
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
Пройшла Масляна. Михась з дідом, балакаючи про все на світі,
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Не для страти"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
Про публікацію