Аромат цвітіння в чудовій суміші акацій та кленів,
каштанів та шипшини, духмяних степових трав
панував скрізь. І відчинене вікно хапало його, поглинаючи
та надсилаючи найпотаємнішу природню красу і силу
до Христина, напівлежачого у кріслі-каталці, яке він
називав «машиною» Відкинувши блокнот –щоденних
записів про стан здоров’я та думки, що повертали у
круговерть військової служби, Христин руками підкрутив
колеса „інвалідки” до купи газет та журналів, що лежали
внавалку у кутку ще до того, як вони розсталися з Марчелою
і вона вивезла речі, потрібні їй для життя з новим чоловіком...
Розмовляючи сам з собою, щоб не забути людську
мову, він знову й знову запитував:
– В чому моя вина, господи, в чому моя вина? – Але поступово
переходив до розмов з пресою, залишеною йому «у спадщину»:
– Що ви мені нині відкриєте, що розповісте цікавого,
які таємниці притрясете порохами вигадок та замовчувань?
Ану, я візьму тебе, дорогенька...
Газета, вже пожокла від часу та сонячного проміння,
котре господарювало без перешкод (фіранки теж забрала
Марчела), ця газета датувалася 1987 роком...
О, зараз ми подивимося, як відмічається річниця
аварії. Про кого ж тут пишуть?М-м-м...Бачиш, йдеться
про те, що люди в самому епіцентрі знаходилися посекундно.
А хто підраховував мої? А хлопців моїх, хоч би Андрія чи його
брата-близнюка Ігора? Можливо, хтось поверне життя
соромливому велетневі Доріну чи тендітному сміливцю
Сашкові, жартівнику Драгошу чи винахідникові Грицю? Де
зараз веселий балакун Дмитро чи антипод його мовчун Пилип?
Гм-гм...Хлопці мої, завинив я перед вами, заборгував...
Ноги знову так нестерпно занили, щі він заскреготів
зубами, а перед очима раптово виникла картина, що незабутнім
пензлем пройшлася по його зболілих думках...
Він, виконуючий обов’язки старшого в групі енергетиків,
стоїть серед лісу, що вмить став рудим, ніби спека відкись взяла
пізніх осінніх кольорів та шугонула їх на буйну зелену стихію:
«Прибор-ркаю!» Стоїть він перед шеренгою, вишикуваною
на галявині з юнаків, і дає їм вказівку: «Повернути дизельну
електростанцію на 180 градусів ...руками!»
Отямившись, Христин змахує холодний піт і знову, як було
тоді, шепоче комусь у минуле: „Позмагаємось!”
Картина не розпливається. Чітко видно, як руки хлопців зливаються
з величезною спорудою, намагаючись штовхнути її, а вона пруча
ється, заставляє зняти респіратори, щоб не задихнутися передчасно.
І миттю, ніби апостол, з’являється полковник: „Чому без захисних
засобів працюєте?”
Але отой, темний, що позад нього, не дає змоги
дихати та зрозуміти, чи ти зараз по совісті робиш?
Він насміхається, крутячи нашими душами, ніби володар
становища.
Христин знову кидає комусь невідому фразу:
«Позмагаємося!»
Хтось з хлопців відповідає полковнику:”Краще б ви нам допомогли!”
І тоді вже біле марево, схоже на лебідку,що прислали на допомогу,
тоді вже біле... біле. Ні, це не марево: дійсно лебідка.
Живемо, хлопці!
...Живемо? Хто залишився після ліквідації аварії?
Христин кладе газету на купу паперів, крутить колеса до столику
з ліками, випиває пігулки. А дивна пам’ять знову тішиться стверджую
чою фразою: «Позмагаємося!»
І тоді темне кубло розмотується, встигаючи заплутати й без того
заплутані думки, і відповідає: «А як же!»
Христин кладе голову на спинку крісла й запитує: «Хто ти?» Але
темний не відповідає – тиче в нього гострими пазурами й сміється:
„Ха-ха, переможець!Ще хочеш? Де ж подівся загін, що скидав графіт
лопатами? Ти забув! – там був ще один «старший»,
твій друг Михайло? Дали його підлеглим секунди? Забув? Мо-я-я
сила звер-рхня!”
Дзвінки у двері повернули Христина до дійсності.
Він крикнув:
–Заходьте, відчинено!
Але крик запутався серед кашлю, і все одно б і л и м маревом зайшла
вже знайома медсестра Корнелія. Так, б і л им, хоча була одягнена в
джинсові штани та строкату блузку.
– Вам знову погано? Треба негайно лягати в лікарню:є необхідність
підтримати здоров’я, зробити капельниці...
А згодом одужаєте і будете, я сподіваюся, призначувати
мені побачення...
Довго дивувався Христин тому, що чув людський
голос, довго дотямував, що ще буде змагатися, ще
дасть фору, щоб випалити сонячним промінням
оту незбагнену темну пляму.