Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
