Веселка

Дощик, молоденький та сміливий, радісно хлюпотів, відштовхуючись від важких хмаринок. Хлюпотів та посміхався: “Як гарно в світі жити, створюючи гарний настрій!”
Земля підставляла йому зелену кучеряву голову, прикрашену лісами, садами та левадами. Потім вона, загоріла від південного сонця, уклінно попросила долити води в джерельця та криниці. А дощик танцював, кумедно вибрикуючи повітряними кульками, що булькотіли на калюжах.
– Досить, шибенику! Приходь іншим разом! – гукала до нього посвіжіла земля.
Дощик втихомирився, а з-поза обрію виглянуло чарівне диво – веселка. Виграваючи різними барвами, вона, задоволено всміхаючись, піднялася так високо у повітряний блакитний простір, що людям довелося підіймати голови – так хотілося побачити веселку у всій красі:
– Дивіться, як ніжиться! – раділи люди з одного боку.
– І всі кольори живуть разом у мирі та злагоді! – відповідали їм з іншого.
2006 р.