Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Поеми
КОТИГОРОШКО
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОТИГОРОШКО
* * *
У хатині під горою,
Що над Стугною рікою,
Може, й ти там був коли,
Дід із бабою жили.
Не такі вже, щоб багаті,
Але був достаток в хаті.
Був і хліб, було й до хліба,
У ріці водилась риба.
Підростали, як грибочки,
Доня люба і синочки,
Все б нічого. Та на гріх
Трапилась біда у них.
У дочки, як підросла,
Став характер, як в осла.
Полюбила вона Змія.
Дід психує, баба мліє –
Так і то, кому сказать,
Нащо їм триглавий зять?
А дочка при всім народі –
Мов, люблю його, і годі!
Як не брали її в руки –
Стала жить вона в Зміюки.
Тут синочки, як дубочки,
Квасу випили із бочки,
Та на Змія розлютились,
Та за шабельки вхопились,
Та із криком "Будеш знать!"
Подались сестру шукать...
Правда, не вернулись з бою.
Так остались самотою
Дід і баба, бо вістей
Не було вже від дітей.
Якось раз в обідню пору
Баба глянула на гору,
Коли бачить: із вершини
Покотилась горошина.
Баба, жадібна від роду,
Все хапати мала моду.
Горошину враз ковтнула,
Задоволено гикнула,
І, хоча літа вже пізні,
Щось там сталось в організмі,
Бо пройшло часу ще трошки –
Народивсь Котигорошко.
Ріс синок не по роках.
Гнув підкови у руках,
А як дасть кому щигля –
Довго чухалось маля!
Якось у душевнім русі
Запитав він у матусі:
"А скажи-но мені, нене,
Чи були брати у мене?
Як були, то як їх звати,
І чому пішли із хати?"
"Я й згадать про це боюся, –
Каже синові матуся.
– Десять літ тому якраз
Трапилась біда у нас,
До цих пір на серці рана.
Змій Горинич препоганий
Звабив, підлий, збив з пуття
Нашу Галочку-дитя.
А тоді брати-герої
Подалися за сестрою,
Щоб з полону визволяти...”
Тут сльозу утерла мати
Фартухом у синю квітку,
І скінчила оповідку.
Хлопець мовив: "Я помщуся
За сльозу твою, матусю!"
Біцепс-тріцепс підкачав
І шукать майстрів почав,
Бо на подвиги нова
Треба завжди булава.
Кілька раз робили зброю
За кордоном десь герою.
Не вгодили. Він лиш пальця
Під творіння те германця
Підставляє – і дива! –
Навпіл гнеться булава.
Хлопець іноземців кида,
Та подався до сусіда,
Третя хата звідсіля,
До Вакули-коваля.
От коваль безперестанку
Уставав о п'ятій ранку,
Булаву ж коли скував –
Не за гроші, так віддав.
Хлопець в небо її кинув,
Ліг, поспав одну годину,
Коли чує: стугонить,
Булава у двір летить,
Аж замекала худоба!
Він тоді підставив лоба –
Як вперіщить булава!
Затріщала голова,
Хлопець носом призьбу зрив
Й булаву цю похвалив.
Ну, а далі що казати?
Торбу взяв й подався з хати,
Не подумавши, що Змія
Здужати не всяк зуміє.
* * *
А тим часом в Змія-гада
Готувалася нарада,
На якій бандитські клани
Мали виробити плани,
Як зничтожить навіка
Ще одного козака.
Позаяк усяк бандит
Має добрий апетит,
То в центральній у печері
Стіл накрили для вечері,
Пил з підлоги підмели
І гостей туди ввели.
Попереду всіх гостей
До стола біжить Кощей,
Він же Чахлик Невмирущий.
Жадібний і загребущий,
Він завжди був без ума
Від фуршету задарма...
Далі лісу благодійник
Соловей іде Розбійник.
Тигру з Левом кум і сват,
Для зайчаток меценат.
Він найтовщий мав в окрузі
Золотий ланцюг на пузі!
А за ними – нечисть всяка.
Напились, давай варнякать,
То цілуються, то в пику,
Слина з рота, гаму, крику...
А ці троє - Змій, Кощей,
Та Розбійник Соловей
Для розмови тет-а-тет
Йдуть в окремий кабінет,
Розказав Горинич їм,
Що уже годин із сім,
Як у змієвій державі
Появився хлопець бравий
З булавою на плечі.
І сьогодні уночі,
Як його не зупинити,
Буде тут він Змія бити.
