ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Малиновська (1980) /
Проза
По жизни, смеясь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По жизни, смеясь
«И без исключенья, все с восхищеньем,
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | ккк ох | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Ореста Возняк | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію