Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
2026.11.01
13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
2026.11.01
12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
2026.10.31
23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
2026.10.31
23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
2026.10.31
19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
2026.10.31
19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
2026.10.31
18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
2026.10.31
15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
2026.10.31
13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
2026.10.31
07:23
Щоденно в осінньому місті
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Шевченко (1814 - 1861) /
Вірші
Бенкет у Лисянці. Гайдамаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бенкет у Лисянці. Гайдамаки
Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Ґонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров'ю червоніє
Шляхетською, жидівською;
А над ним палають
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Ґонта з Залізняком,
Кричать: “Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!”
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають, завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий,
Ні мала дитина
Не остались,— не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні душі живої
Шляхетської й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.
А Галайда, знай, гукає:
“Кари ляхам, кари!”
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
“Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крові
Наточить з поганих!
Крові море… мало моря…
Оксано! Оксано!
Де ти?” — крикне й сховається
В полум'ї, в пожарі.
А тим часом гайдамаки
Столи вздовж базару
Поставили, несуть страву,
Де що запопали,
Щоб засвітла повечерять.
“Гуляй!” — загукали.
Вечеряють, а кругом їх
Пекло червоніє.
У полум'ї, повішані
На кроквах, чорніють
Панські трупи. Горять крокви
І падають з ними.
“Пийте, діти! пийте, лийте!
З панами такими,
Може, ще раз зустрінемось,
Ще раз погуляєм.—
І поставець одним духом
Залізняк черкає.—
За прокляті ваші трупи,
За душі прокляті
Ще раз вип'ю! Пийте, діти!
Вип'єм, Ґонто, брате!
Вип'єм, друже, погуляєм
Укупочці, в парі.
А де ж Волох? заспівай лиш
Нам, старий кобзарю!
Не про дідів, бо незгірше
Й ми ляхів караєм;
Не про лихо; бо ми його
Не знали й не знаєм.
Веселої утни, старче,
Щоб земля ломилась,—
Про вдовицю-молодицю,
Як вона журилась”.
(Кобзар грає й приспівує )
“Од села до села
Танці та музики;
Курку, яйця продала —
Маю черевики.
Од села до села
Буду танцювати:
Ні корови, ні вола —
Осталася хата.
Я оддам, я продам
Кумові хатину,
Я куплю, я зроблю
Яточку під тином;
Торгувать, шинкувать
Буду чарочками,
Танцювать та гулять
Таки з парубками.
Ох ви, дітки мої,
Мої голуб'ята,
Не журіться, подивіться,
Як танцює мати.
Сама в найми піду,
Діток в школу оддам,
А червоним черевичкам
Таки дам, таки дам!”
“Добре! добре! Ну, до танців,
До танців, кобзарю!”
Сліпий вшкварив — навприсядки
Пішли по базару.
Земля гнеться. “Нумо, Ґонто!”
“Нум, брате Максиме!
Ушкваримо, мій голубе,
Поки не загинем!”
“Не дивуйтеся, дівчата,
Що я обідрався;
Бо мій батько робив гладко,
То й я в його вдався”.
“Добре, брате, єй же богу!”
“Ану ти, Максиме!”
“Постривай лиш!”
“Отак чини, як я чиню:
Люби дочку абичию —
Хоч попову, хоч дякову,
Хоч хорошу мужикову”.
Всі танцюють, а Галайда
Не чує, не бачить.
Сидить собі кінець стола,
Тяжко-важко плаче,
Як дитина. Чого б, бачся?
В червонім жупані,
І золото, і слава є,
Та нема Оксани;
Ні з ким долю поділити,
Ні з ким заспівати;
Один, один сиротою
Мусить пропадати.
А того, того й не знає,
Що його Оксана
По тім боці за Тікичем
В будинку з панами,
З тими самими ляхами,
Що замордували
Її батька. Недолюди,
Тепер заховались
За мурами та дивитесь,
Як жиди конають,
Брати ваші! А Оксана
В вікно поглядає
На Лисянку засвічену.
“Де то мій Ярема?” —
Сама думає. Не знає,
Що він коло неї,
У Лисянці, не в свитині —
В червонім жупані,
Сидить один та думає:
“Де моя Оксана?
Де вона, моя голубка
Приборкана, плаче?”
Тяжко йому.
