Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
