Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вогонь . (Дитячі оповідання та казки)
Пройшла Масляна. Михась з дідом, балакаючи про все на світі,
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
підготували все до посівних робіт. Тато працював з ранку до вечора. А дід залишався майже єдиним Михасевим співрозмовником. Бабуся посміхалася:
– Дивись, діду, щоб усю свою мудрість передав хлопчикам, а я – дівчаткам.
Надійшла весна. Земля парувала, підставляючи сонечку то плечі, то долоні, поверталася різнобоко, відігріваючись після льодового насту.
– Невдовзі птахи повернуться додому, – вуса діда задоволено закручувалися кінцями до неба. – Тоді шпаки знайдуть старі шпаківні, а молодим ми підвісимо новенькі, що побудували взимку.
– А вони вміють самі будувати кубельця?
– Аякже! Але наші шпаківні – їм допомога. Поки вони будуватимуться, наші вже пташенят виведуть.
– Знову ми час обженемо з шпаківнею?
– Точно. І пташина зграя з нашого двору вилетить більша. Це означає,що наша праця принесе чималу користь саду, лісу, лану...
– Тоді давай ще змайстрюємо.
– Добре, давай!
З-під ніг вже почала струнчати зелена трава, коли умільці прив’язали нову шпаківню на горісі.
На призьбі з’явилися кумедні червоні комахи, яких сусідська Іринка називала сонечком. А в небі запалахкотіли блискавиці..
– Я з ними знайомий: того року вони літом небо малювали.
Дід розсміявся: – Дотепнику, вони не тільки небо малюють вогняними пензлями, але й вогонь викресують.
– А ти колись мені обіцяв розповісти про перетворення дрів у вогонь.
– Бачиш, кожна жива істота, все те, що рухається, – живе, бо має силу рухатися, має енергію. Ось я, коли рівняв гвіздки взимку, теж іноді кресав іскри. Гвіздки не хотіли, щоб я лупцював їх, і пручалися, нагріваючись від ударів. Навіть лютували, бо енергію віддавали іскрі. Тобто, енергія
перетворювалася у вогонь. Ти ж помічав, напевне, Михасе? Дерево має свою силу, а коли її додати сірником, сила стає значнішою. Вогонь, що був маленькою іскрою, стає великим та могутнішим.
– Я зрозумів. Але то дерево, а то – небо. Звідки там вогонь?
– А там хмари живуть. Вони іноді сперечаються, кепкують, іноді наштовхуються одна на одну, і тоді їх іскри перетворюються у вогонь.
– Діду, ти ж казав, що у хмарі – вода?
– Казав. Вода теж жива. Рухається, має силу, а значить, енергію. Ось і міркуй.
– Не можу! – хлопчик аж закрутився. – Вода ж не горить.
Якраз блискавиця влучила у сухе горіхове дерево і воно вмить спалахнуло яскравим кострищем. Михась заплакав:
– А як вона в нас влучить?
– Не влучить. Блискавиця вибирає найвищий предмет. А ми з тобою – під дахом, на якому стоїть громовідвід, щоб блискавиця не зачіпала.
– А коли я буду найвищим там, де вона гуляє? – Михасик з острахом дивився у небо.
– Тоді треба спокійно сісти у безпечне місце і перечекати, поки вщухне її зухвальство.
– Все одно боюся, діду.
– Просто треба знати, як бути, коли зіткнешся з нею, тоді нічого страшного немає. Кожна краплина твоїх знань захистить тебе від небезпеки, немов слова твоєї бабки, які ти добре вивчив взимку, у різдвяну неділю: „Цур тобі, пек!”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Не для страти"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
• Перейти на сторінку •
" Презагадковість Читаючи М. Емінеску Спиняло Небо: –Ти куди летиш? Земля тебе не зрозум"
Про публікацію