А із яру
В киреї козачій
Хтось крадеться.
“Хто ти такий?”
Галайда питає.
“Я посланець пана Ґонти.
Нехай погуляє,
Я підожду”.
“Ні, не діждеш,
Жидівська собако!”
“Ховай боже, який я жид!
Бачиш? Гайдамака!
Ось копійка… подивися…
Хіба ти не знаєш?”
“Знаю, знаю,— і свячений
З халяви виймає.—
Признавайсь, проклятий жиде,
Де моя Оксана?”
Та й замахнувсь.
“Ховай боже!..
В будинку… з панами…
Вся в золоті…”
“Виручай же!
Виручай, проклятий!”
“Добре, добре… Які ж бо ви,
Яремо, завзяті!
Іду зараз і виручу:
Гроші мур ламають.
Скажу ляхам — замість Паца…”
“Добре, добре! знаю.
Іди швидче!”
“Зараз, зараз!
Ґонту забавляйте,
З півупруга, а там нехай.
Ідіть же гуляйте…
Куди везти?”
“У Лебедин!
У Лебедин,— чуєш?”
“Чую, чую”.
І Галайда
З Ґонтою танцює.
А Залізняк бере кобзу:
“Потанцюй, кобзарю,
Я заграю”.
Навприсядки
Сліпий по базару
Оддирає постолами,
Додає словами:
“На городі пастернак;
Чи я ж тобі не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?
Чи я ж тобі черевичків не куплю?
Куплю, куплю чорпнобрива.
Куплю, куплю того дива.
Буду, серце, ходить,
Буду, серце, любить”.
“Ой гоп, гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого —
Лиха доля така.
Іди ж доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я — так до шинку.
Вип`ю чарку, вип`ю другу,
Вип`ю третю на потуху.
П`яту, шосту, та й кінець.
Пішла баба у танець,
А за нею горобець
Викрутасом-вихилясом…
Молодець горобець!
Старий рудий бабу кличе,
А та йому дулі тиче:
“Оженився, сатано,—
Заробляй же на пшоно;
Треба діток годувать,
Треба діток одягать.
А я буду добувать,
А ти, старий, не гріши,
Та в запічку колиши,
Та мовчи, не диши”.
“Як була я молодою преподобницею,
Повісила хвартушину над віконницею;
Хто йде — не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Івани,
Надівайте жупани,
Та ходімо погуляймо,
Та сядемо заспіваймо”.
“Заганяйте квочку в бочку,
А курчата в вершу
. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
І… гу!
Загнув батько дугу,
Тягне мати супоню.
А ти зав'яжи, доню”.
“Чи ще? чи годі?”
“Ще, ще!
Хоч погану! самі ноги носять”
“Ой сип сирівець
Та криши опеньки:
Дід та баба,
То й до ладу,—
Обоє раденькі.
* * *
Ой сип сирівець
Та криши петрушку:
. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
* * *
Ой сип сирівець
Та накриши хріну:
* * *
Ой сип воду, воду
Та пошукай броду, броду…”
“Годі, годі! — кричить Ґонта.
Годі, погасає.
Світла, діти!.. А де Лейба?
Ще його немає?
Найти його та повісить.
Петелька свиняча!
Гайда, діти! погасає
Каганець козачий”.
А Галайда: “Отамане!
Погуляймо, батьку!
Дивись — горить; на базарі
І видко, і гладко.
Потанцюєм. Грай, кобзарю!”
“Не хочу гуляти!
Огню, діти! дьогтю, клоччя!
Давайте гармати;
В потайники пустіть огонь!
Думають, жартую!”
Заревіли гайдамаки:
“Добре, батьку! чуєм!”
Через греблю повалили,
Гукають, співають.
А Галайда кричить: “Батьку!
Стійте!.. пропадаю!
Постривайте, не вбивайте:
Там моя Оксана.
Годиночку, батьки мої!
Я її достану!”
“Добре, добре!.. Залізняче,
Гукни, щоб палили.
Преподобиться з ляхами…
А ти, сизокрилий,
Найдеш іншу”.
Оглянувся —
Галайди немає.
Ревуть гори — і будинок
З ляхами гуляє
Коло хмари. Що осталось,
Пеклом запалало…
“Де Галайда?” — Максим кличе.
