ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Монолог Старого Щура
Головне – мати свою нору. Найкраще – біля людських домівок, де приємно пахне сміття і відходи їжі. Це лоскоче ніздрі, особливо в теплу пору року, коли сміття і відходи ледь-ледь зброджені, тоді й легкий кайф отримаєш.
Найсильніше зброджені рештки на дні ящиків для сміття і контейнерів; чим сильніший запах, тим краще. Дуже добре залізти в смітник першим. Якщо перед тобою був твій родич, там залишаються лише корки та недопалки. Страшні нахаби наші родичи – ще й нароблять на цьому місці.
Ну й пили ми одного разу на смітнику: цілу ніч, потім почали жертися, двох зажерли, третього з”їли цілим. Пійло було наполовину з якоюсь зеленню, смерділо рибою. На другий день було важко, блювали, воду пили з калюжі, як коні. Добре, що дощ перед тим був сильний.
Багато нір я бачив на своєму віку. Різні були за розмірами і формою, головне все ж, щоб ближче до людського житла.
На фермі теж непогано, правда корми нецікаві, часто бувають отруєні. Це спеціально для нас люди нас ніде не люблять.
Найбільше нервує, коли твою нірку заселяють насильно. Тож виходити звідти треба тільки тоді, коли впевнений, що поблизу немає сусідів.
Тільки ти вийдеш з нірки, там вже сидить інший щур. Тоді починай все по-новому. Рити свою нірку важко, на шляху трапляється каміння, щебінь, а то й асфальт. Лапки в нас маленькі, болять, коляться, а нірка ой як потрібна. Без неї ти – не щур.
Отже, часом головне – зберегти те, що маєш.
Живеш поблизу людей – знай їх, знай їхні звички, слідкуй за ними, розмножуйся там, де б вони не здогадалися.
Людей треба боятися, намагатись, щоб вони тебе не помічали: це діє їм на нерви, сам наш вигляд виводить їх із себе.
Основним життєвим принципом, чого деякі наші щурі не помічають, є шкодити людям. Якщо цього не робити – ти не щур. Почнеться наше виродження.
Ми повинні любити один одного, всіляко підтримувати, тільки це нас ряятує в житті щурячому, тому наш родовід найчисленніший у світі, а, можливо, найвитриваліший і практично вічний, скільки нас не трави і не знищуй.
Живемо ми всюди: людські будинки, лікарні, ферми, поля, ліси, підвали, смітники, морги, навіть у воді та на кладовищах.
Одним словом, ми майже люди. А люди, довірливі, недалекоглядні, цього не помічають. Якщо не помічають, то так їм і треба.
Мені інколи здається: ми – люди, а ніякі не гризуни із шкільного підручника.
Наймудріша наука зоологія, а про нас так мало написано, і це добре, що про нас ніхто не хоче писати.
У нас також є свої пригоди, переживання і навіть мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог Старого Щура
Головне – мати свою нору. Найкраще – біля людських домівок, де приємно пахне сміття і відходи їжі. Це лоскоче ніздрі, особливо в теплу пору року, коли сміття і відходи ледь-ледь зброджені, тоді й легкий кайф отримаєш.
Найсильніше зброджені рештки на дні ящиків для сміття і контейнерів; чим сильніший запах, тим краще. Дуже добре залізти в смітник першим. Якщо перед тобою був твій родич, там залишаються лише корки та недопалки. Страшні нахаби наші родичи – ще й нароблять на цьому місці.
Ну й пили ми одного разу на смітнику: цілу ніч, потім почали жертися, двох зажерли, третього з”їли цілим. Пійло було наполовину з якоюсь зеленню, смерділо рибою. На другий день було важко, блювали, воду пили з калюжі, як коні. Добре, що дощ перед тим був сильний.
Багато нір я бачив на своєму віку. Різні були за розмірами і формою, головне все ж, щоб ближче до людського житла.
На фермі теж непогано, правда корми нецікаві, часто бувають отруєні. Це спеціально для нас люди нас ніде не люблять.
Найбільше нервує, коли твою нірку заселяють насильно. Тож виходити звідти треба тільки тоді, коли впевнений, що поблизу немає сусідів.
Тільки ти вийдеш з нірки, там вже сидить інший щур. Тоді починай все по-новому. Рити свою нірку важко, на шляху трапляється каміння, щебінь, а то й асфальт. Лапки в нас маленькі, болять, коляться, а нірка ой як потрібна. Без неї ти – не щур.
Отже, часом головне – зберегти те, що маєш.
Живеш поблизу людей – знай їх, знай їхні звички, слідкуй за ними, розмножуйся там, де б вони не здогадалися.
Людей треба боятися, намагатись, щоб вони тебе не помічали: це діє їм на нерви, сам наш вигляд виводить їх із себе.
Основним життєвим принципом, чого деякі наші щурі не помічають, є шкодити людям. Якщо цього не робити – ти не щур. Почнеться наше виродження.
Ми повинні любити один одного, всіляко підтримувати, тільки це нас ряятує в житті щурячому, тому наш родовід найчисленніший у світі, а, можливо, найвитриваліший і практично вічний, скільки нас не трави і не знищуй.
Живемо ми всюди: людські будинки, лікарні, ферми, поля, ліси, підвали, смітники, морги, навіть у воді та на кладовищах.
Одним словом, ми майже люди. А люди, довірливі, недалекоглядні, цього не помічають. Якщо не помічають, то так їм і треба.
Мені інколи здається: ми – люди, а ніякі не гризуни із шкільного підручника.
Наймудріша наука зоологія, а про нас так мало написано, і це добре, що про нас ніхто не хоче писати.
У нас також є свої пригоди, переживання і навіть мрії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію