ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.04.03 21:38
Мій голос пересох від посухи,
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі

Олександр Сушко
2025.04.03 19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.

Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,

Іван Потьомкін
2025.04.03 18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Віктор Насипаний
2025.04.02 16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Поеми

 КАЗКА ПРО ХОРОБРОГО КОТА ПРОФЕСОРА ТА ЗЛУ КУНИЦЮ МАХУРУ.
1.

Не десь за морями, за краєм землі,
А в нашім районі, в сусіднім селі
Пригода ця сталася. Слухайте, діти,
Було це недавно, минулого літа...

Ген там, край села, обіч темного поля,
Де місяць торкає вершечок тополі,
Стояла хатина, забута всіма.
Нікого в тій хаті давно вже нема.
Облуплені стіни і дах протікає,
У дверях відчинених вітер гуляє.
В кутку, під дверима, темніє нора,
Веде на горище драбина стара.
Та то лиш здається, що хата пустує.
Ви зараз почуєте, хто там ночує!
Прислухайтесь – щось шелестить нагорі...
Ногою стаєм на щаблі на старі,
Драбина скрипить, піднімаємось вище –
І ось перед нами велике горище.

Там темно, там тіні хитаються,
Павук в павутинні гойдається,
Летючі дві миші під стріхою...
В кутку щось ворушиться й дихає,
А місяця сяйво бліде
У щілини б’є де-не-де.

Ось дном догори перекинутий
Баняк почорнілий, покинутий.
А от купа сіна попрілого,
Держак рогача обгорілого.
Відро поржавіле лежить,
І миша горищем біжить.

Біжить, біжучи спотикається,
Бо скоро уже починається
Сьогодні на північ призначена,
За графіком не передбачена,
Нарада, скликає яку
Куниця в своєму кутку.

Нарешті зібралися всі на горищі.
Найближче до ляди висить павучище.
Гладкий, волохатий, завбільшки з кулак,
На вигляд гидкий і на підлість мастак.
Було йому ймення Хомула Сторукий.
Натхнення не дав йому Бог для науки,
Та змалечку вчив його батько-павук:
Щоб кров чужу пить – не потрібно наук.

Під ним на соломі в урочистій тиші
Стрункими рядами розсілися миші.
Великі й маленькі, товсті і худі,
За спинами старших сидять молоді.
Принишкли, хвостами ніхто не ворушить,
Цікавість у поглядах, острах у душах,
Не те дослухають, як вітер гуде,
А дивляться всі, чи куниця не йде.

Напроти мишей сновигають, мов тіні,
Вмощаючись на перепрілому сіні,
Нахабні, зажерливі, злі, як вовки,
І безцеремонні товсті пацюки.
Від них тільки страх, а куниця їм рада,
На них-бо трималась куницина влада:
І в мирнії дні, і в годину війни
Служили у неї у війську вони.
Найстарший між ними носив, як відзнаку,
На лапі передній браслет-залізяку.
Відзнака важка, та вона означала,
Що мав на горищі він чин Генерала.
Безпека цариці – святе його діло!
Отож озирнувсь Генерал підозріло,
Зиркнув на Хомулу, обнюхав баняк
І так, як і всяк, непорушно закляк.

І ось із кутка, вся велична й похмура,
Вилазить поважно куниця Махура.

Наче зорі блищать перестали,
Наче ніч ще чорнішою стала,
Навіть вітер сховався, не свище –
То куниця прямує горищем!
На баняк почорнілий стрибає,
Жестом завченим збори вітає
І, відкашлявшись, як і годиться,
Говорить починає куниця:

– Послухайте, що я сказать вам хотіла.
Пора нам від слів переходить до діла!
Про успіхи я не кажу, вони є.
Та чи задоволене царство моє,
Що тільки-но Сонце встає над полями –
Зникає пітьма, так улюблена нами.
Доводиться день весь сидіть у норі,
В той час, як усі веселяться в дворі.
Тепер щодо суті. Як я тут сказала,
Нам мало, щоб Сонце лиш на ніч сідало.
Нам треба, щоб зовсім воно не зійшло,
Село щоб у темряві вічно жило!
Ну, як вам ця думка? – Усі запищали,
Що кращої зроду не чули й не знали,
Що кличе у темне вона майбуття,
Де всім гризунам буде райське життя.

