Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Магнитные бури
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Магнитные бури
Как-то мне надоело существовать в мире, где нет рядом Тебя…и вот, когда решилась я что-либо предпринять, чтобы устроить свою жизнь, Ты появился.
Неожиданно, не такой, каким я себе рисовала… просто незаметно стал жить в моем мире, независимо от состояния бодрствования или сна…
Ты был повсюду, даже не зная о том.
Мне весело, от того, что судьба сыграла со мной такую шутку и одновременно преподнесла неоценимый подарок.
Мне грустно, осознаю, что вишу на волоске Твоего решения на свой счет.
Мне невыносимо больно, так как Ты мне признался, что есть в твоем сердце место…но увы, оно уже занято…
Я плачу и смеюсь – это истерика?
Я ухожу мысленно в себя и не слышу и не вижу окружающего мира…
Я становлюсь светлей в душе – чувства, которые я испытываю, превозносят и освящают меня… но грешная спускаюсь в преисподнюю реальности.
Да, я сделала ошибку, которую не перестану совершать.
Я вновь призналась человеку, который мне понравился, в чувствах.
Жалею?
Нет.
Услышала в ответ, что симпатична…
Это радостно и жестоко, поскольку дарует надежду на выигрышный исход игры…
Я уже взрослая, и понимаю, что насильно мил не будешь…не будешь и люб-дорог, если место уже занято.
Сама любила, сама отказывала, видно, пришла моя очередь расплачиваться…
Давече умоляла Его о поцелуе…
Да! Просила, искренне.
Та немая мольба во взгляде выдала обо мне все – все бессилие бороться с душевными волнениями.
Он отклонил просьбу.
Это не унижение, скорее всего Он был честен по отношению к себе, а если бы поцелуй случился, я бы просто не перенесла то, что Он целовал меня из жалости по отношению ко мне, женщине, безумно жаждущей любви.
Настоящие мужчины не врут никому, даже себе, как и настоящие женщины, немного безумные в порыве волнений.
Все оставлю как есть. Не вернусь туда, в тот вечер жутких зимних морозов…
Не желаю быть той, кто надеется и любит, стану женщиной, которая смогла принять испытание чувствами.
Надо идти дальше, больно, но кто сказал, что я должна умереть?
Опять плачу, от того, что себя жалею. «Перестань, ты – шикарная женщина» - повторяю себе фразу, которая не раз звучала в мой адрес.
Закутываюсь в теплый плед. Сердце болит…
От безисходности и нервного напряжения ухожу в сновидения до утра.
Неожиданно, не такой, каким я себе рисовала… просто незаметно стал жить в моем мире, независимо от состояния бодрствования или сна…
Ты был повсюду, даже не зная о том.
Мне весело, от того, что судьба сыграла со мной такую шутку и одновременно преподнесла неоценимый подарок.
Мне грустно, осознаю, что вишу на волоске Твоего решения на свой счет.
Мне невыносимо больно, так как Ты мне признался, что есть в твоем сердце место…но увы, оно уже занято…
Я плачу и смеюсь – это истерика?
Я ухожу мысленно в себя и не слышу и не вижу окружающего мира…
Я становлюсь светлей в душе – чувства, которые я испытываю, превозносят и освящают меня… но грешная спускаюсь в преисподнюю реальности.
Да, я сделала ошибку, которую не перестану совершать.
Я вновь призналась человеку, который мне понравился, в чувствах.
Жалею?
Нет.
Услышала в ответ, что симпатична…
Это радостно и жестоко, поскольку дарует надежду на выигрышный исход игры…
Я уже взрослая, и понимаю, что насильно мил не будешь…не будешь и люб-дорог, если место уже занято.
Сама любила, сама отказывала, видно, пришла моя очередь расплачиваться…
Давече умоляла Его о поцелуе…
Да! Просила, искренне.
Та немая мольба во взгляде выдала обо мне все – все бессилие бороться с душевными волнениями.
Он отклонил просьбу.
Это не унижение, скорее всего Он был честен по отношению к себе, а если бы поцелуй случился, я бы просто не перенесла то, что Он целовал меня из жалости по отношению ко мне, женщине, безумно жаждущей любви.
Настоящие мужчины не врут никому, даже себе, как и настоящие женщины, немного безумные в порыве волнений.
Все оставлю как есть. Не вернусь туда, в тот вечер жутких зимних морозов…
Не желаю быть той, кто надеется и любит, стану женщиной, которая смогла принять испытание чувствами.
Надо идти дальше, больно, но кто сказал, что я должна умереть?
Опять плачу, от того, что себя жалею. «Перестань, ты – шикарная женщина» - повторяю себе фразу, которая не раз звучала в мой адрес.
Закутываюсь в теплый плед. Сердце болит…
От безисходности и нервного напряжения ухожу в сновидения до утра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
