ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.01.22
08:12
Тільки в пору найсумнішу,
Із небес на битий шлях, –
Місяць зирить так зловіщо,
Що проймає душу страх.
У період непривітний
Він утратив світлий лик
І ледь сіє тьмяне світло
На мертвотний чад осик.
Із небес на битий шлях, –
Місяць зирить так зловіщо,
Що проймає душу страх.
У період непривітний
Він утратив світлий лик
І ледь сіє тьмяне світло
На мертвотний чад осик.
2025.01.22
05:50
Віра в людей помирає, як віра у Бога.
В нас розум Всевишній вдихнув, а навіщо він нам?
Везуть закатоване тіло в останню дорогу.
Людину убили. І навіть не в жертву богам.
Її розіп’яли заради хмільного весілля,
не винесла мук надлюдських пошматована пл
В нас розум Всевишній вдихнув, а навіщо він нам?
Везуть закатоване тіло в останню дорогу.
Людину убили. І навіть не в жертву богам.
Її розіп’яли заради хмільного весілля,
не винесла мук надлюдських пошматована пл
2025.01.21
23:11
Місяць я ходив до Галі,-
Каже Ігор другу, -
Та вона мені вказала
Пошукати другу.
Я життя шикарне хочу:
Віллу, ресторани.
Ну, а ти не входиш, хлопче,
Каже Ігор другу, -
Та вона мені вказала
Пошукати другу.
Я життя шикарне хочу:
Віллу, ресторани.
Ну, а ти не входиш, хлопче,
2025.01.21
22:00
Без кори про дерево не варто говорить.
Вона, як одяг для людини.
Зірвуть плоди, листя облетить
І дерева на стовп сухий так схожі.
Кора і в чоловіка певне ж є –
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди ж , як і в дерев, немовби різні:
У кого ще в дитинстві ося
Вона, як одяг для людини.
Зірвуть плоди, листя облетить
І дерева на стовп сухий так схожі.
Кора і в чоловіка певне ж є –
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди ж , як і в дерев, немовби різні:
У кого ще в дитинстві ося
2025.01.21
21:19
Жевріє видноколо.
Далеч палає жаром.
Ранок здаля спроквола
сунеться понад яром.
Ось він іде навшпиньки,
трави згина кургузі,
ніби тайком зі скриньки,
втік погуляти в лузі.
Далеч палає жаром.
Ранок здаля спроквола
сунеться понад яром.
Ось він іде навшпиньки,
трави згина кургузі,
ніби тайком зі скриньки,
втік погуляти в лузі.
2025.01.21
20:10
Щось шкребеться з-під землі.
Щось рветься назовні.
Я відчуваю пульсування
ідеї чи самої сутності
страху і прозріння.
Щось шкребеться
і не може вирватися,
не може визволитися
Щось рветься назовні.
Я відчуваю пульсування
ідеї чи самої сутності
страху і прозріння.
Щось шкребеться
і не може вирватися,
не може визволитися
2025.01.21
18:04
Ой тяжко, тяжко
Маленькій пташці,
Яка над морем стомила крила.
Як тужно думі,
Сповитій сумом.
То ж гірко дума заголосила:
- СріблЕна студня,
Маленькій пташці,
Яка над морем стомила крила.
Як тужно думі,
Сповитій сумом.
То ж гірко дума заголосила:
- СріблЕна студня,
2025.01.21
17:06
Тишком-нишком взяло книжку сіре мишенятко.
"Почитай мені, будь ласка",- каже мишотатку.
"Як читаєш мені книжку - кота не боюся,
Теплу ковдру дістаю й до тебе горнуся".
Вже солодкий дивосон в нірку заглядає.
Він також почути хоче, як тато читає
"Почитай мені, будь ласка",- каже мишотатку.
"Як читаєш мені книжку - кота не боюся,
Теплу ковдру дістаю й до тебе горнуся".
Вже солодкий дивосон в нірку заглядає.
Він також почути хоче, як тато читає
2025.01.21
13:20
День 2-й. Від’їзд Телемаха)
1.
Еос перстами рожевими
небо мазнула по краю –
глядь, Телемах під деревами
збори ахейців збирає.
1.
Еос перстами рожевими
небо мазнула по краю –
глядь, Телемах під деревами
збори ахейців збирає.
2025.01.21
04:50
Цікавість задуму й звучання
Принадних слуху мудрих слів
Сприяють радості пізнання
Того, що мовити хотів.
