Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маркел Ориб (1978) /
Проза
Геометрия судьбы.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Геометрия судьбы.
Линия жаждет завершиться в точке. Точка – место в пространстве миров, где сосредоточивается какое-либо свойство, действие, состояние. Евклид утверждал, что точка – это нечто, что нельзя разделить. Она не имеет массы, размера, направления. В ней заканчивается движение.
Вектор – упорядоченная пара точек евклидова пространства. Нечто из одной точки (а) стремится к другой точке (б). Есть четкое направление. Противоположный вектор стремится в противоположную сторону. Они не равны. Но при сложении они обращаются в нулевой вектор, где точки переходит в себя и друг в друга. Нулевой вектор направлен во все стороны, и вместе с тем не имеет направления. Ноль - та самая первая точка, из которой родилась вселенная. Две точки стали одной. Две точки могу стать одной.
Душа стремится из точки (а) в точку (б), оставляя тело в ином пространстве – в начале вектора.
Поскольку точка не имеет массы, то душа не может увлечь за собой тела. Незримая, призрачная, она скользит по евклидовой пустоте, искривляя ее, прорываясь через телефонные провода, просачиваясь через решетки телефонных трубок. Она не знает препятствий. Ее пространство многомерно, ее направление неумолимо определенно.
Но геометрия судьбы не терпит вмешательства – лобачевские горят на кострах евклидовых инквизиций. Время – по закону реактивного движения – отбрасывает тебя назад, устремляясь вперед.
Два противоположных вектора не сливаются в нулевой, где пропадает необходимость в движении.
Точка растягивается в прямую струну-удавку, обвиваясь вокруг твоего горла. Вектор искривляется, превращаясь в змею, и кусает свой хвост.
Душа замыкается на себе. Тело остается в точке (а) – весомое, размерное, ненаправленное. Оно будет жить дальше, двигаясь по ленте Мёбиуса, а на лице появятся складки пространства-времени. Тело увидит какие-то миры, какие-то другие тела, оно будет еще какое-то время отдавать себя как геометрически бесформенная девка, все больше сжимаясь и превращаясь в желтого карлика.
И лишь по ночам, на протяжении еще многих лет, оно будет вздрагивать во сне и просыпаться, прислушиваясь… в ожидании, что вдруг прозвенит телефон и через решетку трубки другая душа ласково коснется незримыми пальцами поверхности барабанной перепонки.
Вектор – упорядоченная пара точек евклидова пространства. Нечто из одной точки (а) стремится к другой точке (б). Есть четкое направление. Противоположный вектор стремится в противоположную сторону. Они не равны. Но при сложении они обращаются в нулевой вектор, где точки переходит в себя и друг в друга. Нулевой вектор направлен во все стороны, и вместе с тем не имеет направления. Ноль - та самая первая точка, из которой родилась вселенная. Две точки стали одной. Две точки могу стать одной.
Душа стремится из точки (а) в точку (б), оставляя тело в ином пространстве – в начале вектора.
Поскольку точка не имеет массы, то душа не может увлечь за собой тела. Незримая, призрачная, она скользит по евклидовой пустоте, искривляя ее, прорываясь через телефонные провода, просачиваясь через решетки телефонных трубок. Она не знает препятствий. Ее пространство многомерно, ее направление неумолимо определенно.
Но геометрия судьбы не терпит вмешательства – лобачевские горят на кострах евклидовых инквизиций. Время – по закону реактивного движения – отбрасывает тебя назад, устремляясь вперед.
Два противоположных вектора не сливаются в нулевой, где пропадает необходимость в движении.
Точка растягивается в прямую струну-удавку, обвиваясь вокруг твоего горла. Вектор искривляется, превращаясь в змею, и кусает свой хвост.
Душа замыкается на себе. Тело остается в точке (а) – весомое, размерное, ненаправленное. Оно будет жить дальше, двигаясь по ленте Мёбиуса, а на лице появятся складки пространства-времени. Тело увидит какие-то миры, какие-то другие тела, оно будет еще какое-то время отдавать себя как геометрически бесформенная девка, все больше сжимаясь и превращаясь в желтого карлика.
И лишь по ночам, на протяжении еще многих лет, оно будет вздрагивать во сне и просыпаться, прислушиваясь… в ожидании, что вдруг прозвенит телефон и через решетку трубки другая душа ласково коснется незримыми пальцами поверхности барабанной перепонки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