Та ось мовить слово Хомула-павук:
– Хоч я й не вивчав філософських наук
(В дитинстві умов не було для освіти),
І хоч ця ідея найкраща на світі,
Та думаю я, це непросто зробить,
Щоб Сонце навік перестало світить.

Тут миші хвости свої поопускали,
Сидять і мовчать, мов води в рот набрали.
Їм, бач, не під силу загадка така.
І каже Махура з свого баняка:
– Хто ж відповідь дасть на питання Хомули?
Чого мовчите? Язики проковтнули?
Чи, може, забули, нікчеми, про те,
Що в мене на службі ви всі стоїте?

Уражений словом таким наповал,
Нервово браслетом стряхнув Генерал,
Завмерло горище, ні слова, ні звуку.
І знову промовив Хомула Сторукий:
– Я думаю так: коло нас стоїть хата.
Живе у тій хаті бабуля горбата.
У неї є кури. А серед курей
Горлатий, ну, чисто тобі соловей,
Розгулює півень. Є пить що, є їжа,
Та вранці кричить, наче хто його ріже,
Чи наче вже тиждень у нього мігрень –
Від крику того й починається день.
Отож, щоб він Сонце не зміг розбудить,
Нам треба до ранку ще півня убить.
Одна тільки трудність – котяра там є.
Але то вже діло, пардон, не моє.

– О, мудрий Хомула! – усі закричали. –
Що кіт – не таких ми котів зустрічали!
А півня ми враз! Та й півні вже не ті! –
Хоробра і миша, поки у гурті.

Махура рече: – Коли буде удача,
Хомулі Сторукому щедро віддячу:
За добру пораду у чині підвищу,
Заступником буде моїм по горищу.
Назвем бойову операцію “Шквал”.
В деталях розробить усе Генерал.
Бери, скільки треба тобі, гризунів,
Щоб півень до ранку ось тут ось сидів!

Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-21 13:04:22
Переглядів сторінки твору 11838
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.978 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.812 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 13:31:00 ]
А закінчення де?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 13:48:56 ]
Натисни "Блог Михайла Карасьова" в кінці тексту! Із задоволенням почую твою думку, Чорнява Жінко, якщо вистачить у тебе терпіння дочитати до кінця. Сам іноді не дочитую:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 13:53:43 ]
Терпіння вистачить, не сумнівайтесь :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 23:06:15 ]
Ну, Михайле, вже одне те, що я так многа букаф осилила там у Вас, де багато ще казок, говорить саме за себе. Із задоволенням почитала. За рівнем іронії нагадує казки Леоніда Філатова.
А котик добрий, да: "Вхопив лиш за вуха її, а відтак
Голівкою трішки побив об баняк". А міг би вбити.
Карочє, потішили, за що і дякую :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 14:48:51 ]
Чорнява Жінко, Ви тепер мій найкращий друг! Хто обідить - хай начувається! Будем немножко біть головой об баняк:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 22:06:16 ]
Та я в принципі і сама можу за себе постояти так, що мало не здасться :) Але дякую все одно, мій лицарю! :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 14:22:49 ]
Готовий тобі фольклор модерний.
Здоровий.
Читаю - настрій підіймаю!
Світаю.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 18:54:30 ]
Ігорю, щиро радий тебе чути. Удачі і нових творів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-22 09:22:15 ]
Повчальна історія і не тільки для діток. А в контексті нинішніх подій як в дзеркалі себе побачить можуть і Галаган і куниця і кіт Проффесор. Добрий кіт, тільки зубки вибив кутні. А мишей поїв. Так завжди - хижак хижаку око не виклюне, тільки зуба вирве. І там і там пєхота страдає.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 14:57:56 ]
Дякую, Олександре, за відгук. Хай щастить і твориться. Сподобався мені Ваш переклад з Верховинки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
ккк ох (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-28 17:34:06 ]
Щоб кров чужу пить – не потрібно наук.--влучний висновок.
Далі читаю...подобається страшно, і рима так душу приємно обіймає, посмішна не сходить на вустах, мені вже зробили зауваженння, чому до монітору так посміхаюсь. Кажу: "да то звіт прислали з помилками!".
І далі читаю...

Ну дуже сподобалось, так дотепно. От тільки цікаво, вбили вони півня чи ні, і чи змогли зробити вічну ніч?
А ще питання про Генерала, ота відзнака важка мабуть перстень загублений людиною колись???

:)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-07-29 08:18:13 ]
Дякую!!