Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
11:16
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Харченко /
Проза
Просто человек
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Просто человек
Твоя жена, конечно, не узнает, какими бывают темными ночи на захолустных улочках нашего города… или как выглядят посадки в разное время дня и в разные времена года… а особенно то, каким разным бывает небо, когда смотришь на него сквозь тонированное окно твоей машины…
Я не могу назвать себя твоей любовницей… «Любовница» - это вообще-то от слова любовь, ведь хотя бы какие-то чувства, пусть даже односторонние, это слово все же предполагает. Я не считаю, что со мной ты изменяешь жене – это не измена… Так кто же я все-таки для тебя? Подруга? Сомнительно… слишком мало времени мы знаем друг друга… Просто девочка для секса? Тоже нет, ведь порой мы говорим на столь глобальные и существенно-интеллектуальные темы… Так кто я тебе, а ты мне…?
Просто человек, особа, персона, каким-то образом появившаяся в моей жизни, с которой просто хорошо… просто так – без мыслей, без планов, без масок, с которой можно быть просто собой, ведь мне не надо тебе нравиться, лишь оголенные провода эмоций… Я понимаю, что это может закончиться в любой момент: ты просто исчезнешь – и все… Что нас связало и толкнуло друг к другу? Знаешь, у меня так и не получилось до конца ответить на этот вопрос… Может родство душ… это не миф, такое бывает… нет, это не влюбленность – ничего общего. У меня нет к тебе ни ревности, ни щемящей тоски, когда я подолгу не вижу тебя, ни «розовых очков» в отношении тебя…
Я не понимаю твою жену, и не знаю, как к ней относиться: толи восхищаться ею за ее терпенье, толи презрительно назвать ее типичной дурой. Я не понимаю, как она может жить с тобой… я бы не смогла – я бы тебя убила… опять же, тебя такого, которого я знаю вот уже год… быть может, там, дома, ты совсем другой: серьезный, обстоятельный, любящий и заботливый муж и отец… Со мной ты - мальчишка, несмотря на свои 36… может именно этого ты и ищешь? А что же ищу я?
Вначале нам было просто классно поболтать, потом нас объединил «просто секс»… теперь в какие-то моменты мне просто не хватает тебя, не только наших разговоров, даже наших молчаний, когда ты просто курил в окно машины и каждый из нас думал о своем…
За последние несколько лет ты – единственное светлое пятно в моей жизни, и это каким-то образом настораживает меня… мы не должны были быть вместе, ведь это неправильно по отношению к другим… Я запуталась в своих ошибках, страхах, переживаниях, я устала быть все время правильной и идеальной, ведь я тоже человек, и как у всех, у меня есть право на ошибку… и вот из этого душевного хаоса возник ты… Если бы не все это – тебя бы не было в моей жизни… Ты знаешь, мне иногда становится страшно от того, что я совсем не чувствую угрызений совести за нашу «связь»…
Я в некой мере поняла, что толкнуло меня на этот шаг, но зачем тебе я? Я до сих пор не могу найти ответа на этот вопрос… если ты просто устал от брака, если искал сексуального разнообразия, если порой просто не с кем было поговорить, то я все равно не пойму почему я… Ты приезжал в любое время дня и ночи и в любом состоянии, из дома, с работы или просто «ниоткуда», иногда даже всего лишь на полчаса … и я всегда была рада тебе… а ты всегда находил, что сказать…
Как-то ты спросил меня: «Ты можешь мне пообещать, что не влюбишься в меня…?» Я сдержала свое «ДА»… Я даже не скажу, что скучаю по тебе, хотя не видела тебя уже 3 месяца, но знаю одно, что только раздастся твой звонок, я буду с тобой, я буду рада видеть тебя, ведь ты «просто человек», который поднимает мне настроение… Спасибо тебе…
2010г.
Я не могу назвать себя твоей любовницей… «Любовница» - это вообще-то от слова любовь, ведь хотя бы какие-то чувства, пусть даже односторонние, это слово все же предполагает. Я не считаю, что со мной ты изменяешь жене – это не измена… Так кто же я все-таки для тебя? Подруга? Сомнительно… слишком мало времени мы знаем друг друга… Просто девочка для секса? Тоже нет, ведь порой мы говорим на столь глобальные и существенно-интеллектуальные темы… Так кто я тебе, а ты мне…?
Просто человек, особа, персона, каким-то образом появившаяся в моей жизни, с которой просто хорошо… просто так – без мыслей, без планов, без масок, с которой можно быть просто собой, ведь мне не надо тебе нравиться, лишь оголенные провода эмоций… Я понимаю, что это может закончиться в любой момент: ты просто исчезнешь – и все… Что нас связало и толкнуло друг к другу? Знаешь, у меня так и не получилось до конца ответить на этот вопрос… Может родство душ… это не миф, такое бывает… нет, это не влюбленность – ничего общего. У меня нет к тебе ни ревности, ни щемящей тоски, когда я подолгу не вижу тебя, ни «розовых очков» в отношении тебя…
Я не понимаю твою жену, и не знаю, как к ней относиться: толи восхищаться ею за ее терпенье, толи презрительно назвать ее типичной дурой. Я не понимаю, как она может жить с тобой… я бы не смогла – я бы тебя убила… опять же, тебя такого, которого я знаю вот уже год… быть может, там, дома, ты совсем другой: серьезный, обстоятельный, любящий и заботливый муж и отец… Со мной ты - мальчишка, несмотря на свои 36… может именно этого ты и ищешь? А что же ищу я?
Вначале нам было просто классно поболтать, потом нас объединил «просто секс»… теперь в какие-то моменты мне просто не хватает тебя, не только наших разговоров, даже наших молчаний, когда ты просто курил в окно машины и каждый из нас думал о своем…
За последние несколько лет ты – единственное светлое пятно в моей жизни, и это каким-то образом настораживает меня… мы не должны были быть вместе, ведь это неправильно по отношению к другим… Я запуталась в своих ошибках, страхах, переживаниях, я устала быть все время правильной и идеальной, ведь я тоже человек, и как у всех, у меня есть право на ошибку… и вот из этого душевного хаоса возник ты… Если бы не все это – тебя бы не было в моей жизни… Ты знаешь, мне иногда становится страшно от того, что я совсем не чувствую угрызений совести за нашу «связь»…
Я в некой мере поняла, что толкнуло меня на этот шаг, но зачем тебе я? Я до сих пор не могу найти ответа на этот вопрос… если ты просто устал от брака, если искал сексуального разнообразия, если порой просто не с кем было поговорить, то я все равно не пойму почему я… Ты приезжал в любое время дня и ночи и в любом состоянии, из дома, с работы или просто «ниоткуда», иногда даже всего лишь на полчаса … и я всегда была рада тебе… а ты всегда находил, что сказать…
Как-то ты спросил меня: «Ты можешь мне пообещать, что не влюбишься в меня…?» Я сдержала свое «ДА»… Я даже не скажу, что скучаю по тебе, хотя не видела тебя уже 3 месяца, но знаю одно, что только раздастся твой звонок, я буду с тобой, я буду рада видеть тебя, ведь ты «просто человек», который поднимает мне настроение… Спасибо тебе…
2010г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
