
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
Пройшла Масляна. Михась з дідом, балакаючи про все на світі,
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Не для страти"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
Про публікацію