– Не знаю, як вам, а мені душа виспівує надзвичайні
ритми, коли приїзджаю до рідного Новобужжя, – розпо
чала ділитися враженнями з випадковою супутницею тендітна
жіночка середнього віку. – Чомусь чекаєш від усього якоїсь
дивовижності навіть тоді, коли спіткають неприємності.
Здається, досить одного тільки бажання, щоб збулося
дещо незвичне. І від повітря чекаєш несподіванок, немовби
воно скрізь має очі та вміє тебе розкусити і зрозуміти так,
як сам себе ніколи не розумієш.
Того разу автобус зупинився на Вільно-Запорізькому
напрямку, і декотрі пасажири вийшли.Ось тут і сталося
диво: я знала, що невдовзі побачу стареньку хвору маму і
мені доведеться стримувати почуття, щоб не видати їх та
не показати, наскільки їй погано. І не дивлячись на це, на-
стрій був хорошим, ніби хтось невидимий заспокоював:
«Нічого поганого нема. Все буде гаразд!»
Розмовляючи з цим «чудодієм», я звернулася до ньо-
го пошепки:
–Ти тільки нині такий сангвінік?
–А ти подивись, що покажу тобі! – у відповідь в і н
повернув мене у другий бік, де стояла вантажна машина,
вкрита парусиновим тентом. До неї від центрального ста-
ву рухався загін підлітків з граблями на плечах,що кроку-
вали строєм та співали давно нечувану мною пісню:

Ой, на горі та й женці жнуть,
Ой, на горі та й женці жнуть,
А попід горою яром - долиною
Козаки йдуть...
Попереду – Сагайдачний..

Душа моя й справді розвеселилася: хлопців було
всього п’ятеро, один з них крокував попереду, рвучко ви
махуючи руками ритм пісні. Інші виконували наказ
свого «сотника», весело маршируючи й голосно виспіву-
ючи наступні куплети. Вони не звертали ніякої уваги на ви-
падкових слухачів. Наш шофер, не зважаючи на роз-
клад руху, став біля мене, звів руки в боки, і в такт пісні
«козаків» почав зосереджено відбивати ногою.
Ми дочекалися від’їзду робочої машини, що повезла хлопців
на щедрий лан, і поїхали далі. Але тепер я знала, що зайду до
мами без тіні смутку. Ми сядемо край ліжка, поговоримо
про події та здоров’я у спокійному стані, згадаємо світле
минуле. І мама, немов мій «сотник», скаже:
– Хочу, аби ти пригостилася моїми медовими грушками
і відпочила з дороги, а потім вже й за труди.