чомусь перехотілося жити..... отак от.... з причин, які відомі лише мені одній.... хоча багато хто потім висловить своє припущення.... і кожен буде впевнений у своїй правоті....
для початку треба було вибрати зручний спосіб... треба, щоб це було ефектно і гарно.... тому я відразу відкинула варіанти викинутись з вікна або через повішання. стрілятися - теж нереально.... це ж не 19 століття, де у кожного був револьвер.... на випадок дуелі) Хотілося, щоб смерть підійшла... взяла за рук... і повела за собою.... спокійно....
Напустила багато води у ванну.... одягнула гарну білизну.... червону.... пінка, свічки, включила музику.... закрила очі..... тіло розслаблялося..... емоції зашкалювали адреналіном.... у голові билася одна думка - тільки б змогти.... тільки б вистачило рішучості.... взяла до рук лезо.... подивилася на зап"ястя..... ну..... це ж просто..... надавила і все..... і все..... важко.... я завжди була нерішучою, слабкою.... я філософськи підходила до кожного питання і раціонально обдумувала наслідки... тільки з тобою я так не могла.... ти вчив мене жити одним днем, не оглядаючись.... не шкодуючи ні про що.... і знову ж таки я не знаходила в собі сили просто піти..... не могла.... слабка.... і тут не змогла.... вилізла.... закуталася теплим рушником....
але поставлена мета завжди вабила мене своїм логічним завершенням....
нафарбувала нігті.... зробила макіяж.... вирівняла волосся.... гарна, чорт забирай! відкрила шафу.... що ж одягнути.... щось улюблене..... вибрала лакосту та білі джинси..... насміялася допоки відкривала шампанське.... я ж ніколи цього не робила.... нарешті.... дістала новий бокал.... налила.... перший ковток.... і рука досить рішуче відкрутила всі чотири комфорки..... голова, тіло.... все стало схожим на повітряну кульку.... легким та невагомим.... я налила іще.... випила..... кухня почала плавно переходити в танок.... мелодійно кружляти і заколихувати мене.... і десь з раціонального шару мозку щось закричало..... хей!!!! а якщо будинок взірветься? істеричний, жахливий сміх вирвався з мого горла, мов чужий..... я уявила як мене спасуть..... я буду стояти винувато похнюпивши голову..... отака вся гарна, біленька.... а навкруги уламки, кров..... і..... босі ноги на снігу..... ватними ніжками.....закрила.... відкрила навстіж вікно....дихати..... глибоко.... глибоко.... все..... затягнуло..... пізно.....
ти приходив до мене.... ти стояв, дивився і не наважувався підійти.... аж раптом я теж побачила себе: я була схожа на ляльку.... така несправжня.... нежива.... але мені було так легко.... я бачила тебе..... як ти нарешті несміливо торкнувся моєї руки.... вона обпекла тебе своїм холодом... ти заплакав.... і мені хотілося відсмикнути руку, бо шкіру розїдали твої сльози..... отепер вони були справжні.... змішані із втратою, із болем.... але я вже не могла тебе втішити.... я відштовхнулася від землі і полетіла..... гарно так..... люди внизу.... маленькі такі..... і десь там лишився ти.... а я високо!!! хотілося крикнути - ХЕЙ! бачите мене?! але тоді б мене повернули.... а так нехотілося.... от мама іде з роботи.... несе щось смачненьке..... стоп! мама..... мама.... мама!!!!! повернутися! негайно! я мушу! я повина!!! до мами!!!!
але згори вже линув шепіт: "Ходи сюди.... іди.... ну ж бо... давай!....".... і знову на мені чиїсь сльози..... я відкрила очі.... важкі, мов сталеві повіки..... розпливалася картинка.... наді мною плакала мама.... я мені раптом стало дуже соромно.... і я.... заплакала..... як маленька..... а мама розуміла.... тільки повторювала - яка ж ти в мене ще дурненька......яка ж ти ще дурненька.....

Настрій пройшов.... хотілося далі жити..... радіти.... хотілося..... але досвід здобутий.... а значить я вище цього.... і все буде добре.... і зовсім я не слабка раз зуміла повернутися.