Але не будь багатослівний
І заощаджуй інших час, –
І прийде успіх безсумнівно,
І вдячність матимеш нараз.
Принадних слуху мудрих слів
Сприяють радості пізнання
Того, що мовити хотів.
Але не будь багатослівний
І заощаджуй інших час, –
І прийде успіх безсумнівно,
І вдячність матимеш нараз.
2025.01.21
01:49
Монету,
На якій написано «Меланхолія»
Викинуло море (бавлячись)
На пісок, що насипав Еол
З міху торішніх надій.
На березі, де зітлів «Арго» -
Корабель незбагненних мрій.
Лишив на піску сліди
На якій написано «Меланхолія»
Викинуло море (бавлячись)
На пісок, що насипав Еол
З міху торішніх надій.
На березі, де зітлів «Арго» -
Корабель незбагненних мрій.
Лишив на піску сліди
2025.01.20
19:51
Важливе лиш тяжіння до мети,
А результат нічого вже не вартий.
Руйнуються галактики й світи
На вістрі космосу, у серці ватри.
Важливе лиш народження світів,
Їх розвиток, тривання, буйний розквіт,
Занепад, що у маренні листів
А результат нічого вже не вартий.
Руйнуються галактики й світи
На вістрі космосу, у серці ватри.
Важливе лиш народження світів,
Їх розвиток, тривання, буйний розквіт,
Занепад, що у маренні листів
2025.01.20
14:14
Час від часу автори і читачі не лише Майстерень, а загалом соцмереж наштовхуються на образливі, дещо замасковані, чи неприхованої чорноти пасквілі на дійсно талановитих митців. І лють й інші нормальні початкові реакції тоді пронизують нас. Але чи таке не
2025.01.20
12:26
Еней був парубок моторний...
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший
(День 1-й. Ітака)
Але – не згірш і Одіссей.
Тож, доки мелють наші жорна,
продовжмо звичай славний сей!
Розділ перший
(День 1-й. Ітака)
2025.01.20
08:49
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
2025.01.20
08:17
Розмальовані мріями сни,
Затуманені дійсністю мрії, -
Не згасає пожежа війни
І смертей течія не маліє.
Затамовую біль у собі,
А сльозу затаїти не можу, -
Багатьох проводжав я на бій,
Повернувся додому - не кожен.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Затуманені дійсністю мрії, -
Не згасає пожежа війни
І смертей течія не маліє.
Затамовую біль у собі,
А сльозу затаїти не можу, -
Багатьох проводжав я на бій,
Повернувся додому - не кожен.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.01.18
2025.01.02
2025.01.02
2024.12.30
2024.12.25
2024.12.24
2024.12.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
КОРІННИЙ ТРИПТИХ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОРІННИЙ ТРИПТИХ
І
Я давно в цих краях.
Ще зі скіфів.
Віки й дороги.
Тут робили із церкви корчму, а з корчми – собор.
Клали чорні хрести на груди беріз вологих
І зарізаний хліб мокали в живий кагор.
А як вишні цвіли над Дніпром – молоко збігало.
Бандуристи гострили об струни шаблі і на Січ ішли.
Ми чекали на осінь, коли було золота мало.
Юний січень державний непрохано всіх сріблив.
Час міняв голоси.
А пісні зоставалися босі.
Час міняв літаки й кістяки,
А ми з воску ліпили даль.
Ми зі світу робили себе,
Сіті – з мавчиного волосся,
За любов до Вітчизни давали траві медаль.
Друзі й недруги нас затискали до гнаних генів.
Геніальними бути болюче було, золотими – ні.
Театральний парламент.
Парламентарна сцена.
Я давно в цих краях, а вони у млині, в мені.
Крапля точить каміння падінням, а не польотом.
Кров на серце також – замерзаючим молоком...
Але нащо питати себе: хто ти? де ти? і що ти?
Захищаюсь від світу молитвою і матюком.
II
В полиновому одурі льоду, що став золотим,
Почуваюся рівним лише із водою й деревами.
Здитиніти, здичавіти і надкусити світи,
Яким затишно й чутно хіба що у пащі левовій.
Карамельками кислими віє з Єгипту птиць.
Папіроси нагадують вогнища предків п'яних.
Пульс калини і глини навпомацки віднайти
І волоссям дівочим гірким заплескати душевні рани.
В танці генів комп'ютерні вальси і крик зорі,
Що не знала оргазму, бо, може, родила Бога...
Поприходили сильні й чутливі, немов дуби без кори,
І посіяли плід свій – дурну тривогу.
