Я розкажу про життя України
Не глянцем модерних журналів ,
Не звабливим шиком вітрини
В екранах телеканалів.

Розкажу про ту , якій начхати
На розкіш світських півоній ,
Про ту , де з відчаю мати
Рве коси в пеклі агоній…


Щедрик , щедрик , щедрівочка …
Сніжок посипає ,
Ходять дітки щедрувати –
Ніхто не впускає.

Розлютилася зима ,
Щипає за щічки.
Повертає дітвора
До рідної тітки.

Та живе в селі багато ,
Дві корови має ,
Мов та пава , кожне свято
Обновки міняє.

Ще й до тину не дійшли –
Щедрика співають ,
Уявляють вареники ,
Що на них чекають.

Тітка чує ті їх співи ,
Аж міниться з злості.
« Прийшли кляті козарлюги ,-
Каже , - а не гості ».

Дядько сонно потягнувся ,
Штани одягає,
А змія як засичить:
« Нас вдома немає!... »

Малі стукають у двері:
« Тьотю , відкривайте ,
Щедрівочки веселенькі
У хату впускайте! »

Закоцюбла дітвора ,
З холоду танцює ,
Сидить тітка біля печі
І наче й не чує.


Пожурились , позгинались.
Може , ще постукать ?» -
Радяться . А Михась
У вікно вже лупить.

Враз квартирка скрипнула ,
Й хлопця жар обпік:
Крижана вода стікала
З голови до ніг.

Злякалася дітвора
Та й хутко втікати.
Михась – слідом , та дарма:
Старших не нагнати.

А мороз уже гарцює
По всій одежині ,
У кайдани заковує
Ніженьки дитині.

Нічка креше по землі
Місячним кресалом.
Орють небо димарі
Білосніжним ралом.

Утомилося хлоп’ятко
Сіло , спочиває ,
Аж чує: тихесенько
Хтось його гукає.

Оглянувся Михась –
Немає нікого.
А той голос , як напасть ,
Зве та й зве малого.

« В мене ніженьки болять ,
В мене рученьки щемлять .
Утомилась я , похилилась .
Порятуй мене , Михась ».

Говорила то калина ,
Згорблена від снігу ,
Край дороги у долині
Задумала втіху .

У самоті журилася.
Годі , вже набридло.
Пустоцвітом одцвілася –
Ягідок не видно.

І собі мале хлоп’я
Мати захотілось.
Теплота його тільця
Вже не раз їй снилась.

« В мене ніженьки болять ,
В мене рученьки щемлять .
Утомилась я , похилилась .
Порятуй мене , Михась ».

Мов у сні , по кучугурах
В глибоку долину
Побрів Михась рятувати
Самотню калину.

Пальтечко із себе скинув ,
Накинув на віти ,
Бо кому , як не йому ,
Її пожаліти.

Прихилився до калини ,
А та ніби мати ,
Пригорнулась до дитини
І уклала спати.

Зірки в небі аж помліли ,
Місяць блідий вкляк ,
Сичі в вербах оніміли ,
Вгледівши той жах.

Хмарка небом пролетіла ,
Труснула сніжком ,
Вії хлопчику прикрила
Холодним пушком.

« Щедрик , щедрик , щедрівочка » ,-
По селу співали.
Марно діти Михасика
На печі чекали.

Марно мати цілу нічку
Яруги лякала ,
На колінах матір божу
За сина благала.

Знайшли вранці чужі люди.
Як не віднімали ,
Мов уріс він у калину ,
Кущ геть порубали.

…Голосило все село ,
Хлопчика ховало.
Тільки тітки не було:
Недобре їй стало.
І не їсться , і не п’ється ,
Стала , як примара ,
То ридає , то сміється ,
Кричить …Божа кара.

… Не дожила й до Меланки –
Руки наложила.
Перед смертю зізналася:
« Я Михася вбила ».

Щедрик , щедрик , щедрівочка…
Сніжок посипає ,
А мене у друге село
Хтось уже гукає…