Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Монолог Старого Щура
Головне – мати свою нору. Найкраще – біля людських домівок, де приємно пахне сміття і відходи їжі. Це лоскоче ніздрі, особливо в теплу пору року, коли сміття і відходи ледь-ледь зброджені, тоді й легкий кайф отримаєш.
Найсильніше зброджені рештки на дні ящиків для сміття і контейнерів; чим сильніший запах, тим краще. Дуже добре залізти в смітник першим. Якщо перед тобою був твій родич, там залишаються лише корки та недопалки. Страшні нахаби наші родичи – ще й нароблять на цьому місці.
Ну й пили ми одного разу на смітнику: цілу ніч, потім почали жертися, двох зажерли, третього з”їли цілим. Пійло було наполовину з якоюсь зеленню, смерділо рибою. На другий день було важко, блювали, воду пили з калюжі, як коні. Добре, що дощ перед тим був сильний.
Багато нір я бачив на своєму віку. Різні були за розмірами і формою, головне все ж, щоб ближче до людського житла.
На фермі теж непогано, правда корми нецікаві, часто бувають отруєні. Це спеціально для нас люди нас ніде не люблять.
Найбільше нервує, коли твою нірку заселяють насильно. Тож виходити звідти треба тільки тоді, коли впевнений, що поблизу немає сусідів.
Тільки ти вийдеш з нірки, там вже сидить інший щур. Тоді починай все по-новому. Рити свою нірку важко, на шляху трапляється каміння, щебінь, а то й асфальт. Лапки в нас маленькі, болять, коляться, а нірка ой як потрібна. Без неї ти – не щур.
Отже, часом головне – зберегти те, що маєш.
Живеш поблизу людей – знай їх, знай їхні звички, слідкуй за ними, розмножуйся там, де б вони не здогадалися.
Людей треба боятися, намагатись, щоб вони тебе не помічали: це діє їм на нерви, сам наш вигляд виводить їх із себе.
Основним життєвим принципом, чого деякі наші щурі не помічають, є шкодити людям. Якщо цього не робити – ти не щур. Почнеться наше виродження.
Ми повинні любити один одного, всіляко підтримувати, тільки це нас ряятує в житті щурячому, тому наш родовід найчисленніший у світі, а, можливо, найвитриваліший і практично вічний, скільки нас не трави і не знищуй.
Живемо ми всюди: людські будинки, лікарні, ферми, поля, ліси, підвали, смітники, морги, навіть у воді та на кладовищах.
Одним словом, ми майже люди. А люди, довірливі, недалекоглядні, цього не помічають. Якщо не помічають, то так їм і треба.
Мені інколи здається: ми – люди, а ніякі не гризуни із шкільного підручника.
Наймудріша наука зоологія, а про нас так мало написано, і це добре, що про нас ніхто не хоче писати.
У нас також є свої пригоди, переживання і навіть мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог Старого Щура
Головне – мати свою нору. Найкраще – біля людських домівок, де приємно пахне сміття і відходи їжі. Це лоскоче ніздрі, особливо в теплу пору року, коли сміття і відходи ледь-ледь зброджені, тоді й легкий кайф отримаєш.
Найсильніше зброджені рештки на дні ящиків для сміття і контейнерів; чим сильніший запах, тим краще. Дуже добре залізти в смітник першим. Якщо перед тобою був твій родич, там залишаються лише корки та недопалки. Страшні нахаби наші родичи – ще й нароблять на цьому місці.
Ну й пили ми одного разу на смітнику: цілу ніч, потім почали жертися, двох зажерли, третього з”їли цілим. Пійло було наполовину з якоюсь зеленню, смерділо рибою. На другий день було важко, блювали, воду пили з калюжі, як коні. Добре, що дощ перед тим був сильний.
Багато нір я бачив на своєму віку. Різні були за розмірами і формою, головне все ж, щоб ближче до людського житла.
На фермі теж непогано, правда корми нецікаві, часто бувають отруєні. Це спеціально для нас люди нас ніде не люблять.
Найбільше нервує, коли твою нірку заселяють насильно. Тож виходити звідти треба тільки тоді, коли впевнений, що поблизу немає сусідів.
Тільки ти вийдеш з нірки, там вже сидить інший щур. Тоді починай все по-новому. Рити свою нірку важко, на шляху трапляється каміння, щебінь, а то й асфальт. Лапки в нас маленькі, болять, коляться, а нірка ой як потрібна. Без неї ти – не щур.
Отже, часом головне – зберегти те, що маєш.
Живеш поблизу людей – знай їх, знай їхні звички, слідкуй за ними, розмножуйся там, де б вони не здогадалися.
Людей треба боятися, намагатись, щоб вони тебе не помічали: це діє їм на нерви, сам наш вигляд виводить їх із себе.
Основним життєвим принципом, чого деякі наші щурі не помічають, є шкодити людям. Якщо цього не робити – ти не щур. Почнеться наше виродження.
Ми повинні любити один одного, всіляко підтримувати, тільки це нас ряятує в житті щурячому, тому наш родовід найчисленніший у світі, а, можливо, найвитриваліший і практично вічний, скільки нас не трави і не знищуй.
Живемо ми всюди: людські будинки, лікарні, ферми, поля, ліси, підвали, смітники, морги, навіть у воді та на кладовищах.
Одним словом, ми майже люди. А люди, довірливі, недалекоглядні, цього не помічають. Якщо не помічають, то так їм і треба.
Мені інколи здається: ми – люди, а ніякі не гризуни із шкільного підручника.
Наймудріша наука зоологія, а про нас так мало написано, і це добре, що про нас ніхто не хоче писати.
У нас також є свої пригоди, переживання і навіть мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