І сліду не стало…
Поки хлоп'ята танцювали,
Ярема з Лейбою прокрались
Аж у будинок, в самий льох;
Оксану вихопив чуть живу
Ярема з льоху та й полинув
У Лебедин…
Кругом засвітило:
Ото Ґонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров'ю червоніє
Шляхетською, жидівською;
А над ним палають
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Ґонта з Залізняком,
Кричать: “Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!”
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають, завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий,
Ні мала дитина
Не остались,— не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні душі живої
Шляхетської й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.
А Галайда, знай, гукає:
“Кари ляхам, кари!”
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
“Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крові
Наточить з поганих!
Крові море… мало моря…
Оксано! Оксано!
Де ти?” — крикне й сховається
В полум'ї, в пожарі.
А тим часом гайдамаки
Столи вздовж базару
Поставили, несуть страву,
Де що запопали,
Щоб засвітла повечерять.
“Гуляй!” — загукали.
Вечеряють, а кругом їх
Пекло червоніє.
У полум'ї, повішані
На кроквах, чорніють
Панські трупи. Горять крокви
І падають з ними.
“Пийте, діти! пийте, лийте!
З панами такими,
Може, ще раз зустрінемось,
Ще раз погуляєм.—
І поставець одним духом
Залізняк черкає.—
За прокляті ваші трупи,
За душі прокляті
Ще раз вип'ю! Пийте, діти!
Вип'єм, Ґонто, брате!
Вип'єм, друже, погуляєм
Укупочці, в парі.
А де ж Волох? заспівай лиш
Нам, старий кобзарю!
Не про дідів, бо незгірше
Й ми ляхів караєм;
Не про лихо; бо ми його
Не знали й не знаєм.
Веселої утни, старче,
Щоб земля ломилась,—
Про вдовицю-молодицю,
Як вона журилась”.
(Кобзар грає й приспівує )
“Од села до села
Танці та музики;
Курку, яйця продала —
Маю черевики.
Од села до села
Буду танцювати:
Ні корови, ні вола —
Осталася хата.
Я оддам, я продам
Кумові хатину,
Я куплю, я зроблю
Яточку під тином;
Торгувать, шинкувать
Буду чарочками,
Танцювать та гулять
Таки з парубками.
Ох ви, дітки мої,
Мої голуб'ята,
Не журіться, подивіться,
Як танцює мати.
Сама в найми піду,
Діток в школу оддам,
А червоним черевичкам
Таки дам, таки дам!”
“Добре! добре! Ну, до танців,
До танців, кобзарю!”
Сліпий вшкварив — навприсядки
Пішли по базару.
Земля гнеться. “Нумо, Ґонто!”
“Нум, брате Максиме!
Ушкваримо, мій голубе,
Поки не загинем!”
“Не дивуйтеся, дівчата,
Що я обідрався;
Бо мій батько робив гладко,
То й я в його вдався”.
“Добре, брате, єй же богу!”
“Ану ти, Максиме!”
“Постривай лиш!”
“Отак чини, як я чиню:
Люби дочку абичию —
Хоч попову, хоч дякову,
Хоч хорошу мужикову”.
Всі танцюють, а Галайда
Не чує, не бачить.
Сидить собі кінець стола,
Тяжко-важко плаче,
Як дитина. Чого б, бачся?
В червонім жупані,
І золото, і слава є,
Та нема Оксани;
Ні з ким долю поділити,
Ні з ким заспівати;
Один, один сиротою
Мусить пропадати.
А того, того й не знає,
Що його Оксана
По тім боці за Тікичем
В будинку з панами,
З тими самими ляхами,
Що замордували
Її батька. Недолюди,
Тепер заховались
За мурами та дивитесь,
Як жиди конають,
Брати ваші! А Оксана
В вікно поглядає
На Лисянку засвічену.
“Де то мій Ярема?” —
Сама думає. Не знає,
Що він коло неї,
У Лисянці, не в свитині —
В червонім жупані,
Сидить один та думає:
“Де моя Оксана?
Де вона, моя голубка
Приборкана, плаче?”
Тяжко йому.
А із яру
В киреї козачій
Хтось крадеться.
“Хто ти такий?”
Галайда питає.
“Я посланець пана Ґонти.
Нехай погуляє,
Я підожду”.
