Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
2026.06.16
10:44
Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
2026.06.16
06:33
Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Малиновська (1980) /
Проза
По жизни, смеясь
«И без исключенья, все с восхищеньем,
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По жизни, смеясь
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | ккк ох | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Ореста Возняк | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
