Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.07
21:15
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
2026.07.07
19:47
Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
2026.07.07
14:31
Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
2026.07.07
14:06
Так зрісся з домом, що уже не хочу
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
2026.07.07
12:26
в цій сюрреальності
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
2026.07.07
09:40
Зельними, густими коридорами -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
2026.07.07
08:22
Я з тобою — в розвідку, а ти
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
2026.07.07
06:44
Нікола Ремі,
таємний радник найсвітлішого герцога Лотарингії та громадський адвокат його герцогства
Найяснішому Принцю та Найвидатнішому Кардиналу Шарлю Льотаринському*;
Щонайнавдячному Покровителю та Патрону,
Нікола Ремі
БАЖАЄ ВІЧНОГО ЩАСТЯ
Вінце
2026.07.07
06:07
Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
2026.07.06
21:55
Я вмикаю інтонацію
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
2026.07.06
21:50
Гов, агов, агов, агов
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
2026.07.06
14:02
Така застиглість і драглистість.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
2026.07.06
13:16
Як же її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
2026.07.06
10:20
Рятує слово доки ллється-
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
2026.07.06
10:02
гаразд
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
2026.07.05
19:57
Фантик зворотнього,згорнутий примхою часу,
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ВЕСНЯНО-ПОЛІСЬКЕ
Наче сіль у крові,
Юні зорі туманно моргають.
Зайчик сонячний спить.
Виє місячний вовк в глибину.
І дерева самотні
Зеленим вогнем обростають,
І сніжок золотий
Театрально вмира за весну.
У продиханих шибах
Дитячі задумані личка.
Знать, остання зима
Працювала на совість і тут.
Я – за те, що в крові,
Те, що пташку із вирію кличе,
Мов сльозу, підіймає
З калиновим відсвітом ртуть.
Тут моя батьківщина
Й пісні мої з коренем віщим.
Не за порами року люблю їх…
А все ж навесні
Світлі храми беріз
Нам здаються задумано-вищими,
І бажання літати сильніше
Десь там, в глибині.
Вовчі маски озер полотніють
Від першого грому.
І собачиться даль,
Що сміється –
Аж видно кишки.
Добре вільним, отим,
Що не мають
Ні диму, ні дому, –
Тим, кого вже нема,
Тим, кого ще нема і не буде…
Хто пройшов через біль…
Білий біль сніговію, цвітінь.
Не самотнім хто був
Ні у свято, ні в будень.
І кому не здавалась вербовою
Клена поламана тінь.
Хто життя не боявся
І вмерти також –
Як заснути…
Десь береться печаль –
Мов пилюка на вербах старих.
Білим вовком зими
І лисицею осені крутить
Той, Мисливий, згори.
А душа моя – відьма –
До Стіксу літає напитись,
Де кричить, наче пташка,
Самотня летюча зоря.
Розуміти не треба.
А просто потрібно любити
І вогонь, і вітриська, і землю, й моря.
Навесні особливо…
Вмирати – мов сніг на барвінку.
А цвісти – наче терен.
Чекати себе – як гніздо.
Вустами із меду виловлювать
Хліба шкуринку.
А стежку – як пісню –
Почати із вищої «до».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕСНЯНО-ПОЛІСЬКЕ
Наче сіль у крові,Юні зорі туманно моргають.
Зайчик сонячний спить.
Виє місячний вовк в глибину.
І дерева самотні
Зеленим вогнем обростають,
І сніжок золотий
Театрально вмира за весну.
У продиханих шибах
Дитячі задумані личка.
Знать, остання зима
Працювала на совість і тут.
Я – за те, що в крові,
Те, що пташку із вирію кличе,
Мов сльозу, підіймає
З калиновим відсвітом ртуть.
Тут моя батьківщина
Й пісні мої з коренем віщим.
Не за порами року люблю їх…
А все ж навесні
Світлі храми беріз
Нам здаються задумано-вищими,
І бажання літати сильніше
Десь там, в глибині.
Вовчі маски озер полотніють
Від першого грому.
І собачиться даль,
Що сміється –
Аж видно кишки.
Добре вільним, отим,
Що не мають
Ні диму, ні дому, –
Тим, кого вже нема,
Тим, кого ще нема і не буде…
Хто пройшов через біль…
Білий біль сніговію, цвітінь.
Не самотнім хто був
Ні у свято, ні в будень.
І кому не здавалась вербовою
Клена поламана тінь.
Хто життя не боявся
І вмерти також –
Як заснути…
Десь береться печаль –
Мов пилюка на вербах старих.
Білим вовком зими
І лисицею осені крутить
Той, Мисливий, згори.
А душа моя – відьма –
До Стіксу літає напитись,
Де кричить, наче пташка,
Самотня летюча зоря.
Розуміти не треба.
А просто потрібно любити
І вогонь, і вітриська, і землю, й моря.
Навесні особливо…
Вмирати – мов сніг на барвінку.
А цвісти – наче терен.
Чекати себе – як гніздо.
Вустами із меду виловлювать
Хліба шкуринку.
А стежку – як пісню –
Почати із вищої «до».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява*"
• Перейти на сторінку •
"МОРСЬКЕ"
• Перейти на сторінку •
"МОРСЬКЕ"
Про публікацію
