ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чужа Каршневич (1991) /
Проза
ти мене створив...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ти мене створив...
Знаєш…коли одного ранку прокидаєшся…починаєш день як звичайно…одягаєшся…оцінюєш погоду…метушишся на пари…і одного дня помічаєш, що в твоїй душі починає щось зникати. Помічаєш, що пропадає хороший настрій, сміх все рідше і рідше торкається твоїх вуст…щезає все…полиці душі пустіють…
Кожного разу коли мені було шумно і забагато людей довкола…ти починав співати…люди замовкали…мені ставало спокійно… твій голос був тоді такий невловимий…був подарований мені… кожен подих…звук…я завжди ловила, відкривала серце на два замки замкнене, на три верхній з двома позначками і на три нижній з однією…і бережливо ховала тебе там…ти жив в своїх піснях в мені…ти лишився поряд…
…досконале скло…сиділа і милувалась бокалом з коньяком...необачно випустила з рук…скло розбилось, вилився напій…нічого не могла скласти до купи…дрібні шматочки різали плоть лишаючи непомітні сліди на руках і глибокі рани в серці….все вилилось…пропало…щезло…випарувалось…
…колись ця дитина забігла в двері з кольоровими кульками…бульбашками…бантиками на косах…наївність в словах…надією в очах…сьогодні вона вже вийшла з пляшкою в одній руці…цигаркою в іншій…зі збитими кулаками і зниклим серцем…
…завжди любила вбачати в словах…діях, якийсь прихований зміст…завжди знала, що побачу в тобі щось нове…завжди знала, що будеш поряд…завжди знала…та помилилась…
…любила коли ти говорив, що думаєш про мене…любила виправляти помилки…, доводити тобі свою правоту в суперечка…любила поруч з тобою бути іншою… Хотіла бути такою, яка б подобалась тобі…хотіла тобі всім подобатись…хотіла робитись твоїм творінням…. Хотіла все тобі відати…хотіла знайти в собі сили перевиховатись…хотіла заклеїти очі, щоб не бачити інших, і вирости…хотіла робити композиції з твоїх квітів, і хотіла мати щось твоє завжди коло себе….
…більш за все на світі захотіла забути твій номер телефону…постирала всі знімки…нарешті поздирала зі стін…побачивши тебе з нею….я з амбітної дитини перетворилась на останню суку…котрій в житті треба лиш чужих страждань…тепер я буду жити тим, чим ти жив до неї…тепер я стану тобою…ти мене створив…дякую…
Кожного разу коли мені було шумно і забагато людей довкола…ти починав співати…люди замовкали…мені ставало спокійно… твій голос був тоді такий невловимий…був подарований мені… кожен подих…звук…я завжди ловила, відкривала серце на два замки замкнене, на три верхній з двома позначками і на три нижній з однією…і бережливо ховала тебе там…ти жив в своїх піснях в мені…ти лишився поряд…
…досконале скло…сиділа і милувалась бокалом з коньяком...необачно випустила з рук…скло розбилось, вилився напій…нічого не могла скласти до купи…дрібні шматочки різали плоть лишаючи непомітні сліди на руках і глибокі рани в серці….все вилилось…пропало…щезло…випарувалось…
…колись ця дитина забігла в двері з кольоровими кульками…бульбашками…бантиками на косах…наївність в словах…надією в очах…сьогодні вона вже вийшла з пляшкою в одній руці…цигаркою в іншій…зі збитими кулаками і зниклим серцем…
…завжди любила вбачати в словах…діях, якийсь прихований зміст…завжди знала, що побачу в тобі щось нове…завжди знала, що будеш поряд…завжди знала…та помилилась…
…любила коли ти говорив, що думаєш про мене…любила виправляти помилки…, доводити тобі свою правоту в суперечка…любила поруч з тобою бути іншою… Хотіла бути такою, яка б подобалась тобі…хотіла тобі всім подобатись…хотіла робитись твоїм творінням…. Хотіла все тобі відати…хотіла знайти в собі сили перевиховатись…хотіла заклеїти очі, щоб не бачити інших, і вирости…хотіла робити композиції з твоїх квітів, і хотіла мати щось твоє завжди коло себе….
…більш за все на світі захотіла забути твій номер телефону…постирала всі знімки…нарешті поздирала зі стін…побачивши тебе з нею….я з амбітної дитини перетворилась на останню суку…котрій в житті треба лиш чужих страждань…тепер я буду жити тим, чим ти жив до неї…тепер я стану тобою…ти мене створив…дякую…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 2.7825 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 2.7825 seconds