Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Монолог Старого Щура
Головне – мати свою нору. Найкраще – біля людських домівок, де приємно пахне сміття і відходи їжі. Це лоскоче ніздрі, особливо в теплу пору року, коли сміття і відходи ледь-ледь зброджені, тоді й легкий кайф отримаєш.
Найсильніше зброджені рештки на дні ящиків для сміття і контейнерів; чим сильніший запах, тим краще. Дуже добре залізти в смітник першим. Якщо перед тобою був твій родич, там залишаються лише корки та недопалки. Страшні нахаби наші родичи – ще й нароблять на цьому місці.
Ну й пили ми одного разу на смітнику: цілу ніч, потім почали жертися, двох зажерли, третього з”їли цілим. Пійло було наполовину з якоюсь зеленню, смерділо рибою. На другий день було важко, блювали, воду пили з калюжі, як коні. Добре, що дощ перед тим був сильний.
Багато нір я бачив на своєму віку. Різні були за розмірами і формою, головне все ж, щоб ближче до людського житла.
На фермі теж непогано, правда корми нецікаві, часто бувають отруєні. Це спеціально для нас люди нас ніде не люблять.
Найбільше нервує, коли твою нірку заселяють насильно. Тож виходити звідти треба тільки тоді, коли впевнений, що поблизу немає сусідів.
Тільки ти вийдеш з нірки, там вже сидить інший щур. Тоді починай все по-новому. Рити свою нірку важко, на шляху трапляється каміння, щебінь, а то й асфальт. Лапки в нас маленькі, болять, коляться, а нірка ой як потрібна. Без неї ти – не щур.
Отже, часом головне – зберегти те, що маєш.
Живеш поблизу людей – знай їх, знай їхні звички, слідкуй за ними, розмножуйся там, де б вони не здогадалися.
Людей треба боятися, намагатись, щоб вони тебе не помічали: це діє їм на нерви, сам наш вигляд виводить їх із себе.
Основним життєвим принципом, чого деякі наші щурі не помічають, є шкодити людям. Якщо цього не робити – ти не щур. Почнеться наше виродження.
Ми повинні любити один одного, всіляко підтримувати, тільки це нас ряятує в житті щурячому, тому наш родовід найчисленніший у світі, а, можливо, найвитриваліший і практично вічний, скільки нас не трави і не знищуй.
Живемо ми всюди: людські будинки, лікарні, ферми, поля, ліси, підвали, смітники, морги, навіть у воді та на кладовищах.
Одним словом, ми майже люди. А люди, довірливі, недалекоглядні, цього не помічають. Якщо не помічають, то так їм і треба.
Мені інколи здається: ми – люди, а ніякі не гризуни із шкільного підручника.
Наймудріша наука зоологія, а про нас так мало написано, і це добре, що про нас ніхто не хоче писати.
У нас також є свої пригоди, переживання і навіть мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог Старого Щура
Головне – мати свою нору. Найкраще – біля людських домівок, де приємно пахне сміття і відходи їжі. Це лоскоче ніздрі, особливо в теплу пору року, коли сміття і відходи ледь-ледь зброджені, тоді й легкий кайф отримаєш.
Найсильніше зброджені рештки на дні ящиків для сміття і контейнерів; чим сильніший запах, тим краще. Дуже добре залізти в смітник першим. Якщо перед тобою був твій родич, там залишаються лише корки та недопалки. Страшні нахаби наші родичи – ще й нароблять на цьому місці.
Ну й пили ми одного разу на смітнику: цілу ніч, потім почали жертися, двох зажерли, третього з”їли цілим. Пійло було наполовину з якоюсь зеленню, смерділо рибою. На другий день було важко, блювали, воду пили з калюжі, як коні. Добре, що дощ перед тим був сильний.
Багато нір я бачив на своєму віку. Різні були за розмірами і формою, головне все ж, щоб ближче до людського житла.
На фермі теж непогано, правда корми нецікаві, часто бувають отруєні. Це спеціально для нас люди нас ніде не люблять.
Найбільше нервує, коли твою нірку заселяють насильно. Тож виходити звідти треба тільки тоді, коли впевнений, що поблизу немає сусідів.
Тільки ти вийдеш з нірки, там вже сидить інший щур. Тоді починай все по-новому. Рити свою нірку важко, на шляху трапляється каміння, щебінь, а то й асфальт. Лапки в нас маленькі, болять, коляться, а нірка ой як потрібна. Без неї ти – не щур.
Отже, часом головне – зберегти те, що маєш.
Живеш поблизу людей – знай їх, знай їхні звички, слідкуй за ними, розмножуйся там, де б вони не здогадалися.
Людей треба боятися, намагатись, щоб вони тебе не помічали: це діє їм на нерви, сам наш вигляд виводить їх із себе.
Основним життєвим принципом, чого деякі наші щурі не помічають, є шкодити людям. Якщо цього не робити – ти не щур. Почнеться наше виродження.
Ми повинні любити один одного, всіляко підтримувати, тільки це нас ряятує в житті щурячому, тому наш родовід найчисленніший у світі, а, можливо, найвитриваліший і практично вічний, скільки нас не трави і не знищуй.
Живемо ми всюди: людські будинки, лікарні, ферми, поля, ліси, підвали, смітники, морги, навіть у воді та на кладовищах.
Одним словом, ми майже люди. А люди, довірливі, недалекоглядні, цього не помічають. Якщо не помічають, то так їм і треба.
Мені інколи здається: ми – люди, а ніякі не гризуни із шкільного підручника.
Наймудріша наука зоологія, а про нас так мало написано, і це добре, що про нас ніхто не хоче писати.
У нас також є свої пригоди, переживання і навіть мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
