Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Млин
Старий мірошник запізнювався. Люди сиділи на возах, мішках та й просто на траві. Навіть якби він приходив вчасно, люди приходили б швидше, щоб його чекати. Було щось в тому правильне і чесне. Худорлявий, сивуватий, ледь згорбившись, без якоїсь особливої ознаки, привітавшись кивком голови, швидко відчиняв великі дерев”яні скрипучі двері водяного млина. Здавалось, що він існує ще з сивої давнини. Всі його механізми були дерв”яні, ручної роботи і здавались людям якоюсь складною конструкцією, тільки не для старого мірошника.
Одна стіна млина підходила до самої води, до неї кріпились двоє великих дерев”яних коліс з широкими лопатями. Нижня половина коліс була занурена у воду. Товсті дерев”яні стовби, що утримували колеса, покрились водоростями, темно- зеленим мохом, були слизькі-слизькі.
Вода під колесами шумувала, ніби кипіла, переливалася на сонці різними відтінками. В спеку звідси віяло приємною прохолодою і дрібнесенькі крапельки води здіймались у повітря виско-високо. Тут завжди бігали діти. Колеса повертались з такою силою, що здавалось, млин попливе вниз по річці.
Мірошник заставив ці величезні дерев”яні споруди запрацювати так, як він хотів. Це нагадувало рух поїзда: плавний і рівномірний хід механізмів млина ніби розхитував всю величезну дерев”яну споруду.
Перші мішки наповнювались мукою. Мірошник брав борошно в руку, уважно розглядав і розтирав худорлявими пальцями, зсипав назад у мішок. Люди виносили мішки до дверей, інші – надвір. Злегка струсивши борошно з одягу, кашкетів і волосся, запалювали свої довгожданні цигарки дядьки. Всі чекали на підводу. Мірошник з млина до кінця роботи ніколи не виходив, говорив з людьми у млині під сильний гуркіт і стукіту весь голос. Іноді кричав, але надворі ніколи нічого не казав. Свою роботу мірошник виконував чесно, працював допізна, доки були люди, нікого не ображав.
Під вечір приїхала підвода, завантажила муку і роз”їхались люди, мірошник на своєму старому велосипеді поїхав додому.
Тихо стало у млині, запах свіжозмеленого пшеничного і житнього борошна змішався з теплим літнім повітрям, яке сочилося крізь побиті шибки вікон. Зграї щурів і мишей розбігалися по всьому млині. Все це зливалось у єдину гармонію звуків – чарівну мелодію старого млина.
Помер старий мірошник, опустів млин, люди стали возити молоти в сусіднє село без всякого співчуття і зітхань. Величезні зграї голубів і горобців залітали через побиті вікна у млин. Люди розібрали дерев”яні механізми, діти робили з дощок невеличкі кладки, щоб стрибати у воду, а часто просто плавали на них, як на човнах. Нікому не було діла до старого млина...
Стою, замислившись, на цьому місці. Два чи три гнилих чорно-бурих, замулених стовби, зарослих травою і мохом, змілілий рукав річки – ось і все, що нагадує про старий млин.На порослому бур”янами березі зринають у пам”яті шум і кипіння води, іскристі лопаті водяного колеса, гуркіт і рівномірний рух цього дива, який так гармонійно зливався з водою, сонцем і повітрям.
Поруч – запущений сад, чийсь незасаджений город... Декілька свійських качок спокійно пропливли мимо.
Від річки повіяло вогкістю, смачний запах верби освіжив повітря, воду... і пам”ять.
Взяв грудку землі, жбурнув нею з усієї сили далеко у річку. Грудка хлюпнула тихенько у воду, де колись кипіло-шуміло життя і моловся хліб насущний. Гасла вечірня зоря, щоб засвітитися вранішньою знову...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
