Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.11
01:47
Можна вже не прибріхувати про вік,
а так голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, і з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка ще навіть не першої зрілості, а бутона. Тебе цим часом тільк
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
Пройшла Масляна. Михась з дідом, балакаючи про все на світі,
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Не для страти"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
Про публікацію
