ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Вірші

 КОРІННИЙ ТРИПТИХ
Образ твору І

Я давно в цих краях.
Ще зі скіфів.
Віки й дороги.
Тут робили із церкви корчму, а з корчми – собор.
Клали чорні хрести на груди беріз вологих
І зарізаний хліб мокали в живий кагор.

А як вишні цвіли над Дніпром – молоко збігало.
Бандуристи гострили об струни шаблі і на Січ ішли.
Ми чекали на осінь, коли було золота мало.
Юний січень державний непрохано всіх сріблив.

Час міняв голоси.
А пісні зоставалися босі.
Час міняв літаки й кістяки,
А ми з воску ліпили даль.
Ми зі світу робили себе,
Сіті – з мавчиного волосся,
За любов до Вітчизни давали траві медаль.

Друзі й недруги нас затискали до гнаних генів.
Геніальними бути болюче було, золотими – ні.
Театральний парламент.
Парламентарна сцена.
Я давно в цих краях, а вони у млині, в мені.

Крапля точить каміння падінням, а не польотом.
Кров на серце також – замерзаючим молоком...
Але нащо питати себе: хто ти? де ти? і що ти?
Захищаюсь від світу молитвою і матюком.

II

В полиновому одурі льоду, що став золотим,
Почуваюся рівним лише із водою й деревами.
Здитиніти, здичавіти і надкусити світи,
Яким затишно й чутно хіба що у пащі левовій.

Карамельками кислими віє з Єгипту птиць.
Папіроси нагадують вогнища предків п'яних.
Пульс калини і глини навпомацки віднайти
І волоссям дівочим гірким заплескати душевні рани.

В танці генів комп'ютерні вальси і крик зорі,
Що не знала оргазму, бо, може, родила Бога...
Поприходили сильні й чутливі, немов дуби без кори,
І посіяли плід свій – дурну тривогу.

То ж єдиною радістю стало – грішити нам
І вбивати любов'ю любов,
Бо ж ненавистю вб'єш лиш муху.
І хребтом для душі – дерев'яна шипшин струна...
В полиновому одурі – діти святого Духа.

III

Написати про степ золотою густою кров'ю.
Маковиння спалити на вітрі, який вже – час.
Говорити із листям летючим сліпою мовою,
Доки крикне свіча на щойно помитих нас.

На прокислі дощі і туманний, як сльози, Місяць,
Чи гидких каченят, загадкових, простих, важких.
Зорепад, що безцільно крізь нас до останніх земель понісся,
Там, де зорі й сніги, і ласкавий холодний сміх.

Яблуневий мій світ,
Запах сосен терпкий і чистий,
Бо живиця, як мед, чи бурштин, чи звичайний біль.

Написати б про степ, як писали євангелісти,
І молились жерці на купальських вогнях весіль.

Шаблеокі баби кам'яні причащалися з чаші,
Грали терпкість свою на порваних струнах річок.
Мирно гнулись на вітрі хребти солом'яні наші
І до світла пливли голоси тунелем людських кісток.

По несвіжій газеті сміялися з долі людства,
Акуратно розбивши трипільську земельність ваз...

У Молочного Шляху стільки тепер безпутства,
Що солоним асфальтом ітиму до вічних нас.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-22 11:48:39
Переглядів сторінки твору 3268
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.01.26 22:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віталій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-22 12:06:52 ]
Особливо "вкореняє" перша частина триптиху, якась вона НАДПОТУЖНА!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія БережкоКамінська (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 12:16:57 ]
Дуже сильно, Ігоре! Аж горить усе.
Чеканка слова добірна. Афористична, вогняна.
Вбираю, вчуся і смакую.

(Єдине - "вб'єш лиш муху".
Може - "лише"?)
Знову і знову відчуваю глибоке захоплення твоїм справжнім словом.
Спасибі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 12:17:27 ]
Може, й так.
Він писаний десятиліття тому.
Це моя сива давнина.
Тому, Віталію, дивлюся на нього, як на власного внука - збоку.
Йому жити серед сердець, а не мені... :)

Дякую за увагу.
До зустрічі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 12:25:07 ]
Кланяюсь і сором*язливо цілую у щоку, піч колупаючи: поет же завжди - як дівка на виданні... :))

Щодо мухи - нехай вже буде без голосної "е" - саме слово "лиш" муху мені нагадує у цьому контексті. А з "е" муха буде занадто епічна героїня. :))

Тримаймося у вільному польоті.
ІП.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоряна Ель (Л.П./М.К.) [ 2010-01-22 12:37:17 ]
Доброго дня, пане Ігоре.Хочу висловити своє шанування Вашій творчості.
Ви - справжній майстер слова.

З повагою, Зоряна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2010-01-22 14:20:14 ]
Сильний вірш, Ігоре. Дуже. А образність!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 21:42:17 ]
Дякую, Зоряно, за таку високу оцінку моєї лірики.
Добре, що хоч слова я майстер, а не ломайстер... :)
Хоча і діло прагну першокласно робити, і тіло - тобто дітей красивих... :)

Удачі нам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 21:44:04 ]
Я ж більше, Тетянко, нічого не вмію...
Оце вірші і діти лише класно вдаються у мене. :)

Дякую.
Приємно.
До зустрічі. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Осташ (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 22:54:32 ]
І жодний чоловік не похвалив - самі ЛИШ жінки!
Але приєднуюсь - потужно, хоча й тужно!