Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.27
18:34
Там, де коняку віз підганяє,
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
2026.03.27
15:00
Ти стояла на межі свого пір’я
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
2026.03.27
14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
2026.03.27
13:10
Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
2026.03.27
12:33
Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
2026.03.27
07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
2026.03.27
06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
2026.03.27
03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
15:01
шкандибає вперед за звичкою скоцюрблено роззираючись на місцевість понад свої крихітні окуляри · звіть його хомою чи сявою чи валєрою байдуже · зима завертається сніги пливуть дехто вже ходить без шапки · незнайомі тітки бабки матусі дідусі під пікселем і
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
Різдвяна молитва
– Бо’родице Діво Мати, Чиста-Пречиста Непорочна Маріє! – молився на колінах, з руками простягнутими до ікони, вуйко Феріщак. – Наведи стару на добрий розум та мудрі поступки, най покладе на стул, аж не літерку, то хоть пулітерку. Закориласа стара чакля та не даст, примха би єй стерла!...
– Дивиса сама, Мамко Божа, усього доста на столі, як у Мішка Ігнатового: і гриблянка з тов-сто-коренків, сам їх назбирав, аж на Шведуку ходив за ними, мало ня пси Товканові не роздер-ли, вовча би їх загризла, бо наплодив їх цілий ботей, і фасу-лі з часником, і капуста варена, і буб із сливами, і цибуль смажених, і ріпка бобком, ще й келюха єм роздобув з ораки1, дивиса Мамко Божа, і галушок з горіхами та й фанки нулашної2 спекла стара, дай юй, Боже, здоровля, што чемна, то чемна, але пулітерку на стул не покладе, фрас би єй потер із чародієв, закориласа та й ґата!.. – продовжував вуйко благати Божу Матір, яка тримала дитятко на руках і, нібито хитро посміхаючись, поглядала то на накритий різдвяними стравами стіл, то на простерті руки вуйка.
Чарівна усмішка Святої підбадьорювала вуйка, нібито запевняла, що виконає його прохання і стара змилується та покладе на стіл півлітрову пляшку горівки. Тоді він підвищив голос і зі всієї душі продовжував:
– Раз на гуд Руздвяний вечур, Бо’родице! Раз на гуд, Мамко, ти єси нам Спаса родила, як то може бути, Мамко Чиста-Пречиста, Непорочна Діво Маріє, аби без горівки святкувати? Та ні колядку насухо не заколядуєш! Змилуйса, Мамко, аж не літерку, та хоть пулітерку, аж не тої з довгих осінних, то хоть тої літньої закуреної з дрисливок. Луципер би го у пеклі закурював із Бабичарем так, як мені закурив горівчину, а текла чиста, як сльоза, текла би з-пуд кождого каменя! – чемно перехрестився вуйко Феріщак. – Ми коли лутровали, кажу му: «Васи, дивиса, умий добре котел!», а ун: «Не учі мене, Міха!» – учів би сей діти на піч сра... «Хіба я раз мив котел, Міха?». Та дивиса з гордокакою як умив котел, мила би го Дрейка студеного!...
– Доганяє котел тиґани та оба на грани – налиґалиса оба з Бабичарем, як вепрі, та збавили горівку, а тепер всю біду розтерхує на того, – прошептала Гафія Феріщакова з-під сто-ла, куди заховалася з корчагою горівки, коли вуйко увійшов до великої кімнати молитися до Богородиці. – Чорт го заніс фікс, коли-м хотіла насипати у пулітерку, як бу увидів корчагу, то вже будь здоров... тилинкав бу дов завтри, бо доки са не налиґає, не годен го сперти ні дідько, усе би упив, пила би го п’явка! А такий добрий чоловік, як дарабка хліба, сліди му прихуд цуловати, не инше, але як фірітькне горівки, та прихуд ти го у банти вішати, – один лайдак та й ґата!
– Бо’родице Діво Мати, хіба то не гріх, коло таких грибку не мати аж не літерку, то хоть пулітерку, аж не тої з довгих осін-них, то хоть тої з дрисливок. Закориласа, як корец, та не даст проклята чакля, ґута би єй убила з помийнячков, дивиса й сама, Бо’родице, і наварила, і напекла, дай юй Боже здоровля, а за пулітерку колінкуй та молиса, колінковала би єй франца та короста з напастьов...
– Колінкуй, колінкуй та бий поклони, дурню сідий, коли ти вже Бог даст розуму?.. – шептала Гафія з-під стола.
– Хоть пулітер, Бо’родице, хоть пулітер, аж не літер, та аж не тої з осінних довгих, то хоть тої з дрисливок, што єй Бабичар...
– А фіртунку3 би ти не доста? – зацяворила тоненьким голосом стара з-під столу.
Почувши тоненький, мов дитячий, голос, вуйко Феріщак засторопів зі страху. Спочатку хотів тікати, але страх прикував його до підлоги, і наче Лотова жінка, перетворена в соляний стовп, випуливши очі на святу ікону, не міг продихнути.
Але нарешті, трохи-потрохи, страх почав зникати, і вуйко приходив до себе, поки не зрозумів усе. Тоді хитро посміхнувся, помахав пальцем на новонароджену Дитинку, яку тримала на руках Мати Божа, і ласкавим голосом промовив:
– Ти, ’сусику, ще маленький, не мішайса у діла старших, Бо’родиця знає, скільки треба дати...
