Десь-колись, в якійсь країні,
За горою у долині
Жив Іванів син Іван.
Сам, як водиться, з селян.
Мав хазяйство немале,
Жінку з дітьми мав, але
Був від голови до п'ят
Злою силою заклят.

Якось раз у день погожий,
Сам на себе аж не схожий,
Став Іван молоть дурницю:
-Я, - говорить, - мабуть, птиця.
Так і тягне в небеса! -
І скакать почав - Асса!

Діти в сльози, жінка в крик,
Але він до цього звик,
Хвіртка хряпнула в дворі -
Вже Іван наш на горі.

Став над кручею крутою,
Розмовляє сам з собою.
То кляне лиху годину,
То помацає за спину,
Та надіється дарма -
Не було крил - і нема.

Раптом з неба Птах великий,
Чи орел, чи голуб дикий,
Пір'я біле, наче сніг,
Падає йому до ніг.

Здивувавсь Іван. А Птиця,
Чи орел, чи голубиця,
Каже мовою людською:
- Що це сталося з тобою,
Що покинув ти скотину,
Хату, жінку і дитину,
І стоїш тут, на горі,
А не в себе у дворі!

Йван очухався від дива
Й каже їй:- Голубко сива,
Прилетіла ж недарма ти,
Научи мене літати!
Тоскно жить мені, нудьга.

Птиця мовила: - Ага,
Розумію все з півслова,
І порада вже готова:
За горами, за морями,
Як звідсіль іти, то прямо,
На четвертий день ходи
Скеля є серед води.

Як не зіб'єшся з путі -
Все буває у житті -
То під скелею відразу
Прокричи таке три рази:
"Шумба-румба, вовчі кості,
Я прийшов до Чуда в гості.
Хрум-жерум, сліди на стелі,
Створіться двері в скелі!"

Стихне буря враз на морі,
У небесному просторі
Хтось торкнеться срібних струн,
Скеля репне, як кавун,
Над водою міст повисне.
Ти тоді три рази свисни
І прямуй у дім до Чуда.
Там побач, що далі буде.

Птиця тут крилом махнула,
Проти вітру повернула
І розтала, як туман.
Знову сам стоїть Іван.

Ось чи скоро там, чи ні -
Невідомо те мені,
Та й не в цьому казки суть -
Вирушив Іван у путь.

Важко йти було герою,
Бо якби була легкою
Та дорога - кожен з нас
Крила взяв би про запас.

Спав Іван не на постелі,
Подолав аж дві пустелі,
Перейшов дрімучий ліс,
Через гори переліз...

В скорім часі після цього
Вийшов з лісу на дорогу,
Прямо проти камінь-скелі,
Чуда мудрого оселі.

Зупинився і відразу
Прокричав слова три рази,
Як навчила його Птиця -
Двері мусили відкриться.

Він неспішною ходою
По мосту, що над водою,
Йде й заходить, мов у хату,
В скелю ту страшну, закляту.

Там, посеред порожнечі,
Дід сидить, зігнувши плечі.
Борода укрила груди.
Здогадавсь Іван - це Чудо!

Два Дракони трохи збоку
На Івана щулять око,
Слина капає із рота -
Зжерти їм когось охота!

Ще літає поміж них
Птиця, біла, наче сніг,
Славним запахом несе...
Словом, чудо, та і все.

Тут Іван почухав п'ятку
І почав був по порядку:
Мов, літать мені охота,
Хочу вирватись з болота,
І гризе мене нудьга...

Раптом дідова нога
Відділилася від тіла,
Круг Івана облетіла,
По потилиці звезла
І на місце приросла.

Наш Іван гикнув від ляку,
Дід же, спершись на ломаку,
Каже глухо, як у бочку:
- Знаю сам я все, синочку.
Молодців таких чимало
Тут до тебе побувало,
Й кожен, бісова личина,
Просить крил собі на спину.

А тепер дивись, герою:
То не сніг лежить горою,
То, як сніг, біліють кості
Тих, хто падав з високості.
По дорозі до мети
Можеш ти кістьми лягти.
Як впадеш, то вже пробач,
Підеш ящурам на харч.
Я не злий, але ж скотину
Годувать чимсь треба, сину.

Два Дракони загарчали,
В животі в них забурчало
У передчутті обіду.
А Іван і каже діду:
- Не лякай! Кажи, де стать,
Та учи скоріш літать!