Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.14
06:43
Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
2026.10.13
19:53
Охрещених молитва лине
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
2026.10.13
15:12
Що відбувається у світі?
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
2026.10.13
14:44
Він прокидався в лісі,
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
2026.10.13
10:46
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
2026.10.13
10:06
У Баден-Бадені москалики* й цикади,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
2026.10.13
07:35
Знову осінь: дощ і сирість,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Щедрівка
– Миколко, синочку, щось мені недобре! – Старенька мати благала
допомоги.
– Що болить? Швидку викликати? – Микола Васильович заклопотано
підвівся, одягаючись. Передсвятковий ранок не віщував йому нічого хорошого,
вже давно недужає мати. Невістка Ганна підійшла до столика з ліками,
погортала зошит із нотатками лікарів і запитала:
– Самі не вийдемо з цього становища? У людей свято. Навіщо турбувати,
коли ліки поруч? Зараз вам тиск поміряємо, щоб знати причину.
Тиск був високим. Ганна попросила чоловіка зігріти води, налити
туди оцту і швидко покласти на литки та під голову гарячі компреси, а
сама вже готувала шприц для ін’єкції.
Виконавши ці справи, вони знову полягали додивлятися сни, а Ніна
Гаврилівна, тамуючи біль, заплющила очі: «Оце так погостювала!
Заважаю молодим. Їм і свято не свято з моїми хворобами. Хоч би довго
не мучитися», – думала вона, ледь стримуючи непрошену сльозу.
Денний розклад диктував володарці-зимі спокій, але здалеку насувалися
хуртовинні хмари. Крізь вікно заглядало небо з верховіттям дуба, що
хиталося та гойдало на собі думки жінки. Приступ пройшов, і Ніна
Гаврилівна підвелася, сівши на край ліжка.
Ранок взяв своє. Співали півні, про щось турбувалися собаки, мявкало
голодне киценя. А маленька Катруся, двоюрідна сестричка Михася, солодко
потирала оченята.
– Що ти робиш: сон відганяєш? – питання бабусі підвело дівчинку, і вона
хутенько перебралася до неї в ліжко.
– Такий солодкий сон сьогодні гостював у мене, ніби дід плигощав мене
медом з глушками.
Бабка розсміялася: – Дійсно, солодкий. Та ще й з грушками! Напевне,
хтось частуватиме тебе нині, адже щедрівка прийшла.
– Бабусю, чому люди її так називають? Вона – щедла? Не задібна?
– Так, Катрусю. Але ти не знаєш, чому вона стала щедрою. Я тобі колись
розповім.
– Залаз, залаз! – заплескала Катруся в долоні. – Мені після твоїх лозповідей
медові сни сняться!
– Ну, то слухай. За давніх часів в одній лісовій сімейці жили три сестри.
Батьки їх не були багатими, але й не бідували. Вони любили дівчаток і
хлопчиків, частенько купували їм якісь дарунки, але серед сестер була
одна дівчинка, що все хотіла позабирати собі. Можливо, звали її Вірою,
можливо, Олесею чи Катрусею... – вже не пам’ятаю. Мама радила
дівчаткам гратися разом і використовувати іграшки в спільній забаві.
Але жадібність зайшла в серце дівчинки і не поступалася ні кроком.
Вона заволоділа думками дівчинки і ніде не давала спокою:
„А-а-а, сестрам подарували гарніших ляльок”, – тягнула думка смичком
по своїй струні, коли рухалася вверх.
„Е-е-е, – щось надривалося в ній, коли смичок заздрощів йшов униз, –
у дівчаток кольори м’ячиків цікавіші, а м’ячики прудкіші, ніж мій!”
Одного разу взимку до їхнього двору залетіла віхола. Крутилася,
пригроджуючи: „Замету, засиплю, запаморочу!” А дівчатка дивилися
на її бешкетування і боялися злізти з печі: „Тут вона нас не знайде!”
