попереду всіх гостей
До стола біжить Кощей,
Він же Чахлик Невмирущий.
Жадібний і загребущий,
Він завжди був без ума
Від фуршету задарма...
Далі лісу благодійник
Соловей іде Розбійник.
Тигру з Левом кум і сват,
Для зайчаток меценат.
Він найтовщий мав в окрузі
Золотий ланцюг на пузі!
А за ними – нечисть всяка.
Напились, давай варнякать,
То цілуються, то в пику,
Слина з рота, гаму, крику...
А ці троє - Змій, Кощей,
Та Розбійник Соловей
Для розмови тет-а-тет
Йдуть в окремий кабінет,
Розказав Горинич їм,
Що уже годин із сім,
Як у змієвій державі
Появився хлопець бравий
З булавою на плечі.
І сьогодні уночі,
Як його не зупинити,
Буде тут він Змія бити.
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
