Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Перевтілення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перевтілення
– Ой, дідуню, ми й не помітили: поглянь, як змінився нині лід!
Це від того, що йому стало тепло? Він геть змокрів і став ноздрюва
тим! – щебетала, бігаючи навкруги, Христинка.
А що ти ще дивного помітила?
Що сніг був з дірочками, ніби ластовинням вкрився, а тепер
заховався. А ще – пташок стало більше. А ще, – продовжувала
перераховувати дівчинка, – вчора гілочки були голі, а нині
одяглися в зелені дружні листочки. Подивися, які вони веселі та
кумедні: одні сміливо вискочили, а інші ще тільки починають виходити.
Так, вчора вони були бруньками, а нині вже підросли.
Ти так сказав, немов про людей.
Поцінуєш сама, коли побачиш їх силу.
Христина запитала: –А ти бачив, діду, що водичка у струмку
спала-спочивала, а нині співає, біжить до більшого потічка, ніби я –
до мами, коли вона приходить з роботи!
Молодець, уважною ростеш.
Дивися на ріллю, діду: звідти виглядають тонесенькі житні
носики! – аж підстрибувала дівчинка.
Через декілька днів збуджена й радісна, вона знову прибігла до
майстерні, де дід вистукував молотком.
Тепер я знаю, чому ти весну назвав дружньою.
І почала перелічувати: то разом вийшли бруньки, а тепер
пелюстки квітів одноразово почали витанцьовувати, ніби парубки
в гопаку! Сад світиться білим, мабуть, допомагає сонечкові.
Радій, онучко. Коротке життя хоче радощів.
Чому коротке? Ти ж довго живеш!
Дідусь розсміявся й відповів: – Ти колись ходила до тітки Надії і
бачила там діда Пилипа. От він довго живе, тому що йому поза сто
років. А мені ще тільки п’ятдесят п’ять. Майже в половину меньше.
Розумієш?
– Чи можна жити довше діда Пилипа?
Напевне, можна, якщо жити без помилок. Подивись на горіх
в нашім саду. Вже молодших деревців немає, а він все живе, тому що
всіх любить. Коли ми підемо підпалювати суху травицю, що ти
зібрала в садовому куточку, – зрозумієш ще одну метаморфозу.
А це не страшно? – очі Христинки розширилися.
Досі тобі не було страшно? – посміхався дідусь.
Так я бачила тільки хороше.
А там побачиш, як вогонь їсть суху травичку, що того літа була
зеленою, перетворює її на попіл, а сам віддає силу навколишньому
саду, повітрю і теж таємно зникає. Ось тобі й метаморфози.
Мені, дідусю, хочеться познайомитися з такими метаморфозами,
щоб всі довго жили, – дівчинка задумливо погладила дідову руку...
2005 р.
Це від того, що йому стало тепло? Він геть змокрів і став ноздрюва
тим! – щебетала, бігаючи навкруги, Христинка.
А що ти ще дивного помітила?
Що сніг був з дірочками, ніби ластовинням вкрився, а тепер
заховався. А ще – пташок стало більше. А ще, – продовжувала
перераховувати дівчинка, – вчора гілочки були голі, а нині
одяглися в зелені дружні листочки. Подивися, які вони веселі та
кумедні: одні сміливо вискочили, а інші ще тільки починають виходити.
Так, вчора вони були бруньками, а нині вже підросли.
Ти так сказав, немов про людей.
Поцінуєш сама, коли побачиш їх силу.
Христина запитала: –А ти бачив, діду, що водичка у струмку
спала-спочивала, а нині співає, біжить до більшого потічка, ніби я –
до мами, коли вона приходить з роботи!
Молодець, уважною ростеш.
Дивися на ріллю, діду: звідти виглядають тонесенькі житні
носики! – аж підстрибувала дівчинка.
Через декілька днів збуджена й радісна, вона знову прибігла до
майстерні, де дід вистукував молотком.
Тепер я знаю, чому ти весну назвав дружньою.
І почала перелічувати: то разом вийшли бруньки, а тепер
пелюстки квітів одноразово почали витанцьовувати, ніби парубки
в гопаку! Сад світиться білим, мабуть, допомагає сонечкові.
Радій, онучко. Коротке життя хоче радощів.
Чому коротке? Ти ж довго живеш!
Дідусь розсміявся й відповів: – Ти колись ходила до тітки Надії і
бачила там діда Пилипа. От він довго живе, тому що йому поза сто
років. А мені ще тільки п’ятдесят п’ять. Майже в половину меньше.
Розумієш?
– Чи можна жити довше діда Пилипа?
Напевне, можна, якщо жити без помилок. Подивись на горіх
в нашім саду. Вже молодших деревців немає, а він все живе, тому що
всіх любить. Коли ми підемо підпалювати суху травицю, що ти
зібрала в садовому куточку, – зрозумієш ще одну метаморфозу.
А це не страшно? – очі Христинки розширилися.
Досі тобі не було страшно? – посміхався дідусь.
Так я бачила тільки хороше.
А там побачиш, як вогонь їсть суху травичку, що того літа була
зеленою, перетворює її на попіл, а сам віддає силу навколишньому
саду, повітрю і теж таємно зникає. Ось тобі й метаморфози.
Мені, дідусю, хочеться познайомитися з такими метаморфозами,
щоб всі довго жили, – дівчинка задумливо погладила дідову руку...
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
