
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ВЕСНЯНО-ПОЛІСЬКЕ
Наче сіль у крові,
Юні зорі туманно моргають.
Зайчик сонячний спить.
Виє місячний вовк в глибину.
І дерева самотні
Зеленим вогнем обростають,
І сніжок золотий
Театрально вмира за весну.
У продиханих шибах
Дитячі задумані личка.
Знать, остання зима
Працювала на совість і тут.
Я – за те, що в крові,
Те, що пташку із вирію кличе,
Мов сльозу, підіймає
З калиновим відсвітом ртуть.
Тут моя батьківщина
Й пісні мої з коренем віщим.
Не за порами року люблю їх…
А все ж навесні
Світлі храми беріз
Нам здаються задумано-вищими,
І бажання літати сильніше
Десь там, в глибині.
Вовчі маски озер полотніють
Від першого грому.
І собачиться даль,
Що сміється –
Аж видно кишки.
Добре вільним, отим,
Що не мають
Ні диму, ні дому, –
Тим, кого вже нема,
Тим, кого ще нема і не буде…
Хто пройшов через біль…
Білий біль сніговію, цвітінь.
Не самотнім хто був
Ні у свято, ні в будень.
І кому не здавалась вербовою
Клена поламана тінь.
Хто життя не боявся
І вмерти також –
Як заснути…
Десь береться печаль –
Мов пилюка на вербах старих.
Білим вовком зими
І лисицею осені крутить
Той, Мисливий, згори.
А душа моя – відьма –
До Стіксу літає напитись,
Де кричить, наче пташка,
Самотня летюча зоря.
Розуміти не треба.
А просто потрібно любити
І вогонь, і вітриська, і землю, й моря.
Навесні особливо…
Вмирати – мов сніг на барвінку.
А цвісти – наче терен.
Чекати себе – як гніздо.
Вустами із меду виловлювать
Хліба шкуринку.
А стежку – як пісню –
Почати із вищої «до».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕСНЯНО-ПОЛІСЬКЕ

Юні зорі туманно моргають.
Зайчик сонячний спить.
Виє місячний вовк в глибину.
І дерева самотні
Зеленим вогнем обростають,
І сніжок золотий
Театрально вмира за весну.
У продиханих шибах
Дитячі задумані личка.
Знать, остання зима
Працювала на совість і тут.
Я – за те, що в крові,
Те, що пташку із вирію кличе,
Мов сльозу, підіймає
З калиновим відсвітом ртуть.
Тут моя батьківщина
Й пісні мої з коренем віщим.
Не за порами року люблю їх…
А все ж навесні
Світлі храми беріз
Нам здаються задумано-вищими,
І бажання літати сильніше
Десь там, в глибині.
Вовчі маски озер полотніють
Від першого грому.
І собачиться даль,
Що сміється –
Аж видно кишки.
Добре вільним, отим,
Що не мають
Ні диму, ні дому, –
Тим, кого вже нема,
Тим, кого ще нема і не буде…
Хто пройшов через біль…
Білий біль сніговію, цвітінь.
Не самотнім хто був
Ні у свято, ні в будень.
І кому не здавалась вербовою
Клена поламана тінь.
Хто життя не боявся
І вмерти також –
Як заснути…
Десь береться печаль –
Мов пилюка на вербах старих.
Білим вовком зими
І лисицею осені крутить
Той, Мисливий, згори.
А душа моя – відьма –
До Стіксу літає напитись,
Де кричить, наче пташка,
Самотня летюча зоря.
Розуміти не треба.
А просто потрібно любити
І вогонь, і вітриська, і землю, й моря.
Навесні особливо…
Вмирати – мов сніг на барвінку.
А цвісти – наче терен.
Чекати себе – як гніздо.
Вустами із меду виловлювать
Хліба шкуринку.
А стежку – як пісню –
Почати із вищої «до».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява*"
• Перейти на сторінку •
"МОРСЬКЕ"
• Перейти на сторінку •
"МОРСЬКЕ"
Про публікацію