Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Велетень
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Велетень
– Не знаю, що покласти тобі в святковий кошик на вечерю до хрещеної
мами і Михасика, Данилко. – Там є сало, скрутеники, цукерки, горіхи,
кутя та узвар…
– А що таке узвар, мамо?
– Невже ти не знаєш? Дідо збирав яблука та груші, сливи та малину,
вишні та горобину, ваприни та ожину, сушив разом з тобою на сонечку
та в сушарні на горищі для зимових компотів та киселю. Ось це й є узвар.
А ти, мамцю, ще мандарин поклади. – Данилко вже взувся та наскоро
застібував куртку.
– Не забарюйся, вже ніч на підході, чуєш, синку?
Але Данилко, вхопивши пакет з вечерею, вже йшов до хвіртки.
Дорога була припорошена снігом. Під чоботами чулося: „Рипи-рип!
Рипи-рип!”
Сніг блищав у вечірнім сяйві сідаючого січневого сонця.
– Що ти до мене говориш? Я не вмію розтлумачувати снігову мову! –
Голосно звернувся Данилко і самому стало смішно, що хтось почує й
буде про нього погано думати. Він обернувся: чи хто не чув, бува?
І здивовано побачив позад себе крокуючи величезні чоботи. Підвівши
голову, хлопчик вражено і захоплено відступив назад, навіть очі з орбіт
полізли, як каже тато: за ним йшов велетень, котрий все чув. Данилко
присів від сорому і ляку, але велетень підвів його і мовчки показав на
шлях до хрещеної.
– Хто ви? – прошепотіли його губи. – Я вас боюся!
– Сьогодні день такий, що ніхто не повинен лякатися...
– Я знаю: Різдво Христове ! – Данилко з острахом зробив крок назад.
Чоловік-велетень немовби й не вимовляв нічого, але Данилко виразно
чув його голос. Як же таке може бути? Данилко став осторонь, щоб
дати велетневі дорогу, але той взяв його на долоню і поставив перед
воротами хрещеної. Зі страхом та мішаниною в голові Данилко подякував
йому, чомусь лопочучи:
– Татко й мама прислали вечерю!А ви хто такий? Я ніколи не бачив
велетнів! Чи ви – з іншої планети? А може, ви – Сніжний чоловік?
Позаду рипнули двері. Хлопчик оглянувся і побачив хрещену маму:
– Татко й мама прислали вечерю! – зраділо проговорив він, вже нічого
не страхаючись. – Подивіться, хто мене приніс, – показав він у бік дороги,
але там вже нікого не було.
– Що ти фантазуєш, хрещенику? Нікого немає! Я продзвоню батькам, що
ти залишаєшся на ніч у нас. Будете з Михасиком гратися. Вже пізно,
колядники ходять...
Данилко, роздягаючись, ніяк не міг зрозуміти, що ж з ним зараз було?
Побачивши, що горить лампадка, а прабабуся Марфа хреститься на
ікону, він підійшов, теж перехрестився й почав співати:
А в полях, полях сам Господь ходе.
Діва Марія Бога просила:
– Зароди, Боже, жито-пшеницю,
Жито-пшеницю, всяку пашницю...
Він співав. А з голови не йшла думка про велетня. І Данилко вирішив:
коли нічого поганого не сталося, значить, зі мною теж Господь носив
вечерю і треба радіти.
Бабка Марфа відповіла на його думку, ніби прочитала її:
– Ось так воно й є! І ти завжди будеш щасливий, бо Він тримав тебе
на своїх долонях!
2005 р.
мами і Михасика, Данилко. – Там є сало, скрутеники, цукерки, горіхи,
кутя та узвар…
– А що таке узвар, мамо?
– Невже ти не знаєш? Дідо збирав яблука та груші, сливи та малину,
вишні та горобину, ваприни та ожину, сушив разом з тобою на сонечку
та в сушарні на горищі для зимових компотів та киселю. Ось це й є узвар.
А ти, мамцю, ще мандарин поклади. – Данилко вже взувся та наскоро
застібував куртку.
– Не забарюйся, вже ніч на підході, чуєш, синку?
Але Данилко, вхопивши пакет з вечерею, вже йшов до хвіртки.
Дорога була припорошена снігом. Під чоботами чулося: „Рипи-рип!
Рипи-рип!”
Сніг блищав у вечірнім сяйві сідаючого січневого сонця.
– Що ти до мене говориш? Я не вмію розтлумачувати снігову мову! –
Голосно звернувся Данилко і самому стало смішно, що хтось почує й
буде про нього погано думати. Він обернувся: чи хто не чув, бува?
І здивовано побачив позад себе крокуючи величезні чоботи. Підвівши
голову, хлопчик вражено і захоплено відступив назад, навіть очі з орбіт
полізли, як каже тато: за ним йшов велетень, котрий все чув. Данилко
присів від сорому і ляку, але велетень підвів його і мовчки показав на
шлях до хрещеної.
– Хто ви? – прошепотіли його губи. – Я вас боюся!
– Сьогодні день такий, що ніхто не повинен лякатися...
– Я знаю: Різдво Христове ! – Данилко з острахом зробив крок назад.
Чоловік-велетень немовби й не вимовляв нічого, але Данилко виразно
чув його голос. Як же таке може бути? Данилко став осторонь, щоб
дати велетневі дорогу, але той взяв його на долоню і поставив перед
воротами хрещеної. Зі страхом та мішаниною в голові Данилко подякував
йому, чомусь лопочучи:
– Татко й мама прислали вечерю!А ви хто такий? Я ніколи не бачив
велетнів! Чи ви – з іншої планети? А може, ви – Сніжний чоловік?
Позаду рипнули двері. Хлопчик оглянувся і побачив хрещену маму:
– Татко й мама прислали вечерю! – зраділо проговорив він, вже нічого
не страхаючись. – Подивіться, хто мене приніс, – показав він у бік дороги,
але там вже нікого не було.
– Що ти фантазуєш, хрещенику? Нікого немає! Я продзвоню батькам, що
ти залишаєшся на ніч у нас. Будете з Михасиком гратися. Вже пізно,
колядники ходять...
Данилко, роздягаючись, ніяк не міг зрозуміти, що ж з ним зараз було?
Побачивши, що горить лампадка, а прабабуся Марфа хреститься на
ікону, він підійшов, теж перехрестився й почав співати:
А в полях, полях сам Господь ходе.
Діва Марія Бога просила:
– Зароди, Боже, жито-пшеницю,
Жито-пшеницю, всяку пашницю...
Він співав. А з голови не йшла думка про велетня. І Данилко вирішив:
коли нічого поганого не сталося, значить, зі мною теж Господь носив
вечерю і треба радіти.
Бабка Марфа відповіла на його думку, ніби прочитала її:
– Ось так воно й є! І ти завжди будеш щасливий, бо Він тримав тебе
на своїх долонях!
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