То ж єдиною радістю стало – грішити нам
І вбивати любов'ю любов,
Бо ж ненавистю вб'єш лиш муху.
І хребтом для душі – дерев'яна шипшин струна...
В полиновому одурі – діти святого Духа.
III
Написати про степ золотою густою кров'ю.
Маковиння спалити на вітрі, який вже – час.
Говорити із листям летючим сліпою мовою,
Доки крикне свіча на щойно помитих нас.
На прокислі дощі і туманний, як сльози, Місяць,
Чи гидких каченят, загадкових, простих, важких.
Зорепад, що безцільно крізь нас до останніх земель понісся,
Там, де зорі й сніги, і ласкавий холодний сміх.
Яблуневий мій світ,
Запах сосен терпкий і чистий,
Бо живиця, як мед, чи бурштин, чи звичайний біль.
Написати б про степ, як писали євангелісти,
І молились жерці на купальських вогнях весіль.
Шаблеокі баби кам'яні причащалися з чаші,
Грали терпкість свою на порваних струнах річок.
Мирно гнулись на вітрі хребти солом'яні наші
І до світла пливли голоси тунелем людських кісток.
По несвіжій газеті сміялися з долі людства,
Акуратно розбивши трипільську земельність ваз...
У Молочного Шляху стільки тепер безпутства,
Що солоним асфальтом ітиму до вічних нас.
Я давно в цих краях.
Ще зі скіфів.
Віки й дороги.
Тут робили із церкви корчму, а з корчми – собор.
Клали чорні хрести на груди беріз вологих
І зарізаний хліб мокали в живий кагор.
А як вишні цвіли над Дніпром – молоко збігало.
Бандуристи гострили об струни шаблі і на Січ ішли.
Ми чекали на осінь, коли було золота мало.
Юний січень державний непрохано всіх сріблив.
Час міняв голоси.
А пісні зоставалися босі.
Час міняв літаки й кістяки,
А ми з воску ліпили даль.
Ми зі світу робили себе,
Сіті – з мавчиного волосся,
За любов до Вітчизни давали траві медаль.
Друзі й недруги нас затискали до гнаних генів.
Геніальними бути болюче було, золотими – ні.
Театральний парламент.
Парламентарна сцена.
Я давно в цих краях, а вони у млині, в мені.
Крапля точить каміння падінням, а не польотом.
Кров на серце також – замерзаючим молоком...
Але нащо питати себе: хто ти? де ти? і що ти?
Захищаюсь від світу молитвою і матюком.
II
В полиновому одурі льоду, що став золотим,
Почуваюся рівним лише із водою й деревами.
Здитиніти, здичавіти і надкусити світи,
Яким затишно й чутно хіба що у пащі левовій.
Карамельками кислими віє з Єгипту птиць.
Папіроси нагадують вогнища предків п'яних.
Пульс калини і глини навпомацки віднайти
І волоссям дівочим гірким заплескати душевні рани.
В танці генів комп'ютерні вальси і крик зорі,
Що не знала оргазму, бо, може, родила Бога...
Поприходили сильні й чутливі, немов дуби без кори,
І посіяли плід свій – дурну тривогу.
То ж єдиною радістю стало – грішити нам
І вбивати любов'ю любов,
Бо ж ненавистю вб'єш лиш муху.
І хребтом для душі – дерев'яна шипшин струна...
В полиновому одурі – діти святого Духа.
III
Написати про степ золотою густою кров'ю.
Маковиння спалити на вітрі, який вже – час.
Говорити із листям летючим сліпою мовою,
Доки крикне свіча на щойно помитих нас.
На прокислі дощі і туманний, як сльози, Місяць,
Чи гидких каченят, загадкових, простих, важких.
Зорепад, що безцільно крізь нас до останніх земель понісся,
Там, де зорі й сніги, і ласкавий холодний сміх.
Яблуневий мій світ,
Запах сосен терпкий і чистий,
Бо живиця, як мед, чи бурштин, чи звичайний біль.
Написати б про степ, як писали євангелісти,
І молились жерці на купальських вогнях весіль.
Шаблеокі баби кам'яні причащалися з чаші,
Грали терпкість свою на порваних струнах річок.
Мирно гнулись на вітрі хребти солом'яні наші
І до світла пливли голоси тунелем людських кісток.
По несвіжій газеті сміялися з долі людства,
Акуратно розбивши трипільську земельність ваз...
У Молочного Шляху стільки тепер безпутства,
Що солоним асфальтом ітиму до вічних нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію