Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Малиновська (1980) /
Проза
По жизни, смеясь
«И без исключенья, все с восхищеньем,
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По жизни, смеясь
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | ккк ох | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Ореста Возняк | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
