
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Проза
Життя навпаки. Найкоротші повісті (наповнюється текстом)
* * *
- Ах, який шарман! - він зупинився, осяяний неймовірною знахідкою. Знахідкою, що нараз перетворила усю суєту тутешніх вигинів четвертого виміру на мерехтіння світу трьохмірного - там, унизу, в раптово відчутому напрямку краси і зваби.
- Що може бути коштовніше! Розкішніше земної жінки!
Згори він бачив її пульсуючі поля і вдихав пряні запахи кольорів, просякаючи звучаннями її первісних, вибухоподібних чуттів, усім тим первозданним, чого вже не було у світах подальших.
- Ось вона, остання річ із рук Божих! І справді - перша у досконалості! А палка! Хоча і мстива. Але терези врівноважені! Скільки усього! - він навіть не став оглядати її знизу, нехай вже оті, швидкоплинно набуті її маленькі таємниці залишаються суто її таємницями...
Уважно вибрав оптимальну лінію відповідної гармонії, що відкриватиме найповніші відчуття щастя, глянув на течію часу поряд із нею, і витяг звідти потрібну піщинку - відразу відчувши, як спалахнуло передчуттями її серце, забилася лоскотними судинками тонка і солодка її шкіра, напружилися соковиті груди, вдихаючи подарований для її найглибшої чарівності час...
У перші рази їй видаватиметься, що все це просто наснилося.
Але затим усі ті їхні переживання відкриють істину.
Кажуть, що вони про це завжди здогадуються ледь не відразу. І потім уже тільки додають і додають.
Кажуть, немає нічого приємнішого, як такі - ніжні, жіночі, піддатливі здогади, а потім згадки -
закарбовані у звучанні, кольорі, запахові, доторку жару пристрасті!
Вогню, що не обпікатиме, але грітиме завжди.
Вогню, якого лише на Землі і можеш дозволити собі торкатися первозданно і непотамовано, - знайшовши Її.
......................................
......................................
......................................
-(* * *) _____
Він: "- Значить домовились? У вас, опівночі...
Заходжу в темну кімнату, де ви очікуєте мене.
Напроти нічного вікна примарний силует..."
Вона: "…кидає довгу тінь на підвіконня і кришиться графітовим піском у блідій доріжці місячного сяйва. Стискаю міцно край спідниці в кулаці, щоб не дрижали пальці. «- Ви принесли, ви принесли той еліксир, те диво, що не безсмертя, але вічну молодість дарує?! Що звільнить скандинавську душу з перегорілого палкого тіла, а на заміну подарує нову, відповідну, стійку до лави і вогню. Ту, що нарешті зітре протиріччя…. Але прошу вас, ще раз нагадайте про ціну..."
Музика з-за вікна
Він усміхнувся.
- І в темноті ви усе та ж. Все та ж, якою я вас бачив і відчував. Світло, зрештою, не додасть нічого, хіба маска проявиться виразніше, ота, за якою ви ховаєтеся удень від світу. О, саме це протиріччя я і виправлю, якщо у цьому буде необхідність, але потім, потім... І жодних розмов про гроші! Щодо іншої оплати, то хіба у найщасливішому випадку ми не даємо один одному однаково багато?
Він підійшов і обійняв її за плечі. Вона здригнулася і розтиснула кулачки...
Тканина сукні ковзнула по її колінах. Холодна. Шовк. Пом’ятий край, сліди раптово вологих пальців. І його дихання за спиною лоскоче шию. І запах.
Вона востаннє нагадала собі, що все забудеться, що це всього лише досвід, що вона собі пробачить.
І тоді обернеться до нього. Нікуди не дивлячись, нікуди більше! Ні на скроні, ні на вуста, ні на зиґзаґи брів. Лише в очі. У такі схожі на її очі! І кольором, і усміхом, і жаром. І розумінням щастя. Умінням його
втримати, увиразнити. Відчути. Якнайглибше.
Вона проводить рукою по підборіддю: "Всміхаєтесь – і де ж та таємна родимка?
Міцніше стискайте руки на моїх плечах…"
Музика поруч.
Світ зміниться, вона це відчула, немов побачила далеке майбутнє, коли пройде сто років її юності, і вона танцюватиме оцей древній рок-н-ролл, але
їй буде, о немислимо, тридцять з чимсь! Вау...
"Well my heart went zoom
When I crossed that room..."
Як заводить її цей хлопець, що здається, навіть не глядить на неї, але, але він думає про неї, його дотики, його рухи акуратні і вмілі, і очі сміливі, він прагне бути біля неї, і ритм, цей шалений ритм, цікаво, як він цілується? Невже я здатна піти далі, далі, далі, далі...
"Well my heart went zoom
When I crossed that room
And I held her hand In mine..."
...........................................
Музика стихла.... Він відпустив її плечі...
Вона втомлено усміхнулася, не думала, що могла зайти аж так далеко.
Тіло ще відчувало насолоду, а подих, ще мчав услід за пульсом.
Він і зараз думав про неї.
Вона перевернулася на спину і спробувала в пітьмі зрозуміти його погляд.
Та надто темно. Лише лоскотні і жаркі вуста біля її вушка. - Дякую тобі...
Він пішов, коли її пульс заспокоївся повністю. Вона ще чула його голос, але в кімнаті вже нікого не було. Лише пляшка Бордо Шато О-Бріон, придбаного ним для нинішньої зустрічі, вона знала це, на аукціоні Christie's у 1979, в році її народження! - крапельки якого так збудливо смакували йому на її тілі...
О все, що залишається далі, це тільки за деякий час остаточно отямитися і згадувати… присмак… післясмак... І потайки запитувати себе чи давала на все це згоду?..
-(* *) _____
...Отакої!
її руки переплетені за його шиєю! А що нижче, він навіть і уявити собі раніше б не міг.
А ще її пронизливі очі, що очікувально і по-відьмацьки упевнено у своїх чарах раптово знаходять дивний орнамент на його оголеному плечі - малюнок, що змінює барви, а разом із ними і контури, подеколи зникаючи зовсім.
Він не міг позбутися цих проявів свого походження - вище завжди згортається, входячи в нижні світи, у символи, за якими - безмір.
Вона певно саме зараз із жахом усвідомила, що не в змозі розгадати побачене, і тому буде залежною від цього, доки не осягне таємниці - уже з раптовим острахом перестріла погляд його очей - а, він знав чого хоче, і що робитиме з нею далі, доки не відкриє вона у собі повноту чарівниці, яка може повелівати вогнем, навіть нічого не відаючи про його природу...
А потім він відхилився від неї, здобутої, і злетів увись, споглядаючи, як там, де він був щойно, вибухають феєрверками невідомі його обезформленим краям рясні цвітіння...
Коли вона прокинеться, у неї в голові звучатимуть ці кольори, які вона вчитиметься вимовляти зацілованими до нестями вустами...
-(*) _____
Він і справді мучив її невідомістю.
І хоча очі її були широко розплющеними, та їй здавалося, що він одягнув на них чорну цупку стрічку, котру уважно затягнув, аби нічого іншого, окрім отого, що він їй дозволяв бачити, вона не розгледіла. І її руки здавалися їй також міцно зв'язаними, тільки груди підіймалися і опускалися вільно і настирливо тягнулися своїми чутливими закінченнями туди, куди не проникав повитий підступною стрічкою погляд.
І їй було безмежно дивно рухатися вперед лише одними грудьми, і, здавалося, лише однією чутливою шкірою тіла, що так жадало і, разом із тим, аж надто остерігалося зустрічі з невідомим. Йти, навіть не виставляючи рук, яким так звикла довіряти у знаходженні потрібної відстані, у розумінні стрічного ...
Тому так і злякав його доторк, яким, здавалося, доторкнулися усього у ній, навіть там, де торкання і раніше строго регламентувалися особливими обставинами...
І тут же здійняли і закружили відчуття, неначе той, хто уже в ній, осягнув її сутність, проник у кожну клітину, і навіть ще глибше, переносячи її цілковито кудись туди, де її тіло втрачало масштаб і дійсні розміри, натомість безмежною ставала насолода ...
-1 _____
І відчувши, як вона у зажурі знову намотує на свої, такі делікатні, пальчики час, він одразу припиняв його розмотувати.
На тремку для серця мить заглиблювався у роздуми - в якому саме вигляді і в якій сутності перед нею постати, якщо саме від цього і залежать чарівності, котрими вона так жагуче оточуватиме вторинні його прояви, у той час, коли барвиста первинність його так надійно прихована від неї...
Але іншого вона не витримає.
Поки - не витримає.
Хоча земні жінки такі гнучкі.
Але усе ж не зносять незрозумілих трансформацій даної їм для царювання дійсності, хай навіть і до її первинної суті...
Гнучке ж бо так потребує твердості зовнішнього - для опори, займань і здіймань...
0 _____
Ах, як потаємно і ніжно звучали її докори...
Вона завжди очікувала якихось зовнішніх передвісників його появи - знайомих кроків, шурхоту коліс автомобіля, пташиних криків за вікном...
Та все це було ні до чого, все це було окремо - простою рамкою до картини, - він просто виходив із прозорості повітря, брав за руку і вів у багатомірність пристрасті, із якої вона так довго потім поверталась...
І потім вже згадувала і переглядала кожну дрібничку в їх стосунках, які зовсім не вважала подружньою зрадою...
Хіба подружні стосунки існують потойбіч снів?..
Її вибілювали роки.
І він приходив, навмисне роблячи себе таким, якого вона і прагнула, загортаючись у прозорі літа.
Таким, якою ставала вона, хоча і століть йому було значно більше, аніж країні, в якій вона прожила своє, в цілому непримітне, життя.
Можливо і задля для нього, теж.
Прожила своє земне життя, як і та частина його сутності, що наполягла на цій швидкоплинній зустрічі з нею.
Для чого? Для чого були оті насолоди?..
Ах так, - її діти...
Її такі неземні діти...
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життя навпаки. Найкоротші повісті (наповнюється текстом)
Із вдячністю одній із поеток ПМ, що постійно надихає автора новими сюжетами.

- Ах, який шарман! - він зупинився, осяяний неймовірною знахідкою. Знахідкою, що нараз перетворила усю суєту тутешніх вигинів четвертого виміру на мерехтіння світу трьохмірного - там, унизу, в раптово відчутому напрямку краси і зваби.
- Що може бути коштовніше! Розкішніше земної жінки!
Згори він бачив її пульсуючі поля і вдихав пряні запахи кольорів, просякаючи звучаннями її первісних, вибухоподібних чуттів, усім тим первозданним, чого вже не було у світах подальших.
- Ось вона, остання річ із рук Божих! І справді - перша у досконалості! А палка! Хоча і мстива. Але терези врівноважені! Скільки усього! - він навіть не став оглядати її знизу, нехай вже оті, швидкоплинно набуті її маленькі таємниці залишаються суто її таємницями...
Уважно вибрав оптимальну лінію відповідної гармонії, що відкриватиме найповніші відчуття щастя, глянув на течію часу поряд із нею, і витяг звідти потрібну піщинку - відразу відчувши, як спалахнуло передчуттями її серце, забилася лоскотними судинками тонка і солодка її шкіра, напружилися соковиті груди, вдихаючи подарований для її найглибшої чарівності час...
У перші рази їй видаватиметься, що все це просто наснилося.
Але затим усі ті їхні переживання відкриють істину.
Кажуть, що вони про це завжди здогадуються ледь не відразу. І потім уже тільки додають і додають.
Кажуть, немає нічого приємнішого, як такі - ніжні, жіночі, піддатливі здогади, а потім згадки -
закарбовані у звучанні, кольорі, запахові, доторку жару пристрасті!
Вогню, що не обпікатиме, але грітиме завжди.
Вогню, якого лише на Землі і можеш дозволити собі торкатися первозданно і непотамовано, - знайшовши Її.
......................................
......................................
......................................
-(* * *) _____
Він: "- Значить домовились? У вас, опівночі...
Заходжу в темну кімнату, де ви очікуєте мене.
Напроти нічного вікна примарний силует..."
