Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
КОРІННИЙ ТРИПТИХ
І
Я давно в цих краях.
Ще зі скіфів.
Віки й дороги.
Тут робили із церкви корчму, а з корчми – собор.
Клали чорні хрести на груди беріз вологих
І зарізаний хліб мокали в живий кагор.
А як вишні цвіли над Дніпром – молоко збігало.
Бандуристи гострили об струни шаблі і на Січ ішли.
Ми чекали на осінь, коли було золота мало.
Юний січень державний непрохано всіх сріблив.
Час міняв голоси.
А пісні зоставалися босі.
Час міняв літаки й кістяки,
А ми з воску ліпили даль.
Ми зі світу робили себе,
Сіті – з мавчиного волосся,
За любов до Вітчизни давали траві медаль.
Друзі й недруги нас затискали до гнаних генів.
Геніальними бути болюче було, золотими – ні.
Театральний парламент.
Парламентарна сцена.
Я давно в цих краях, а вони у млині, в мені.
Крапля точить каміння падінням, а не польотом.
Кров на серце також – замерзаючим молоком...
Але нащо питати себе: хто ти? де ти? і що ти?
Захищаюсь від світу молитвою і матюком.
II
В полиновому одурі льоду, що став золотим,
Почуваюся рівним лише із водою й деревами.
Здитиніти, здичавіти і надкусити світи,
Яким затишно й чутно хіба що у пащі левовій.
Карамельками кислими віє з Єгипту птиць.
Папіроси нагадують вогнища предків п'яних.
Пульс калини і глини навпомацки віднайти
І волоссям дівочим гірким заплескати душевні рани.
В танці генів комп'ютерні вальси і крик зорі,
Що не знала оргазму, бо, може, родила Бога...
Поприходили сильні й чутливі, немов дуби без кори,
І посіяли плід свій – дурну тривогу.
То ж єдиною радістю стало – грішити нам
І вбивати любов'ю любов,
Бо ж ненавистю вб'єш лиш муху.
І хребтом для душі – дерев'яна шипшин струна...
В полиновому одурі – діти святого Духа.
III
Написати про степ золотою густою кров'ю.
Маковиння спалити на вітрі, який вже – час.
Говорити із листям летючим сліпою мовою,
Доки крикне свіча на щойно помитих нас.
На прокислі дощі і туманний, як сльози, Місяць,
Чи гидких каченят, загадкових, простих, важких.
Зорепад, що безцільно крізь нас до останніх земель понісся,
Там, де зорі й сніги, і ласкавий холодний сміх.
Яблуневий мій світ,
Запах сосен терпкий і чистий,
Бо живиця, як мед, чи бурштин, чи звичайний біль.
Написати б про степ, як писали євангелісти,
І молились жерці на купальських вогнях весіль.
Шаблеокі баби кам'яні причащалися з чаші,
Грали терпкість свою на порваних струнах річок.
Мирно гнулись на вітрі хребти солом'яні наші
І до світла пливли голоси тунелем людських кісток.
По несвіжій газеті сміялися з долі людства,
Акуратно розбивши трипільську земельність ваз...
У Молочного Шляху стільки тепер безпутства,
Що солоним асфальтом ітиму до вічних нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОРІННИЙ ТРИПТИХ
ІЯ давно в цих краях.
Ще зі скіфів.
Віки й дороги.
Тут робили із церкви корчму, а з корчми – собор.
Клали чорні хрести на груди беріз вологих
І зарізаний хліб мокали в живий кагор.
А як вишні цвіли над Дніпром – молоко збігало.
Бандуристи гострили об струни шаблі і на Січ ішли.
Ми чекали на осінь, коли було золота мало.
Юний січень державний непрохано всіх сріблив.
Час міняв голоси.
А пісні зоставалися босі.
Час міняв літаки й кістяки,
А ми з воску ліпили даль.
Ми зі світу робили себе,
Сіті – з мавчиного волосся,
За любов до Вітчизни давали траві медаль.
Друзі й недруги нас затискали до гнаних генів.
Геніальними бути болюче було, золотими – ні.
Театральний парламент.
Парламентарна сцена.
Я давно в цих краях, а вони у млині, в мені.
Крапля точить каміння падінням, а не польотом.
Кров на серце також – замерзаючим молоком...
Але нащо питати себе: хто ти? де ти? і що ти?
Захищаюсь від світу молитвою і матюком.
II
В полиновому одурі льоду, що став золотим,
Почуваюся рівним лише із водою й деревами.
Здитиніти, здичавіти і надкусити світи,
Яким затишно й чутно хіба що у пащі левовій.
Карамельками кислими віє з Єгипту птиць.
Папіроси нагадують вогнища предків п'яних.
Пульс калини і глини навпомацки віднайти
І волоссям дівочим гірким заплескати душевні рани.
В танці генів комп'ютерні вальси і крик зорі,
Що не знала оргазму, бо, може, родила Бога...
Поприходили сильні й чутливі, немов дуби без кори,
І посіяли плід свій – дурну тривогу.
То ж єдиною радістю стало – грішити нам
І вбивати любов'ю любов,
Бо ж ненавистю вб'єш лиш муху.
І хребтом для душі – дерев'яна шипшин струна...
В полиновому одурі – діти святого Духа.
III
Написати про степ золотою густою кров'ю.
Маковиння спалити на вітрі, який вже – час.
Говорити із листям летючим сліпою мовою,
Доки крикне свіча на щойно помитих нас.
На прокислі дощі і туманний, як сльози, Місяць,
Чи гидких каченят, загадкових, простих, важких.
Зорепад, що безцільно крізь нас до останніх земель понісся,
Там, де зорі й сніги, і ласкавий холодний сміх.
Яблуневий мій світ,
Запах сосен терпкий і чистий,
Бо живиця, як мед, чи бурштин, чи звичайний біль.
Написати б про степ, як писали євангелісти,
І молились жерці на купальських вогнях весіль.
Шаблеокі баби кам'яні причащалися з чаші,
Грали терпкість свою на порваних струнах річок.
Мирно гнулись на вітрі хребти солом'яні наші
І до світла пливли голоси тунелем людських кісток.
По несвіжій газеті сміялися з долі людства,
Акуратно розбивши трипільську земельність ваз...
У Молочного Шляху стільки тепер безпутства,
Що солоним асфальтом ітиму до вічних нас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
