Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
2026.02.05
22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
2026.02.05
21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
2026.02.05
21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
2026.02.05
17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
2026.02.05
11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
2026.02.05
11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
2026.02.04
23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
Різдвяна молитва
– Бо’родице Діво Мати, Чиста-Пречиста Непорочна Маріє! – молився на колінах, з руками простягнутими до ікони, вуйко Феріщак. – Наведи стару на добрий розум та мудрі поступки, най покладе на стул, аж не літерку, то хоть пулітерку. Закориласа стара чакля та не даст, примха би єй стерла!...
– Дивиса сама, Мамко Божа, усього доста на столі, як у Мішка Ігнатового: і гриблянка з тов-сто-коренків, сам їх назбирав, аж на Шведуку ходив за ними, мало ня пси Товканові не роздер-ли, вовча би їх загризла, бо наплодив їх цілий ботей, і фасу-лі з часником, і капуста варена, і буб із сливами, і цибуль смажених, і ріпка бобком, ще й келюха єм роздобув з ораки1, дивиса Мамко Божа, і галушок з горіхами та й фанки нулашної2 спекла стара, дай юй, Боже, здоровля, што чемна, то чемна, але пулітерку на стул не покладе, фрас би єй потер із чародієв, закориласа та й ґата!.. – продовжував вуйко благати Божу Матір, яка тримала дитятко на руках і, нібито хитро посміхаючись, поглядала то на накритий різдвяними стравами стіл, то на простерті руки вуйка.
Чарівна усмішка Святої підбадьорювала вуйка, нібито запевняла, що виконає його прохання і стара змилується та покладе на стіл півлітрову пляшку горівки. Тоді він підвищив голос і зі всієї душі продовжував:
– Раз на гуд Руздвяний вечур, Бо’родице! Раз на гуд, Мамко, ти єси нам Спаса родила, як то може бути, Мамко Чиста-Пречиста, Непорочна Діво Маріє, аби без горівки святкувати? Та ні колядку насухо не заколядуєш! Змилуйса, Мамко, аж не літерку, та хоть пулітерку, аж не тої з довгих осінних, то хоть тої літньої закуреної з дрисливок. Луципер би го у пеклі закурював із Бабичарем так, як мені закурив горівчину, а текла чиста, як сльоза, текла би з-пуд кождого каменя! – чемно перехрестився вуйко Феріщак. – Ми коли лутровали, кажу му: «Васи, дивиса, умий добре котел!», а ун: «Не учі мене, Міха!» – учів би сей діти на піч сра... «Хіба я раз мив котел, Міха?». Та дивиса з гордокакою як умив котел, мила би го Дрейка студеного!...
– Доганяє котел тиґани та оба на грани – налиґалиса оба з Бабичарем, як вепрі, та збавили горівку, а тепер всю біду розтерхує на того, – прошептала Гафія Феріщакова з-під сто-ла, куди заховалася з корчагою горівки, коли вуйко увійшов до великої кімнати молитися до Богородиці. – Чорт го заніс фікс, коли-м хотіла насипати у пулітерку, як бу увидів корчагу, то вже будь здоров... тилинкав бу дов завтри, бо доки са не налиґає, не годен го сперти ні дідько, усе би упив, пила би го п’явка! А такий добрий чоловік, як дарабка хліба, сліди му прихуд цуловати, не инше, але як фірітькне горівки, та прихуд ти го у банти вішати, – один лайдак та й ґата!
– Бо’родице Діво Мати, хіба то не гріх, коло таких грибку не мати аж не літерку, то хоть пулітерку, аж не тої з довгих осін-них, то хоть тої з дрисливок. Закориласа, як корец, та не даст проклята чакля, ґута би єй убила з помийнячков, дивиса й сама, Бо’родице, і наварила, і напекла, дай юй Боже здоровля, а за пулітерку колінкуй та молиса, колінковала би єй франца та короста з напастьов...
– Колінкуй, колінкуй та бий поклони, дурню сідий, коли ти вже Бог даст розуму?.. – шептала Гафія з-під стола.
– Хоть пулітер, Бо’родице, хоть пулітер, аж не літер, та аж не тої з осінних довгих, то хоть тої з дрисливок, што єй Бабичар...
– А фіртунку3 би ти не доста? – зацяворила тоненьким голосом стара з-під столу.
Почувши тоненький, мов дитячий, голос, вуйко Феріщак засторопів зі страху. Спочатку хотів тікати, але страх прикував його до підлоги, і наче Лотова жінка, перетворена в соляний стовп, випуливши очі на святу ікону, не міг продихнути.
Але нарешті, трохи-потрохи, страх почав зникати, і вуйко приходив до себе, поки не зрозумів усе. Тоді хитро посміхнувся, помахав пальцем на новонароджену Дитинку, яку тримала на руках Мати Божа, і ласкавим голосом промовив:
– Ти, ’сусику, ще маленький, не мішайса у діла старших, Бо’родиця знає, скільки треба дати...
1 Орака – бойня.