Вона: "…кидає довгу тінь на підвіконня і кришиться графітовим піском у блідій доріжці місячного сяйва. Стискаю міцно край спідниці в кулаці, щоб не дрижали пальці. «- Ви принесли, ви принесли той еліксир, те диво, що не безсмертя, але вічну молодість дарує?! Що звільнить скандинавську душу з перегорілого палкого тіла, а на заміну подарує нову, відповідну, стійку до лави і вогню. Ту, що нарешті зітре протиріччя…. Але прошу вас, ще раз нагадайте про ціну..."
Музика з-за вікна
Він усміхнувся.
- І в темноті ви усе та ж. Все та ж, якою я вас бачив і відчував. Світло, зрештою, не додасть нічого, хіба маска проявиться виразніше, ота, за якою ви ховаєтеся удень від світу. О, саме це протиріччя я і виправлю, якщо у цьому буде необхідність, але потім, потім... І жодних розмов про гроші! Щодо іншої оплати, то хіба у найщасливішому випадку ми не даємо один одному однаково багато?
Він підійшов і обійняв її за плечі. Вона здригнулася і розтиснула кулачки...
Тканина сукні ковзнула по її колінах. Холодна. Шовк. Пом’ятий край, сліди раптово вологих пальців. І його дихання за спиною лоскоче шию. І запах.
Вона востаннє нагадала собі, що все забудеться, що це всього лише досвід, що вона собі пробачить.
І тоді обернеться до нього. Нікуди не дивлячись, нікуди більше! Ні на скроні, ні на вуста, ні на зиґзаґи брів. Лише в очі. У такі схожі на її очі! І кольором, і усміхом, і жаром. І розумінням щастя. Умінням його
втримати, увиразнити. Відчути. Якнайглибше.
Вона проводить рукою по підборіддю: "Всміхаєтесь – і де ж та таємна родимка?
Міцніше стискайте руки на моїх плечах…"
Музика поруч.
Світ зміниться, вона це відчула, немов побачила далеке майбутнє, коли пройде сто років її юності, і вона танцюватиме оцей древній рок-н-ролл, але
їй буде, о немислимо, тридцять з чимсь! Вау...
"Well my heart went zoom
When I crossed that room..."
Як заводить її цей хлопець, що здається, навіть не глядить на неї, але, але він думає про неї, його дотики, його рухи акуратні і вмілі, і очі сміливі, він прагне бути біля неї, і ритм, цей шалений ритм, цікаво, як він цілується? Невже я здатна піти далі, далі, далі, далі...
"Well my heart went zoom
When I crossed that room
And I held her hand In mine..."
...........................................
Музика стихла.... Він відпустив її плечі...
Вона втомлено усміхнулася, не думала, що могла зайти аж так далеко.
Тіло ще відчувало насолоду, а подих, ще мчав услід за пульсом.
Він і зараз думав про неї.
Вона перевернулася на спину і спробувала в пітьмі зрозуміти його погляд.
Та надто темно. Лише лоскотні і жаркі вуста біля її вушка. - Дякую тобі...
Він пішов, коли її пульс заспокоївся повністю. Вона ще чула його голос, але в кімнаті вже нікого не було. Лише пляшка Бордо Шато О-Бріон, придбаного ним для нинішньої зустрічі, вона знала це, на аукціоні Christie's у 1979, в році її народження! - крапельки якого так збудливо смакували йому на її тілі...
О все, що залишається далі, це тільки за деякий час остаточно отямитися і згадувати… присмак… післясмак... І потайки запитувати себе чи давала на все це згоду?..
-(* *) _____
...Отакої!
її руки переплетені за його шиєю! А що нижче, він навіть і уявити собі раніше б не міг.
А ще її пронизливі очі, що очікувально і по-відьмацьки упевнено у своїх чарах раптово знаходять дивний орнамент на його оголеному плечі - малюнок, що змінює барви, а разом із ними і контури, подеколи зникаючи зовсім.
Він не міг позбутися цих проявів свого походження - вище завжди згортається, входячи в нижні світи, у символи, за якими - безмір.
