
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.09
09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
2025.09.09
05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
2025.09.08
22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
2025.09.08
16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
2025.09.08
08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
2025.09.08
08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
2025.09.07
21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів
2025.09.07
19:06
Ще один монстр кривавий між «героїв»,
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
2025.09.07
14:19
Росіяни традиційно заявляють, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
Під час нічної масованої атаки на столицю пошкоджено будівлю Кабінету Міністрів України.
Ворожий удар спричинив руйнування даху та верхніх поверхів будівлі, на місці влучання виникла п
Під час нічної масованої атаки на столицю пошкоджено будівлю Кабінету Міністрів України.
Ворожий удар спричинив руйнування даху та верхніх поверхів будівлі, на місці влучання виникла п
2025.09.07
12:38
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д
2025.09.07
07:01
https://www.facebook.com/share/p/1G79yWG3eF/
2025.09.07
05:44
Жінки красиві втомлюють мій зір
І білий світ затьмарюють собою, –
Коли зближався з гарною на спір,
То розчинявся в ній перед юрбою.
Мов безвісті, відразу пропадав
Не лиш для інших, а також для себе, –
Отак, буває, покидає, став
У пошуках річок б
І білий світ затьмарюють собою, –
Коли зближався з гарною на спір,
То розчинявся в ній перед юрбою.
Мов безвісті, відразу пропадав
Не лиш для інших, а також для себе, –
Отак, буває, покидає, став
У пошуках річок б
2025.09.06
22:40
Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
2025.09.06
21:50
Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,
2025.09.06
13:49
Синій хліб не їж, матимеш недуг
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках
О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках
О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
2025.09.06
12:39
Ще день висить на сонця цвяшку.
Давно печуться хмари-калачі.
І небо крадне пізню пташку,
Сплітають синь шипшин кущі.
Прив’яже ніч на нитку тиші
Старий горіх- тепла віщун.
І трави стануть неба вищі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно печуться хмари-калачі.
І небо крадне пізню пташку,
Сплітають синь шипшин кущі.
Прив’яже ніч на нитку тиші
Старий горіх- тепла віщун.
І трави стануть неба вищі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію