Самота, тихо бродить по моїй кімнаті, зазирає у вікно, розглядає твої подарунки на полицях, переглядає альбоми з нашими фотографіями, дивиться на твої порожні полиці в шафі, бачить моє одиноке відображення в дзеркалі і сумно похитує головою. Лягає, поруч зі мною, в наше холодне ліжко і пригортає мене до себе своїми крижаними руками, заколисує тужливою колисковою, навіяною сірим вітром.
Засинаю… Бачу нас із тобою, в зеленому лісі, на залитій сонцем галявині. Ти, цілуєш моє волосся, вплітаєш у нього квіти, обіймаєш мене за плечі, вкриваєш мої руки гарячими поцілунками, шепочеш, що кохаєш. Я, усміхаючись милуюсь пахощами свіжих польових квітів, подарованих тобою, відповідаю, що також… також тебе кохаю.
Враз знявся пронизливий вітер, нагнав грозові хмари. Небо стало сірим і похмурим; посипало градом, який боляче обпікав мене своїм холодом. Я хотіла сховатись у твоїх обіймах, притулитись і зігрітись твоїм теплом, роззирнулась, але тебе вже не було…
Я прокинулась. Самота тужно дивилась на мене своїми синіми, повними суму й печалі, очима. Той погляд проймав до глибини душі якимось невимовним жалем, беззвучно промовляв: «Забудь! Цього більше не буде. Він більше не прийде, не поцілує і не обійме тебе, ти не скажеш, у відповідь, що кохаєш… Забудь!»
Сльози, забриніли в очах, заграли на струнах душі мелодію розпачу: «… не прийде…»
Одна з них скотилась і торкнула своїм гірким присмаком мої уста. Таким же був смак твого останнього поцілунку «… не поцілує…»
І я спитала в Самоти: « А як же бути? Як мені жити без нього? »
Самота глянула на мене з-під кришталевих вій і безмовно відповіла, зачаровуючи глибиною своїх синіх очей: « Збережи його в серці. Можливо я колись і до нього прийду. Я розповім йому про твій біль.
А зараз, навіть якщо ввесь світ тебе покине, я залишатимусь з тобою, гоїтиму твоє покалічене серце і малюватиму сонячні проблиски у твоїй спустошеній душі…»
Самота висушила мої сльози ніжним весняним промінчиком і, наспівуючи вже іншу, таку знайому, мамину колискову, приспала мою безутішну свідомість…
« Котику сіренький, котику біленький,
Котку волохатий не ходи по хаті…»



03.05.2010р.