Але віхола, що пролізла у дахову щілину та зазирнула у димар, почула
ці слова і заперечливо похитала головою: „Мені потрібна дівчинка, що
з усіма вміє гратися. Вона повинна бути щедрою та доброю. Тоді
завтра ми полетимо на ближній хутір, де живе казочка. Зараз я виконую
її прохання...”
Та скоро насунулася темна ніч, що пропонувала свій досвід:”Очки,
закривайтеся, бо вже надходять чудові сни!”
Коли сестри поснули, заздриця-сестричка позбирала біля себе іграшки
та почала гратися з ними, втішаючись, що зараз вони належать лише їй,
і жодна істота не відбере їх хоч на ніч.
…Катруся, вкрита теплою ковдрою, сіла, підібгала коліна до підборіддя
і охопила їх руками, уважно слухаючи кожне бабчине слово...
– Якраз на цю мить і змогла протиснутися в юшкову щілину рука віхоли. –
Бабуся продовжувала казкову розповідь, пригладжуючи чорняву голівку
Катрусі:
– Вхопила вона заздрицю, загорнула в біле хутро і дмухнула через гай
до казки.Заздриця заголосила:
– Я не щедра, я – погана! Відпусти мене!
– Ти - така ж, як і я: теж любиш тягнути все до себе, а твої очі – завидющі,
адже струмки, що дзвенять біля твого серця, мають дзвін, однаковий з моїм.
Віхола говорила правду, а дівчинка все пручалася, адже казка жила
недалеко, а вони вже були поряд з нею. Долетіли швидко.
Казка вже чекала гостей. Вона знала, хто вміє виконувати виряджальні
пісні Старого року чи зустрічальні для Нового. Вона знала, що в Різдвяну
неділю йдуть вечорниці, а серед колядок, щедрівок є багато таких, що
благають оновлення. Розкішна пухнаста шубка та сніжинкові рукавички,
кучма з білого хутра зачаровували, приголомшували. А дівчинка ж була
заздрицею! Віхола, задоволена виконаною роботою, тихо відсапувалася в
куточку казкового палацу. А господиня-казка зверталася до заздриці:
– Підеш до хутору та понесеш татові, мамі та сестрам від мене вечерю.
Будеш примовляти: «Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього
зерна. Нехай жито сходить, нехай воно родить, нехай буде стéрном».
Катруся досі не перебивала запитаннями, але тут запитала:
– А що таке стерно, бабусю?
– Це чи не найважливіша керуюча частина в житті. Потім зрозумієш, – і розповідь
помандрувала далі:
– Дівчинка сіла на казкові санчата й незчулася, коли опинилася біля рідних воріт.
Святковий дзвіночок сповістив про приїзд гостей. Батьки заздриці вибігли
до воріт і розплакалися:
– Ми тебе, донечко, скрізь перешукали, а ти звідки на чудових санчатах?
Хіба ж можна всіх покинути і йти, куди очі повели? Ти дуже щ е д р а і тобі не
потрібні ні батьки, ні сестрички, ні ми з татом? Хочеш покинути нас?
Мамині сльози привели заздрицю до тями. А найголовніше – її назвали щедрою!
І вона голосно вимовила:
– Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього зéрна. Нехай жито сходить,
нехай краще родить, нехай буде стерном!
А від себе добавила: – Ніколи в світі більше не буду заздрісною та жадібною!
Дарую вам, мої сестрички, всі мої іграшки. Будемо гратися разом, тому що казка
подарувала мені щедрість і назвала Щедрівкою, аби я в кожен дім завезла від неї
радість та щастя, веселий настрій та добре здоров’я...
Катруся пригорнулася до бабусі:
– Я теж – Щедрівка і хочу, аби ти завжди була здорова. – Вони обійнялися, а
мама, посміхаючись, запросила їх до столу, співаючи веселої пісеньки:
Щедрівочка щедрувала,
Під віконцем припадала:
– Що ти, тітко, напекла?
Неси нам до вікна!
Відкривай сундучок,
Даруй нам п’ятачок!
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щедрівка
– Миколко, синочку, щось мені недобре! – Старенька мати благала
допомоги.
– Що болить? Швидку викликати? – Микола Васильович заклопотано
підвівся, одягаючись. Передсвятковий ранок не віщував йому нічого хорошого,
вже давно недужає мати. Невістка Ганна підійшла до столика з ліками,
погортала зошит із нотатками лікарів і запитала:
– Самі не вийдемо з цього становища? У людей свято. Навіщо турбувати,
коли ліки поруч? Зараз вам тиск поміряємо, щоб знати причину.
Тиск був високим. Ганна попросила чоловіка зігріти води, налити
туди оцту і швидко покласти на литки та під голову гарячі компреси, а
сама вже готувала шприц для ін’єкції.
Виконавши ці справи, вони знову полягали додивлятися сни, а Ніна
Гаврилівна, тамуючи біль, заплющила очі: «Оце так погостювала!
Заважаю молодим. Їм і свято не свято з моїми хворобами. Хоч би довго
не мучитися», – думала вона, ледь стримуючи непрошену сльозу.
Денний розклад диктував володарці-зимі спокій, але здалеку насувалися
хуртовинні хмари. Крізь вікно заглядало небо з верховіттям дуба, що
хиталося та гойдало на собі думки жінки. Приступ пройшов, і Ніна
Гаврилівна підвелася, сівши на край ліжка.
Ранок взяв своє. Співали півні, про щось турбувалися собаки, мявкало
голодне киценя. А маленька Катруся, двоюрідна сестричка Михася, солодко
потирала оченята.
– Що ти робиш: сон відганяєш? – питання бабусі підвело дівчинку, і вона
хутенько перебралася до неї в ліжко.
– Такий солодкий сон сьогодні гостював у мене, ніби дід плигощав мене
медом з глушками.
Бабка розсміялася: – Дійсно, солодкий. Та ще й з грушками! Напевне,
хтось частуватиме тебе нині, адже щедрівка прийшла.
– Бабусю, чому люди її так називають? Вона – щедла? Не задібна?
– Так, Катрусю. Але ти не знаєш, чому вона стала щедрою. Я тобі колись
розповім.
– Залаз, залаз! – заплескала Катруся в долоні. – Мені після твоїх лозповідей
медові сни сняться!
– Ну, то слухай. За давніх часів в одній лісовій сімейці жили три сестри.
Батьки їх не були багатими, але й не бідували. Вони любили дівчаток і
хлопчиків, частенько купували їм якісь дарунки, але серед сестер була
одна дівчинка, що все хотіла позабирати собі. Можливо, звали її Вірою,
можливо, Олесею чи Катрусею... – вже не пам’ятаю. Мама радила
дівчаткам гратися разом і використовувати іграшки в спільній забаві.
Але жадібність зайшла в серце дівчинки і не поступалася ні кроком.
Вона заволоділа думками дівчинки і ніде не давала спокою:
„А-а-а, сестрам подарували гарніших ляльок”, – тягнула думка смичком
по своїй струні, коли рухалася вверх.
„Е-е-е, – щось надривалося в ній, коли смичок заздрощів йшов униз, –
у дівчаток кольори м’ячиків цікавіші, а м’ячики прудкіші, ніж мій!”
Одного разу взимку до їхнього двору залетіла віхола. Крутилася,
пригроджуючи: „Замету, засиплю, запаморочу!” А дівчатка дивилися
на її бешкетування і боялися злізти з печі: „Тут вона нас не знайде!”
