Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
У полоні зими
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У полоні зими
Назад їхалося важко. Дядько Андрій, тато Василька, сварився:
– Замело – не пробратися! Може, повернемо назад?
Але попереду проїхав бульдозер і вантажна машина. Рух полегшився.
Хлопчики захоплено поглинали дорожні пригоди. Михасик запитав у Василька:
– А ти бульдозеристом будеш чи шофером?
– Я буду татом! – голосно відповів Василько.Михасик здивовано поглянув на діда і через мить запитав:
– Скажи, а що треба вміти, щоб бути татом?
Дід весело розсміявся:
– Ти зібрався ним стати? Чуєш, – звернувся він до дядька Андрія, – наші хлопці вже збираються татами бути та питаються, що для цього потрібно вміти...
Андрій виводив буксуючу машину з купи снігу і не зважив на сказане.
А дід ще довго посміювався, покрехтуючи та знизуючи плечима:
– Ось тобі й онуки! Ну й ростуть. Можливо, богатирями станете?
Але все ж пообіцяв відповісти Михасикові, коли вже будуть вдома.
Рідний двір зачекався відсутніх, бо тут багато перемінилося: дерева й кущі похилилися під вагою великого снігу. Поламалися старі гілки, а тоненькі деревця понахилялися до землі. Дахи хат стали незнайомо великими. Вікон майже не було видно: високі снігові намети лягли невідомо яким чаклунством так, що верхні спускалися на нижні, створюючи неповторні палаци цариці-зими.
Василько всю увагу кинув за вікно машини, слідкуючи, щоб ні краплини враження не пропало. Він не встигав звертатись до діда, дивуючись з одного приводу, а другий вже наздоганяв, чимраз частіше збуджуючи увагу хлопчика. Тільки й чулося: «Діду, діду!»
Питання поглиналися, не встигаючи вискочити, тому дід
жартівливо скаржився йому ж:
– Ти мені в потилиці вже дірку пробив словом «Діду!»
Василько уважно поглянув на нього, помітив, що сказано без образ, і через хвилину вже знов лунало його радісне: «Діду! Ми попали в полон до зими!»
Коли під’їхали до двору, всі разом вигукнули:
– А де ж він, наш двір?
– Ось зайдемо в ту барлогу снігову, отам і побачимо. – Дід пішов першим.
До хвіртки і від неї далі вже хтось намагався пройти, але з боку хати від дверей чулося, як хтось шурхає черпаками з двох боків.
– Мамо, татко! – здогадався Михасик, – я вже тут з Васильком, дідом та дядьком Андрієм. Ми з цього боку втопчемо сніг!
Машина залишилася на дорозі. А компанія почала чоботами та залишеними у багажнику лопатами відгортати надзвичайну щедрість зими.
– Бач, біля споруд намело так, неначе за ніч вони стали пагорбками чи дивовижними чудовиськами.
– Діду, я вже чую, як з того боку тато дихає, а біля нього Барбос стрибає! – Михасик задоволено працював ногами, розкидаючи сніг. Василько зупинився, провів рукавом під носом і почав чекати: хто перший з’явиться з-поза намету. А Батьки Михасика взялися за руки і, обійнявшись, пробили своїми тілами рештки снігової пастки, весело впавши перед прибулими.
Що тут почалося! Дідусь підштовхнув Михасика до купи, почав засипати снігом, а дядько Андрій з Васильком допомагали йому. І вийшла ...куча мала. Зупинила гамір бабчина присказка:
– З радощами в хату – щастя цілий рік! Будете посівати чи колядувати?
– Посівати! – Василько вже впізнав бабусю і, зраділий, почав знизу догори кидати зерна, що завбачливо насипала йому в кишеню мама:
– Вам – щастя та здоров’я, а мені – калачі та гривні!
Бабка не розгубилася і відповіла:
– Нехай і тобі буде щастя та здоров’я, а в нас не виводяться калачі та гривні! Ти, онучику, вже чудово вимовляєш літеру «РИ».
– Не р-ри, а ер-р. Так мене мама вчить! Слухай, як я кажу: тр-рактор-р-р! Бульдозерр!
– Напевне, Дід Мороз тобі за це щось важливе і гарне принесе в нашій хаті, так, діду? – бабуся вже виймала з печі щось духмяне й апетитне. А дід вийшов до сіней, і через хвилинку в обидвох хлопчиків вже були в руках гантелі.
– Казав мені Дід Мороз, що мої онуки виростуть богатирями, коли робитимуть вправи кожного ранку. Тоді захищатимуть нас від усякого лиха. Ні в якому разі не дозволяйте лихові приходити! Співайте колядки, що відганяють його від оселі! – очі діда примружено всміхалися.
– Цур його, пек! – сказав Михасик. – Ходімо, братику, змагатися: хто більше гантелю підійме! – Михасик розвеселив дорослих, а Василько вже почав виходити з-за столу.Але бабуся зупинила:
– Перед змаганнями поїсти треба гарненько, а тоді й за справу братися.
Барбос скавулив у сінях.
– На, Васильку, дай йому горщик з їжею: буду ж замело, а він голодний. – Бабуся подала Василькові горщика. – Та скажи йому, що ти непоганий, аби він тебе не зачіпав.
Всі стихли.
Василько відчинив хатні двері і проговорив скоромовкою:
– Барбосе! Їж на здоров’я! Я непоганий, непоганий,непоганий...
Хор-роший я! – швидко поставив горщик і зайшов до кімнати, бабуся плеснула йому водою на руки й вимовила:
– Будете друзями, коли непоганий!
Такої смачної їжі Василько ще ніколи не їв, про що й сповістив усій чесній компанії. Бабка з задоволенням сплеснула долонями:
– І непоганий господар, і їдак хор-роший, і вправи робитиме!
Затримаймо його, діду, у нас: нам потрібен ще один вправний господар!
– Якщо можна, я буду у вас довго жити, бо до вас часто радість приходить!
2005 р.
– Замело – не пробратися! Може, повернемо назад?
Але попереду проїхав бульдозер і вантажна машина. Рух полегшився.
Хлопчики захоплено поглинали дорожні пригоди. Михасик запитав у Василька:
– А ти бульдозеристом будеш чи шофером?
– Я буду татом! – голосно відповів Василько.Михасик здивовано поглянув на діда і через мить запитав:
– Скажи, а що треба вміти, щоб бути татом?
Дід весело розсміявся:
– Ти зібрався ним стати? Чуєш, – звернувся він до дядька Андрія, – наші хлопці вже збираються татами бути та питаються, що для цього потрібно вміти...
Андрій виводив буксуючу машину з купи снігу і не зважив на сказане.
А дід ще довго посміювався, покрехтуючи та знизуючи плечима:
– Ось тобі й онуки! Ну й ростуть. Можливо, богатирями станете?
Але все ж пообіцяв відповісти Михасикові, коли вже будуть вдома.
Рідний двір зачекався відсутніх, бо тут багато перемінилося: дерева й кущі похилилися під вагою великого снігу. Поламалися старі гілки, а тоненькі деревця понахилялися до землі. Дахи хат стали незнайомо великими. Вікон майже не було видно: високі снігові намети лягли невідомо яким чаклунством так, що верхні спускалися на нижні, створюючи неповторні палаци цариці-зими.
Василько всю увагу кинув за вікно машини, слідкуючи, щоб ні краплини враження не пропало. Він не встигав звертатись до діда, дивуючись з одного приводу, а другий вже наздоганяв, чимраз частіше збуджуючи увагу хлопчика. Тільки й чулося: «Діду, діду!»
Питання поглиналися, не встигаючи вискочити, тому дід
жартівливо скаржився йому ж:
– Ти мені в потилиці вже дірку пробив словом «Діду!»
Василько уважно поглянув на нього, помітив, що сказано без образ, і через хвилину вже знов лунало його радісне: «Діду! Ми попали в полон до зими!»
Коли під’їхали до двору, всі разом вигукнули:
– А де ж він, наш двір?
– Ось зайдемо в ту барлогу снігову, отам і побачимо. – Дід пішов першим.
До хвіртки і від неї далі вже хтось намагався пройти, але з боку хати від дверей чулося, як хтось шурхає черпаками з двох боків.
– Мамо, татко! – здогадався Михасик, – я вже тут з Васильком, дідом та дядьком Андрієм. Ми з цього боку втопчемо сніг!
Машина залишилася на дорозі. А компанія почала чоботами та залишеними у багажнику лопатами відгортати надзвичайну щедрість зими.
– Бач, біля споруд намело так, неначе за ніч вони стали пагорбками чи дивовижними чудовиськами.
– Діду, я вже чую, як з того боку тато дихає, а біля нього Барбос стрибає! – Михасик задоволено працював ногами, розкидаючи сніг. Василько зупинився, провів рукавом під носом і почав чекати: хто перший з’явиться з-поза намету. А Батьки Михасика взялися за руки і, обійнявшись, пробили своїми тілами рештки снігової пастки, весело впавши перед прибулими.
Що тут почалося! Дідусь підштовхнув Михасика до купи, почав засипати снігом, а дядько Андрій з Васильком допомагали йому. І вийшла ...куча мала. Зупинила гамір бабчина присказка:
– З радощами в хату – щастя цілий рік! Будете посівати чи колядувати?
– Посівати! – Василько вже впізнав бабусю і, зраділий, почав знизу догори кидати зерна, що завбачливо насипала йому в кишеню мама:
– Вам – щастя та здоров’я, а мені – калачі та гривні!
Бабка не розгубилася і відповіла:
– Нехай і тобі буде щастя та здоров’я, а в нас не виводяться калачі та гривні! Ти, онучику, вже чудово вимовляєш літеру «РИ».
– Не р-ри, а ер-р. Так мене мама вчить! Слухай, як я кажу: тр-рактор-р-р! Бульдозерр!
– Напевне, Дід Мороз тобі за це щось важливе і гарне принесе в нашій хаті, так, діду? – бабуся вже виймала з печі щось духмяне й апетитне. А дід вийшов до сіней, і через хвилинку в обидвох хлопчиків вже були в руках гантелі.
– Казав мені Дід Мороз, що мої онуки виростуть богатирями, коли робитимуть вправи кожного ранку. Тоді захищатимуть нас від усякого лиха. Ні в якому разі не дозволяйте лихові приходити! Співайте колядки, що відганяють його від оселі! – очі діда примружено всміхалися.
– Цур його, пек! – сказав Михасик. – Ходімо, братику, змагатися: хто більше гантелю підійме! – Михасик розвеселив дорослих, а Василько вже почав виходити з-за столу.Але бабуся зупинила:
– Перед змаганнями поїсти треба гарненько, а тоді й за справу братися.
Барбос скавулив у сінях.
– На, Васильку, дай йому горщик з їжею: буду ж замело, а він голодний. – Бабуся подала Василькові горщика. – Та скажи йому, що ти непоганий, аби він тебе не зачіпав.
Всі стихли.
Василько відчинив хатні двері і проговорив скоромовкою:
– Барбосе! Їж на здоров’я! Я непоганий, непоганий,непоганий...
Хор-роший я! – швидко поставив горщик і зайшов до кімнати, бабуся плеснула йому водою на руки й вимовила:
– Будете друзями, коли непоганий!
Такої смачної їжі Василько ще ніколи не їв, про що й сповістив усій чесній компанії. Бабка з задоволенням сплеснула долонями:
– І непоганий господар, і їдак хор-роший, і вправи робитиме!
Затримаймо його, діду, у нас: нам потрібен ще один вправний господар!
– Якщо можна, я буду у вас довго жити, бо до вас часто радість приходить!
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