2 Нулашна (мука) – вищого сорту.
3 Фіртунка – чвертка.
2008 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Різдвяна молитва
– Бо’родице Діво Мати, Чиста-Пречиста Непорочна Маріє! – молився на колінах, з руками простягнутими до ікони, вуйко Феріщак. – Наведи стару на добрий розум та мудрі поступки, най покладе на стул, аж не літерку, то хоть пулітерку. Закориласа стара чакля та не даст, примха би єй стерла!...
– Дивиса сама, Мамко Божа, усього доста на столі, як у Мішка Ігнатового: і гриблянка з тов-сто-коренків, сам їх назбирав, аж на Шведуку ходив за ними, мало ня пси Товканові не роздер-ли, вовча би їх загризла, бо наплодив їх цілий ботей, і фасу-лі з часником, і капуста варена, і буб із сливами, і цибуль смажених, і ріпка бобком, ще й келюха єм роздобув з ораки1, дивиса Мамко Божа, і галушок з горіхами та й фанки нулашної2 спекла стара, дай юй, Боже, здоровля, што чемна, то чемна, але пулітерку на стул не покладе, фрас би єй потер із чародієв, закориласа та й ґата!.. – продовжував вуйко благати Божу Матір, яка тримала дитятко на руках і, нібито хитро посміхаючись, поглядала то на накритий різдвяними стравами стіл, то на простерті руки вуйка.
Чарівна усмішка Святої підбадьорювала вуйка, нібито запевняла, що виконає його прохання і стара змилується та покладе на стіл півлітрову пляшку горівки. Тоді він підвищив голос і зі всієї душі продовжував:
– Раз на гуд Руздвяний вечур, Бо’родице! Раз на гуд, Мамко, ти єси нам Спаса родила, як то може бути, Мамко Чиста-Пречиста, Непорочна Діво Маріє, аби без горівки святкувати? Та ні колядку насухо не заколядуєш! Змилуйса, Мамко, аж не літерку, та хоть пулітерку, аж не тої з довгих осінних, то хоть тої літньої закуреної з дрисливок. Луципер би го у пеклі закурював із Бабичарем так, як мені закурив горівчину, а текла чиста, як сльоза, текла би з-пуд кождого каменя! – чемно перехрестився вуйко Феріщак. – Ми коли лутровали, кажу му: «Васи, дивиса, умий добре котел!», а ун: «Не учі мене, Міха!» – учів би сей діти на піч сра... «Хіба я раз мив котел, Міха?». Та дивиса з гордокакою як умив котел, мила би го Дрейка студеного!...
– Доганяє котел тиґани та оба на грани – налиґалиса оба з Бабичарем, як вепрі, та збавили горівку, а тепер всю біду розтерхує на того, – прошептала Гафія Феріщакова з-під сто-ла, куди заховалася з корчагою горівки, коли вуйко увійшов до великої кімнати молитися до Богородиці. – Чорт го заніс фікс, коли-м хотіла насипати у пулітерку, як бу увидів корчагу, то вже будь здоров... тилинкав бу дов завтри, бо доки са не налиґає, не годен го сперти ні дідько, усе би упив, пила би го п’явка! А такий добрий чоловік, як дарабка хліба, сліди му прихуд цуловати, не инше, але як фірітькне горівки, та прихуд ти го у банти вішати, – один лайдак та й ґата!
– Бо’родице Діво Мати, хіба то не гріх, коло таких грибку не мати аж не літерку, то хоть пулітерку, аж не тої з довгих осін-них, то хоть тої з дрисливок. Закориласа, як корец, та не даст проклята чакля, ґута би єй убила з помийнячков, дивиса й сама, Бо’родице, і наварила, і напекла, дай юй Боже здоровля, а за пулітерку колінкуй та молиса, колінковала би єй франца та короста з напастьов...
– Колінкуй, колінкуй та бий поклони, дурню сідий, коли ти вже Бог даст розуму?.. – шептала Гафія з-під стола.
– Хоть пулітер, Бо’родице, хоть пулітер, аж не літер, та аж не тої з осінних довгих, то хоть тої з дрисливок, што єй Бабичар...
– А фіртунку3 би ти не доста? – зацяворила тоненьким голосом стара з-під столу.
Почувши тоненький, мов дитячий, голос, вуйко Феріщак засторопів зі страху. Спочатку хотів тікати, але страх прикував його до підлоги, і наче Лотова жінка, перетворена в соляний стовп, випуливши очі на святу ікону, не міг продихнути.
Але нарешті, трохи-потрохи, страх почав зникати, і вуйко приходив до себе, поки не зрозумів усе. Тоді хитро посміхнувся, помахав пальцем на новонароджену Дитинку, яку тримала на руках Мати Божа, і ласкавим голосом промовив:
– Ти, ’сусику, ще маленький, не мішайса у діла старших, Бо’родиця знає, скільки треба дати...
1 Орака – бойня.
2 Нулашна (мука) – вищого сорту.
3 Фіртунка – чвертка.
2008 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
