Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.12
07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
2026.01.12
00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Малиновська (1980) /
Проза
По жизни, смеясь
«И без исключенья, все с восхищеньем,
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По жизни, смеясь
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | ккк ох | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Ореста Возняк | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
