Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.25
17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
2026.09.25
15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
2026.09.25
13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
2026.09.25
12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
2026.09.25
12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
Пройшла Масляна. Михась з дідом, балакаючи про все на світі,
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Не для страти"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
Про публікацію