Вона певно саме зараз із жахом усвідомила, що не в змозі розгадати побачене, і тому буде залежною від цього, доки не осягне таємниці - уже з раптовим острахом перестріла погляд його очей - а, він знав чого хоче, і що робитиме з нею далі, доки не відкриє вона у собі повноту чарівниці, яка може повелівати вогнем, навіть нічого не відаючи про його природу...
А потім він відхилився від неї, здобутої, і злетів увись, споглядаючи, як там, де він був щойно, вибухають феєрверками невідомі його обезформленим краям рясні цвітіння...
Коли вона прокинеться, у неї в голові звучатимуть ці кольори, які вона вчитиметься вимовляти зацілованими до нестями вустами...
-(*) _____
Він і справді мучив її невідомістю.
І хоча очі її були широко розплющеними, та їй здавалося, що він одягнув на них чорну цупку стрічку, котру уважно затягнув, аби нічого іншого, окрім отого, що він їй дозволяв бачити, вона не розгледіла. І її руки здавалися їй також міцно зв'язаними, тільки груди підіймалися і опускалися вільно і настирливо тягнулися своїми чутливими закінченнями туди, куди не проникав повитий підступною стрічкою погляд.
І їй було безмежно дивно рухатися вперед лише одними грудьми, і, здавалося, лише однією чутливою шкірою тіла, що так жадало і, разом із тим, аж надто остерігалося зустрічі з невідомим. Йти, навіть не виставляючи рук, яким так звикла довіряти у знаходженні потрібної відстані, у розумінні стрічного ...
Тому так і злякав його доторк, яким, здавалося, доторкнулися усього у ній, навіть там, де торкання і раніше строго регламентувалися особливими обставинами...
І тут же здійняли і закружили відчуття, неначе той, хто уже в ній, осягнув її сутність, проник у кожну клітину, і навіть ще глибше, переносячи її цілковито кудись туди, де її тіло втрачало масштаб і дійсні розміри, натомість безмежною ставала насолода ...
-1 _____
І відчувши, як вона у зажурі знову намотує на свої, такі делікатні, пальчики час, він одразу припиняв його розмотувати.
На тремку для серця мить заглиблювався у роздуми - в якому саме вигляді і в якій сутності перед нею постати, якщо саме від цього і залежать чарівності, котрими вона так жагуче оточуватиме вторинні його прояви, у той час, коли барвиста первинність його так надійно прихована від неї...
Але іншого вона не витримає.
Поки - не витримає.
Хоча земні жінки такі гнучкі.
Але усе ж не зносять незрозумілих трансформацій даної їм для царювання дійсності, хай навіть і до її первинної суті...
Гнучке ж бо так потребує твердості зовнішнього - для опори, займань і здіймань...
0 _____
Ах, як потаємно і ніжно звучали її докори...
Вона завжди очікувала якихось зовнішніх передвісників його появи - знайомих кроків, шурхоту коліс автомобіля, пташиних криків за вікном...
Та все це було ні до чого, все це було окремо - простою рамкою до картини, - він просто виходив із прозорості повітря, брав за руку і вів у багатомірність пристрасті, із якої вона так довго потім поверталась...
І потім вже згадувала і переглядала кожну дрібничку в їх стосунках, які зовсім не вважала подружньою зрадою...
Хіба подружні стосунки існують потойбіч снів?..
Її вибілювали роки.
І він приходив, навмисне роблячи себе таким, якого вона і прагнула, загортаючись у прозорі літа.
Таким, якою ставала вона, хоча і століть йому було значно більше, аніж країні, в якій вона прожила своє, в цілому непримітне, життя.
Можливо і задля для нього, теж.
Прожила своє земне життя, як і та частина його сутності, що наполягла на цій швидкоплинній зустрічі з нею.
Для чого? Для чого були оті насолоди?..
Ах так, - її діти...
Її такі неземні діти...
2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Сергій Єсенін. Не жалію..."
• Перейти на сторінку •
"Мій Друг, Художник і Поет... За К. Нікольским"
• Перейти на сторінку •
"Мій Друг, Художник і Поет... За К. Нікольским"
Про публікацію