"...і хто ми є? усі усім мільйони...
а хтось комусь однісінький один..."

Ліна Костенко

Створив Бог Небо і Землю.

Небо дивувала красою своєї безмежності і легкості. Земля вражав могутністю і міццю. Та наскільки б сильним він не був, перед чарами Неба не зміг встояти. Так само як і Небо закохалась у Землю з першої ж секунди погляду.

Тоді вирішив Бог поєднати Небо і Землю. Так утворився Рай. Блаженство кохання Неба і Землі.

Яскраві проблиски небесних зірок купалися в хвилях вод земних. Вітру спів обіймав ванільне плетиво білосніжних хмар. У витонченому танці крутилися місяць і сонце, поспішаючи наздогнати одне одного, лишали за собою слід блакитно-золотого сяяння, який розсипався по землі пилком настільки блискучим, що здавалось ніби його наповнено діамантами. Просякнуті промінням, вони наповнювали простір неба і, закінчуючи свій граційний політ, опускались на землю. Кожна часточка цього дива складала гармонію почуттів Неба і Землі.

Не сподобалось це блаженство Дияволу. «Не може бути все так солодко» - подумав він. І розділив Небо і Землю. Блискавка вогню просякла простір між ними. Щоб не висушились всі річки і озера Земля відступив вниз. Небо щоб не обпекти свої білосніжні крила піднялась угору.

Сум наповнив обох. Бо не могли вони жити одне без одного. На Землю випали перші дощі – це Небо плакала від болі. Та Земля їй сказав: «Послухай, ми будемо знову разом. Вір в це». Він відпустив росточок свого першого дерева і додав «…тільки допоможи мені…» Небо пролила кілька крапель на свіже стебельце нового дива.

Отак минає час. Вже багато віків Земля віддає всю свою силу і могутність деревам, які тягнуться все вище і вище, щоб ухопитися своїми гілками за хмари. А Небо поливає їх сльозами, і… вірить, що коли-небудь до Її крила торкнеться Його рука.


Все найкраще отримуєш лиш ціною великого страждання.