Тихо зимовим ранком у селі. „Рип-рип” – скрипить під ногами сніг на вузькій стежині від хати до хліва і далі на засніжений як біла скатертина, спорожнілий город. Повіває морозяний вітер з боку Серету, порипують від морозу старі дупляві верби, стрункі, високі ясени і кривулясті верби.Чути дзвінкий стукіт дятла, крик всюдисущої сойки, дзвінкі голосочки синичок і повзиків, які перестрибують з дерева на дерево. Вкрились густим інеєм бузок і бузина. Мереживо звірячих і пташиних слідів, веселка від сніжинок, струшених легким вітрецем з вишень і яблунь, створюють відчуття спокою і рівноваги. Легке насіння з трав і кленів несеться по городах, зупиняючись в яругах і наметах снігу. Вечорами в сад забігають зайці, об”їдають рівним пояском довкола стовбура солодку кору фруктових дерев. Скрекотить сойка, перелетіла на інше подвір”я, струсивши крилами із засніжених гілляк блискучі сніжинки.
Господарі неспішно прогортають сніг від хати до хліва і до воріт. Двері в стайні утеплені лише соломою, але там стільки тепла, „надиханого” коровою, що, коли відкриваються двері. Клуби теплої пари хмариною виходять назовні і розчиняються в морозному повітрі. Від стодоли до хліва стежинкою – стебла соломи. Вони видніються навіть у довгі зимові вечори. Сніг до опівночі відбиває тьмяне світло і навіть через вікно добре видно силуети людей, дерев, будівель.
Надвечір мороз поміцнішав... Скрипучою стежкою понесли до хліва у відрі теплу воду для корови і пахуче сіно. Окремі стебла сіна були зеленими і шовковистими. Все це нагадувало про жарке літо і щедру теплу осінь. Діти дихали в замерзлі шибки, крізь щілинки дивились на зимовий краєвид і часом їм дуже хотілося до витворів морозу на вікнах домалювати літні квіти, листочки і червоні та голубі ягоди.