“Ні, не діждеш,
Жидівська собако!”
“Ховай боже, який я жид!
Бачиш? Гайдамака!
Ось копійка… подивися…
Хіба ти не знаєш?”
“Знаю, знаю,— і свячений
З халяви виймає.—
Признавайсь, проклятий жиде,
Де моя Оксана?”
Та й замахнувсь.
“Ховай боже!..
В будинку… з панами…
Вся в золоті…”
“Виручай же!
Виручай, проклятий!”
“Добре, добре… Які ж бо ви,
Яремо, завзяті!
Іду зараз і виручу:
Гроші мур ламають.
Скажу ляхам — замість Паца…”
“Добре, добре! знаю.
Іди швидче!”
“Зараз, зараз!
Ґонту забавляйте,
З півупруга, а там нехай.
Ідіть же гуляйте…
Куди везти?”
“У Лебедин!
У Лебедин,— чуєш?”
“Чую, чую”.
І Галайда
З Ґонтою танцює.
А Залізняк бере кобзу:
“Потанцюй, кобзарю,
Я заграю”.
Навприсядки
Сліпий по базару
Оддирає постолами,
Додає словами:
“На городі пастернак;
Чи я ж тобі не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?
Чи я ж тобі черевичків не куплю?
Куплю, куплю чорпнобрива.
Куплю, куплю того дива.
Буду, серце, ходить,
Буду, серце, любить”.
“Ой гоп, гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого —
Лиха доля така.
Іди ж доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я — так до шинку.
Вип`ю чарку, вип`ю другу,
Вип`ю третю на потуху.
П`яту, шосту, та й кінець.
Пішла баба у танець,
А за нею горобець
Викрутасом-вихилясом…
Молодець горобець!
Старий рудий бабу кличе,
А та йому дулі тиче:
“Оженився, сатано,—
Заробляй же на пшоно;
Треба діток годувать,
Треба діток одягать.
А я буду добувать,
А ти, старий, не гріши,
Та в запічку колиши,
Та мовчи, не диши”.
“Як була я молодою преподобницею,
Повісила хвартушину над віконницею;
Хто йде — не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Івани,
Надівайте жупани,
Та ходімо погуляймо,
Та сядемо заспіваймо”.
“Заганяйте квочку в бочку,
А курчата в вершу
. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
І… гу!
Загнув батько дугу,
Тягне мати супоню.
А ти зав'яжи, доню”.
“Чи ще? чи годі?”
“Ще, ще!
Хоч погану! самі ноги носять”
“Ой сип сирівець
Та криши опеньки:
Дід та баба,
То й до ладу,—
Обоє раденькі.
* * *
Ой сип сирівець
Та криши петрушку:
. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
* * *
Ой сип сирівець
Та накриши хріну:
* * *
Ой сип воду, воду
Та пошукай броду, броду…”
“Годі, годі! — кричить Ґонта.
Годі, погасає.
Світла, діти!.. А де Лейба?
Ще його немає?
Найти його та повісить.
Петелька свиняча!
Гайда, діти! погасає
Каганець козачий”.
А Галайда: “Отамане!
Погуляймо, батьку!
Дивись — горить; на базарі
І видко, і гладко.
Потанцюєм. Грай, кобзарю!”
“Не хочу гуляти!
Огню, діти! дьогтю, клоччя!
Давайте гармати;
В потайники пустіть огонь!
Думають, жартую!”
Заревіли гайдамаки:
“Добре, батьку! чуєм!”
Через греблю повалили,
Гукають, співають.
А Галайда кричить: “Батьку!
Стійте!.. пропадаю!
Постривайте, не вбивайте:
Там моя Оксана.
Годиночку, батьки мої!
Я її достану!”
“Добре, добре!.. Залізняче,
Гукни, щоб палили.
Преподобиться з ляхами…
А ти, сизокрилий,
Найдеш іншу”.
Оглянувся —
Галайди немає.
Ревуть гори — і будинок
З ляхами гуляє
Коло хмари. Що осталось,
Пеклом запалало…
“Де Галайда?” — Максим кличе.
І сліду не стало…
Поки хлоп'ята танцювали,
Ярема з Лейбою прокрались
Аж у будинок, в самий льох;
Оксану вихопив чуть живу
Ярема з льоху та й полинув
У Лебедин…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
