Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.19
11:02
Вибухи від дронів...
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
2026.02.19
10:04
Зітхнули дахи, скинувши гучно срібну парчу,
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
2026.02.19
07:24
Уже повиривались
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
2026.02.19
07:12
Із І.Тургенєва (1818-1883)
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
2026.02.18
22:18
Не чекаю на звістку з далеких доріг —
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
2026.02.18
18:20
На небі – хоча б хмаринка!
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
2026.02.18
18:04
Поник в заграві горизонт,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
2026.02.18
17:58
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
2026.02.18
17:54
Столочений день утомно
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
2026.02.18
17:48
Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
2026.02.18
16:34
І розворушили давні київські князі угро-фінське болото на нашу голову.
Хтось зостається у пам’яті, а хтось – у прокльонах.
Поки виборсувався із трясовини давніх ілюзій – вляпався у новітні фантазії.
За кількістю накопиченої отрути деякі токсичні
2026.02.18
14:52
І кажуть всі мені,
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
2026.02.18
14:01
Літературна братія богеми
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
2026.02.18
13:10
Так день новий із гуркотом новим
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
2026.02.18
12:07
У Мадриді закрилося улюблене кафе Хемінгуея і Пікассо, що пропрацювало 140 років…
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
2026.02.18
11:30
ливарна лірика гартує
метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
а золотарська популярна
багатством жовтого литва
& по криничному глибока
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
а золотарська популярна
багатством жовтого литва
& по криничному глибока
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Магнитные бури
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Магнитные бури
Как-то мне надоело существовать в мире, где нет рядом Тебя…и вот, когда решилась я что-либо предпринять, чтобы устроить свою жизнь, Ты появился.
Неожиданно, не такой, каким я себе рисовала… просто незаметно стал жить в моем мире, независимо от состояния бодрствования или сна…
Ты был повсюду, даже не зная о том.
Мне весело, от того, что судьба сыграла со мной такую шутку и одновременно преподнесла неоценимый подарок.
Мне грустно, осознаю, что вишу на волоске Твоего решения на свой счет.
Мне невыносимо больно, так как Ты мне признался, что есть в твоем сердце место…но увы, оно уже занято…
Я плачу и смеюсь – это истерика?
Я ухожу мысленно в себя и не слышу и не вижу окружающего мира…
Я становлюсь светлей в душе – чувства, которые я испытываю, превозносят и освящают меня… но грешная спускаюсь в преисподнюю реальности.
Да, я сделала ошибку, которую не перестану совершать.
Я вновь призналась человеку, который мне понравился, в чувствах.
Жалею?
Нет.
Услышала в ответ, что симпатична…
Это радостно и жестоко, поскольку дарует надежду на выигрышный исход игры…
Я уже взрослая, и понимаю, что насильно мил не будешь…не будешь и люб-дорог, если место уже занято.
Сама любила, сама отказывала, видно, пришла моя очередь расплачиваться…
Давече умоляла Его о поцелуе…
Да! Просила, искренне.
Та немая мольба во взгляде выдала обо мне все – все бессилие бороться с душевными волнениями.
Он отклонил просьбу.
Это не унижение, скорее всего Он был честен по отношению к себе, а если бы поцелуй случился, я бы просто не перенесла то, что Он целовал меня из жалости по отношению ко мне, женщине, безумно жаждущей любви.
Настоящие мужчины не врут никому, даже себе, как и настоящие женщины, немного безумные в порыве волнений.
Все оставлю как есть. Не вернусь туда, в тот вечер жутких зимних морозов…
Не желаю быть той, кто надеется и любит, стану женщиной, которая смогла принять испытание чувствами.
Надо идти дальше, больно, но кто сказал, что я должна умереть?
Опять плачу, от того, что себя жалею. «Перестань, ты – шикарная женщина» - повторяю себе фразу, которая не раз звучала в мой адрес.
Закутываюсь в теплый плед. Сердце болит…
От безисходности и нервного напряжения ухожу в сновидения до утра.
Неожиданно, не такой, каким я себе рисовала… просто незаметно стал жить в моем мире, независимо от состояния бодрствования или сна…
Ты был повсюду, даже не зная о том.
Мне весело, от того, что судьба сыграла со мной такую шутку и одновременно преподнесла неоценимый подарок.
Мне грустно, осознаю, что вишу на волоске Твоего решения на свой счет.
Мне невыносимо больно, так как Ты мне признался, что есть в твоем сердце место…но увы, оно уже занято…
Я плачу и смеюсь – это истерика?
Я ухожу мысленно в себя и не слышу и не вижу окружающего мира…
Я становлюсь светлей в душе – чувства, которые я испытываю, превозносят и освящают меня… но грешная спускаюсь в преисподнюю реальности.
Да, я сделала ошибку, которую не перестану совершать.
Я вновь призналась человеку, который мне понравился, в чувствах.
Жалею?
Нет.
Услышала в ответ, что симпатична…
Это радостно и жестоко, поскольку дарует надежду на выигрышный исход игры…
Я уже взрослая, и понимаю, что насильно мил не будешь…не будешь и люб-дорог, если место уже занято.
Сама любила, сама отказывала, видно, пришла моя очередь расплачиваться…
Давече умоляла Его о поцелуе…
Да! Просила, искренне.
Та немая мольба во взгляде выдала обо мне все – все бессилие бороться с душевными волнениями.
Он отклонил просьбу.
Это не унижение, скорее всего Он был честен по отношению к себе, а если бы поцелуй случился, я бы просто не перенесла то, что Он целовал меня из жалости по отношению ко мне, женщине, безумно жаждущей любви.
Настоящие мужчины не врут никому, даже себе, как и настоящие женщины, немного безумные в порыве волнений.
Все оставлю как есть. Не вернусь туда, в тот вечер жутких зимних морозов…
Не желаю быть той, кто надеется и любит, стану женщиной, которая смогла принять испытание чувствами.
Надо идти дальше, больно, но кто сказал, что я должна умереть?
Опять плачу, от того, что себя жалею. «Перестань, ты – шикарная женщина» - повторяю себе фразу, которая не раз звучала в мой адрес.
Закутываюсь в теплый плед. Сердце болит…
От безисходности и нервного напряжения ухожу в сновидения до утра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