1 Орака – бойня.
2 Нулашна (мука) – вищого сорту.
3 Фіртунка – чвертка.
2008 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Різдвяна молитва
– Бо’родице Діво Мати, Чиста-Пречиста Непорочна Маріє! – молився на колінах, з руками простягнутими до ікони, вуйко Феріщак. – Наведи стару на добрий розум та мудрі поступки, най покладе на стул, аж не літерку, то хоть пулітерку. Закориласа стара чакля та не даст, примха би єй стерла!...
– Дивиса сама, Мамко Божа, усього доста на столі, як у Мішка Ігнатового: і гриблянка з тов-сто-коренків, сам їх назбирав, аж на Шведуку ходив за ними, мало ня пси Товканові не роздер-ли, вовча би їх загризла, бо наплодив їх цілий ботей, і фасу-лі з часником, і капуста варена, і буб із сливами, і цибуль смажених, і ріпка бобком, ще й келюха єм роздобув з ораки1, дивиса Мамко Божа, і галушок з горіхами та й фанки нулашної2 спекла стара, дай юй, Боже, здоровля, што чемна, то чемна, але пулітерку на стул не покладе, фрас би єй потер із чародієв, закориласа та й ґата!.. – продовжував вуйко благати Божу Матір, яка тримала дитятко на руках і, нібито хитро посміхаючись, поглядала то на накритий різдвяними стравами стіл, то на простерті руки вуйка.
Чарівна усмішка Святої підбадьорювала вуйка, нібито запевняла, що виконає його прохання і стара змилується та покладе на стіл півлітрову пляшку горівки. Тоді він підвищив голос і зі всієї душі продовжував:
– Раз на гуд Руздвяний вечур, Бо’родице! Раз на гуд, Мамко, ти єси нам Спаса родила, як то може бути, Мамко Чиста-Пречиста, Непорочна Діво Маріє, аби без горівки святкувати? Та ні колядку насухо не заколядуєш! Змилуйса, Мамко, аж не літерку, та хоть пулітерку, аж не тої з довгих осінних, то хоть тої літньої закуреної з дрисливок. Луципер би го у пеклі закурював із Бабичарем так, як мені закурив горівчину, а текла чиста, як сльоза, текла би з-пуд кождого каменя! – чемно перехрестився вуйко Феріщак. – Ми коли лутровали, кажу му: «Васи, дивиса, умий добре котел!», а ун: «Не учі мене, Міха!» – учів би сей діти на піч сра... «Хіба я раз мив котел, Міха?». Та дивиса з гордокакою як умив котел, мила би го Дрейка студеного!...
– Доганяє котел тиґани та оба на грани – налиґалиса оба з Бабичарем, як вепрі, та збавили горівку, а тепер всю біду розтерхує на того, – прошептала Гафія Феріщакова з-під сто-ла, куди заховалася з корчагою горівки, коли вуйко увійшов до великої кімнати молитися до Богородиці. – Чорт го заніс фікс, коли-м хотіла насипати у пулітерку, як бу увидів корчагу, то вже будь здоров... тилинкав бу дов завтри, бо доки са не налиґає, не годен го сперти ні дідько, усе би упив, пила би го п’явка! А такий добрий чоловік, як дарабка хліба, сліди му прихуд цуловати, не инше, але як фірітькне горівки, та прихуд ти го у банти вішати, – один лайдак та й ґата!
– Бо’родице Діво Мати, хіба то не гріх, коло таких грибку не мати аж не літерку, то хоть пулітерку, аж не тої з довгих осін-них, то хоть тої з дрисливок. Закориласа, як корец, та не даст проклята чакля, ґута би єй убила з помийнячков, дивиса й сама, Бо’родице, і наварила, і напекла, дай юй Боже здоровля, а за пулітерку колінкуй та молиса, колінковала би єй франца та короста з напастьов...
– Колінкуй, колінкуй та бий поклони, дурню сідий, коли ти вже Бог даст розуму?.. – шептала Гафія з-під стола.
– Хоть пулітер, Бо’родице, хоть пулітер, аж не літер, та аж не тої з осінних довгих, то хоть тої з дрисливок, што єй Бабичар...
– А фіртунку3 би ти не доста? – зацяворила тоненьким голосом стара з-під столу.
Почувши тоненький, мов дитячий, голос, вуйко Феріщак засторопів зі страху. Спочатку хотів тікати, але страх прикував його до підлоги, і наче Лотова жінка, перетворена в соляний стовп, випуливши очі на святу ікону, не міг продихнути.
Але нарешті, трохи-потрохи, страх почав зникати, і вуйко приходив до себе, поки не зрозумів усе. Тоді хитро посміхнувся, помахав пальцем на новонароджену Дитинку, яку тримала на руках Мати Божа, і ласкавим голосом промовив:
– Ти, ’сусику, ще маленький, не мішайса у діла старших, Бо’родиця знає, скільки треба дати...
1 Орака – бойня.
2 Нулашна (мука) – вищого сорту.
3 Фіртунка – чвертка.
2008 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