У хатині під горою,
Що над Стугною рікою,
Може, й ти там був коли,
Дід із бабою жили.
Не такі вже, щоб багаті,
Але був достаток в хаті.
Був і хліб, було й до хліба,
У ріці водилась риба.
Підростали, як грибочки,
Доня люба і синочки,
Все б нічого. Та на гріх
Трапилась біда у них.
У дочки, як підросла,
Став характер, як в осла.
Полюбила вона Змія.
Дід психує, баба мліє –
Так і то, кому сказать,
Нащо їм триглавий зять?
А дочка при всім народі –
Мов, люблю його, і годі!
Як не брали її в руки –
Стала жить вона в Зміюки.
Тут синочки, як дубочки,
Квасу випили із бочки,
Та на Змія розлютились,
Та за шабельки вхопились,
Та із криком "Будеш знать!"
Подались сестру шукать...
Правда, не вернулись з бою.
Так остались самотою
Дід і баба, бо вістей
Не було вже від дітей.
Якось раз в обідню пору
Баба глянула на гору,
Коли бачить: із вершини
Покотилась горошина.
Баба, жадібна від роду,
Все хапати мала моду.
Горошину враз ковтнула,
Задоволено гикнула,
І, хоча літа вже пізні,
Щось там сталось в організмі,
Бо пройшло часу ще трошки –
Народивсь Котигорошко.
Ріс синок не по роках.
Гнув підкови у руках,
А як дасть кому щигля –
Довго чухалось маля!
Якось у душевнім русі
Запитав він у матусі:
"А скажи-но мені, нене,
Чи були брати у мене?
Як були, то як їх звати,
І чому пішли із хати?"
"Я й згадать про це боюся, –
Каже синові матуся.
– Десять літ тому якраз
Трапилась біда у нас,
До цих пір на серці рана.
Змій Горинич препоганий
Звабив, підлий, збив з пуття
Нашу Галочку-дитя.
А тоді брати-герої
Подалися за сестрою,
Щоб з полону визволяти...”
Тут сльозу утерла мати
Фартухом у синю квітку,
І скінчила оповідку.
Хлопець мовив: "Я помщуся
За сльозу твою, матусю!"
Біцепс-тріцепс підкачав
І шукать майстрів почав,
Бо на подвиги нова
Треба завжди булава.
Кілька раз робили зброю
За кордоном десь герою.
Не вгодили. Він лиш пальця
Під творіння те германця
Підставляє – і дива! –
Навпіл гнеться булава.
Хлопець іноземців кида,
Та подався до сусіда,
Третя хата звідсіля,
До Вакули-коваля.
От коваль безперестанку
Уставав о п'ятій ранку,
Булаву ж коли скував –
Не за гроші, так віддав.
Хлопець в небо її кинув,
Ліг, поспав одну годину,
Коли чує: стугонить,
Булава у двір летить,
Аж замекала худоба!
Він тоді підставив лоба –
Як вперіщить булава!
Затріщала голова,
Хлопець носом призьбу зрив
Й булаву цю похвалив.
Ну, а далі що казати?
Торбу взяв й подався з хати,
Не подумавши, що Змія
Здужати не всяк зуміє.
* * *
А тим часом в Змія-гада
Готувалася нарада,
На якій бандитські клани
Мали виробити плани,
Як зничтожить навіка
Ще одного козака.
Позаяк усяк бандит
Має добрий апетит,
То в центральній у печері
Стіл накрили для вечері,
Пил з підлоги підмели
І гостей туди ввели.
Попереду всіх гостей
До стола біжить Кощей,
Він же Чахлик Невмирущий.
Жадібний і загребущий,
Він завжди був без ума
Від фуршету задарма...
Далі лісу благодійник
Соловей іде Розбійник.
Тигру з Левом кум і сват,
Для зайчаток меценат.
Він найтовщий мав в окрузі
Золотий ланцюг на пузі!
А за ними – нечисть всяка.
Напились, давай варнякать,
То цілуються, то в пику,
Слина з рота, гаму, крику...
А ці троє - Змій, Кощей,
Та Розбійник Соловей
Для розмови тет-а-тет
Йдуть в окремий кабінет,
Розказав Горинич їм,
Що уже годин із сім,
Як у змієвій державі
Появився хлопець бравий
З булавою на плечі.
І сьогодні уночі,
Як його не зупинити,
Буде тут він Змія бити.
Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
