Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
