- Дівчино, а таксі на Перемоги, 50 можна
І вже через дві хвилини я очікувала на синій «Опель». Хукала на пальці, шкодуючи, що не вдягла рукавиць. Тупотіла ногами, голосно цокаючи підборами – хотілося налякати мороз. Прочекала отак хвилин десять. І дуже зраділа, коли опинилася в салоні теплого авто.
- Диктуйте адресу, - сказав таксист.
Проте слова застрягли в горлі. Я дивилася та не вірила – за кермом сидів кіт.
- То ми їдемо? – запитав він.
- Перемоги, 62 – налякано прошепотіла.
Рушили. А я почала його розглядати. Довга руда шерсть, напевне, екстремал. Хоча на вигляд звичайнісінький перс. Але чому ж тоді працює таксистом?
- Що змерзла? – перервав мої думки запитанням.
- Так, - поворушила губами.
- А пам’ятаєш, - заблищав жовтогарячими очима. – Ти викинула мене на вулицю. Тоді була осінь, перший день жовтня. Не задумалася, де буду зимувати.
- У підвалі, - відповіла. – Бродячим котам слід жити на вулиці.
- Та я ж породистий! – закричав кіт. – Мене купили на базарі за сто п’ятдесят гривень. Хіба що не маю паспорта.
- Не я купила, - втерла брудною хустинкою замурзане сумління.
Кіт зітхнув та запитав:
- А капцями навіщо мене била?
- Та ти ж ліз на стіл, - одказала.
- Але ж ти любиш котів, - промовив він, впиваючи білі кігті в кермо.
- Чи може бреше?
- Не всіх люблю, - намагалася задмухати бруд зі сумління.
- Тобі було шкода куточка у квартирі? Шматочка ковбаски, блюдця молока? Я би спав у коридорі, на килимі. А вдень ловив у вікні руді сніжинки осені. Надворі ж мерзну, ховаюся від собак, тікаю від інших нахабніших котів. І не слід заспокоюватися тим, що мене взяли в гарну сім’ю та влаштували на роботу таксистом, - сказав упевнено та додав. – Приїхали.
А стояли ми під під’їздом давно. Та цього я не помітила, бо кіт мене забалакав.
- Двадцять гривень, - сказав він.
Кинула йому зелений папірець із Франком та вискочила з авто.
- Я голодний, - пронявкав услід.
Опинившись удома, взяла в холодильнику ковбасу. Вибігла на вулицю – «Опеля» не було. Я металася під під’їздами, за будинком, кликала: «Киць-киць». Не одізвався. Лише жовтогарячими очима горіло в мені сумління. Пекло, обпалювала та дарма, бо була вже ніч, зима та пізно.