Але віхола, що пролізла у дахову щілину та зазирнула у димар, почула
ці слова і заперечливо похитала головою: „Мені потрібна дівчинка, що
з усіма вміє гратися. Вона повинна бути щедрою та доброю. Тоді
завтра ми полетимо на ближній хутір, де живе казочка. Зараз я виконую
її прохання...”
Та скоро насунулася темна ніч, що пропонувала свій досвід:”Очки,
закривайтеся, бо вже надходять чудові сни!”
Коли сестри поснули, заздриця-сестричка позбирала біля себе іграшки
та почала гратися з ними, втішаючись, що зараз вони належать лише їй,
і жодна істота не відбере їх хоч на ніч.
…Катруся, вкрита теплою ковдрою, сіла, підібгала коліна до підборіддя
і охопила їх руками, уважно слухаючи кожне бабчине слово...
– Якраз на цю мить і змогла протиснутися в юшкову щілину рука віхоли. –
Бабуся продовжувала казкову розповідь, пригладжуючи чорняву голівку
Катрусі:
– Вхопила вона заздрицю, загорнула в біле хутро і дмухнула через гай
до казки.Заздриця заголосила:
– Я не щедра, я – погана! Відпусти мене!
– Ти - така ж, як і я: теж любиш тягнути все до себе, а твої очі – завидющі,
адже струмки, що дзвенять біля твого серця, мають дзвін, однаковий з моїм.
Віхола говорила правду, а дівчинка все пручалася, адже казка жила
недалеко, а вони вже були поряд з нею. Долетіли швидко.
Казка вже чекала гостей. Вона знала, хто вміє виконувати виряджальні
пісні Старого року чи зустрічальні для Нового. Вона знала, що в Різдвяну
неділю йдуть вечорниці, а серед колядок, щедрівок є багато таких, що
благають оновлення. Розкішна пухнаста шубка та сніжинкові рукавички,
кучма з білого хутра зачаровували, приголомшували. А дівчинка ж була
заздрицею! Віхола, задоволена виконаною роботою, тихо відсапувалася в
куточку казкового палацу. А господиня-казка зверталася до заздриці:
– Підеш до хутору та понесеш татові, мамі та сестрам від мене вечерю.
Будеш примовляти: «Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього
зерна. Нехай жито сходить, нехай воно родить, нехай буде стéрном».
Катруся досі не перебивала запитаннями, але тут запитала:
– А що таке стерно, бабусю?
– Це чи не найважливіша керуюча частина в житті. Потім зрозумієш, – і розповідь
помандрувала далі:
– Дівчинка сіла на казкові санчата й незчулася, коли опинилася біля рідних воріт.
Святковий дзвіночок сповістив про приїзд гостей. Батьки заздриці вибігли
до воріт і розплакалися:
– Ми тебе, донечко, скрізь перешукали, а ти звідки на чудових санчатах?
Хіба ж можна всіх покинути і йти, куди очі повели? Ти дуже щ е д р а і тобі не
потрібні ні батьки, ні сестрички, ні ми з татом? Хочеш покинути нас?
Мамині сльози привели заздрицю до тями. А найголовніше – її назвали щедрою!
І вона голосно вимовила:
– Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього зéрна. Нехай жито сходить,
нехай краще родить, нехай буде стерном!
А від себе добавила: – Ніколи в світі більше не буду заздрісною та жадібною!
Дарую вам, мої сестрички, всі мої іграшки. Будемо гратися разом, тому що казка
подарувала мені щедрість і назвала Щедрівкою, аби я в кожен дім завезла від неї
радість та щастя, веселий настрій та добре здоров’я...
Катруся пригорнулася до бабусі:
– Я теж – Щедрівка і хочу, аби ти завжди була здорова. – Вони обійнялися, а
мама, посміхаючись, запросила їх до столу, співаючи веселої пісеньки:
Щедрівочка щедрувала,
Під віконцем припадала:
– Що ти, тітко, напекла?
Неси нам до вікна!
Відкривай сундучок,
Даруй нам п’ятачок!
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
