Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
2026.07.29
08:27
Художня мапа сновидінь
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка четверта
Жив на світі Бідний Щур. Швидше всього він був обділений щурячим хистом хитрощів і злості. Щурі любили його, не ображали, навіть співчували йому. Нора в нього була погана, неглибока, з одним запасним ходом, який виходив у рів з гноївкою Цілий час голодний, облізлий, рідко вилазив з неї, поїдав щурячі об”їдки, а вони були такі нещасні, що здавались схожими на відходи життєдіяльності.
Проте, йому цього вистачало, бо він не бачив життя справжніх щурів, які їли зерно, м”ясо і рибу.
Його обмежений світогляд допомагав йому жити довго і без особливих проблем. Ворогів за своє життя не нажив і вважав, що це дуже важливо. Часто знесилений він лежав біля якоїсь брудної калюжі. Усі думали, що він скоро здохне, проте відходив. Щурі жаліли його, співчували, піднімали його на лапи, навіть хвалили: казали, що він живе правильно.
Після такої хвальби він навіть думав, що вони люблять його, мають за розумного і що він щасливий.
Одним він подобався через свою безпомічність, іншим – через слабкість і дурість. Крім жалю, інших почутів ні в кого не викликав і практично нікого він не цікавив.
Допомагати йому в його трудному і дурному житті було якоюсь прихованою насмішкою.
Злиденне життя Бідного Щура довело його до тяжкої хвороби.
Тоді він захотів вийти з брудної нори, лапи його вже не втримували, інші щурі вже не хотіли його підтримувати, бо знали: якщо піднімуть, він знову впаде.
У нього не було виходу і він поповз до запасного ходу, який закінчувався гноївкою. Голова запаморочилась – і він зовсім не усвідомлював, навіщо йому запасний вихід, від кого ховатися. Тільки в останні хвилини зрозумів, що прожив непутяще життя, яке викликало співчуття і жаль в інших, радів тому, що його не розуміють.
Щур не знав, що можна радіти сонцю і небу, хоч і щуряче життя таке залежне від інших щурів.
Він не знав, що запасний вихід має вести в калюжу з чистою водою, де можна попити води і помити лапи і тіло, вдихнути свіжого повітря після добрих відходів. Щур міг спостерігати за життям людей і щурів і від цього одержувати насолоду.
Так, ослаблений, він марив, видіння зростало, збільшувалося, йому здалось раптом, що у нього є все, що він нічого не втратив.
Щур нахилився попити чистої води і впав у гноївку, що знаходилась в кінці запасного ходу, мабуть тому, що у ній була суть його життя, його правда. Маленька хвиля покотилася гноївкою, наче міраж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
