
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Малиновська (1980) /
Проза
По жизни, смеясь
«И без исключенья, все с восхищеньем,
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По жизни, смеясь
Смотрят ей вслед.
И не замечают, как плачет ночами,
Та, что идет по жизни, смеясь.»
«Машина времени», А.Макаревич
Люди устроены так, что им всегда чего-то не хватает. Кому то денег, кому то любви, кому то уважения… И каждый реагирует на эту нехватку по разному. Кто-то ходит по трупам, кто-то тихо страдает с кислой миной, кто-то ездит по ушам друзей и знакомых в поисках то ли сочувствия, то ли помощи. Есть и такие, которые играют в счастье, пряча свои проблемы за ширмой улыбок и фальшивой всепоглощающей радости, с целью получить пару восемь завистливых взглядов. Смотрите, мол, какой я успешный и довольный жизнью… В общем, вариантов множество…
В общем-то, если так разобраться, то и плакать особо было не из-за чего. Родные - живы- здоровы. Она – молодая - перспективная. Когда Бог раздавал ум и красоту, как-то умудрилась две очереди отстоять и оба качества отхватить. Крыша над головой, пусть и съемная, в наличии была. Образование тоже, даже не съемное, а свое родное. Голодать – никогда не голодала (заработавшись, забыть позавтракать, а потом еще случайно и пообедать, - не в счет, с каждым случается). Заработать на свой законный хлеб с маслом и на те шикарные туфли (ну, которые в том магазине, где она успела уже стать постоянным клиентом) - ума хватало. Поклонники штабелями под ноги валились. В общем, не жизнь, а сказка. Только ведь сказки не всегда веселые…
Да, она улыбалась. Да, где-то играла. Но точно не для того, чтобы ей завидовали. Просто, не хотела обременять никого своими проблемами. И не терпела сочувствия. По отношению к себе. Уж лучше восхищение, чем жалость. Даже, если это восхищение ничего, кроме забот, не приносит. Она излучала такой лучезарный оптимизм, которого хватало даже на окружающих ее людей. И так эти окружающие привыкли к её жизнеутверждающему облику, что начали забывать главное: ОНА - ЖЕНЩИНА. Женщина, которая так же, как и остальные, нуждается в заботе, защите, любви.
В нашей жизни добра и зла поровну. Поровну негатива и позитива. А вот призма у каждого своя. И если уж, волею судьбы, возле Вас оказался человек, светящийся изнутри любовью к жизни, не стоит испытывать его на прочность. Лучше, улыбнуться вместе с ним. И, хоть иногда, подставить свое плечо.
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | ккк ох | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Ореста Возняк | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію