Дощик, молоденький та сміливий, радісно хлюпотів, відштовхуючись
від важких хмаринок. Хлюпотів та посміхався: “Як гарно в світі жити!”
Земля підставляла йому зелену кучеряву голову, прикрашену лісами,
садами та левадами. Потім вона, загоріла від південного сонця, благанно
попросила підлити води в джерельця та криниці. А дощик танцював,
кумедно вибрикуючи повітряними кульками, що булькотіли на калюжах.
– Досить, шибенику! Приходь іншим разом! – гукала до нього посвіжіла земля.
Дощик втихомирився, а з-поза обрію виглянуло чарівне диво – веселка.
Виграваючи різними барвами, вона, задоволено всміхаючись, піднялася
так високо у повітряний блакитний простір, що людям довелося підіймати
голови – так хотілося побачити веселку у всій красі:
– Дивіться, як ніжиться! – раділи люди з одного боку.
– І всі кольори живуть разом у мирі та злагоді! – відповідали їм з іншого.
2005 р.