ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля

Вячеслав Руденко
2026.10.05 13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,

Борис Костиря
2026.10.05 12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх

Юрій Гундарів
2026.10.05 09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

Зрости одним махом,

Тетяна Левицька
2026.10.05 09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.

Володимир Мацуцький
2026.10.05 09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?

Віктор Кучерук
2026.10.05 07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко

Софія Кримовська
2026.10.05 06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл

хома дідим
2026.10.04 23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне

Мирон Шагало
2026.10.04 21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.

Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.

Володимир Бойко
2026.10.04 21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.

У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.

Вячеслав Руденко
2026.10.04 18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.

Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) / Проза

 Магнитные бури
Как-то мне надоело существовать в мире, где нет рядом Тебя…и вот, когда решилась я что-либо предпринять, чтобы устроить свою жизнь, Ты появился.
Неожиданно, не такой, каким я себе рисовала… просто незаметно стал жить в моем мире, независимо от состояния бодрствования или сна…
Ты был повсюду, даже не зная о том.
Мне весело, от того, что судьба сыграла со мной такую шутку и одновременно преподнесла неоценимый подарок.
Мне грустно, осознаю, что вишу на волоске Твоего решения на свой счет.
Мне невыносимо больно, так как Ты мне признался, что есть в твоем сердце место…но увы, оно уже занято…
Я плачу и смеюсь – это истерика?
Я ухожу мысленно в себя и не слышу и не вижу окружающего мира…
Я становлюсь светлей в душе – чувства, которые я испытываю, превозносят и освящают меня… но грешная спускаюсь в преисподнюю реальности.
Да, я сделала ошибку, которую не перестану совершать.
Я вновь призналась человеку, который мне понравился, в чувствах.
Жалею?
Нет.
Услышала в ответ, что симпатична…
Это радостно и жестоко, поскольку дарует надежду на выигрышный исход игры…
Я уже взрослая, и понимаю, что насильно мил не будешь…не будешь и люб-дорог, если место уже занято.

Сама любила, сама отказывала, видно, пришла моя очередь расплачиваться…
Давече умоляла Его о поцелуе…
Да! Просила, искренне.
Та немая мольба во взгляде выдала обо мне все – все бессилие бороться с душевными волнениями.
Он отклонил просьбу.
Это не унижение, скорее всего Он был честен по отношению к себе, а если бы поцелуй случился, я бы просто не перенесла то, что Он целовал меня из жалости по отношению ко мне, женщине, безумно жаждущей любви.
Настоящие мужчины не врут никому, даже себе, как и настоящие женщины, немного безумные в порыве волнений.

Все оставлю как есть. Не вернусь туда, в тот вечер жутких зимних морозов…
Не желаю быть той, кто надеется и любит, стану женщиной, которая смогла принять испытание чувствами.
Надо идти дальше, больно, но кто сказал, что я должна умереть?
Опять плачу, от того, что себя жалею. «Перестань, ты – шикарная женщина» - повторяю себе фразу, которая не раз звучала в мой адрес.
Закутываюсь в теплый плед. Сердце болит…
От безисходности и нервного напряжения ухожу в сновидения до утра.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-26 09:53:39
Переглядів сторінки твору 2680
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2025.02.14 17:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-26 09:54:25 ]
сказка для взрослых (но по-дестки чувственных) людей


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярина Брилинська (Л.П./М.К.) [ 2010-01-26 10:17:03 ]
казкою тут не пахне. це життя наше, жіноче... :о)
дуже щемливо, Віто.
"повторяю себе фазу" - здається "р" пропущене.
добре, коли можна після цього всього заснути.
:о)
Я.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-26 11:58:15 ]
Яринко...щемить насправді, більше...бо кохання не питає, коли постукати в серце...помилку виправила)) дякую за відгук


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2010-01-26 11:34:38 ]
Да, Вита...
Захлестнула чувствами.
Почти, как у Достоевского.
Держись.
Верю, что ты сможешь "стать женщиной, которая смогла принять испытание чувствами."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-26 11:59:08 ]
ага, еще немного, и жить не смогу, так много их))) но нет же, єти уроки и есть подтверждением того, что я жива и живу, Саша


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2010-01-26 12:49:48 ]
Старайся не держать их в себе:
выплёскивай, пиши, делись, бей посуду, даже плачь. Пусть, хоть немного, но станет легче.