Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
