Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
