ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Щедрівка
– Миколко, синочку, щось мені недобре! – Старенька мати благала
допомоги.
– Що болить? Швидку викликати? – Микола Васильович заклопотано
підвівся, одягаючись. Передсвятковий ранок не віщував йому нічого хорошого,
вже давно недужає мати. Невістка Ганна підійшла до столика з ліками,
погортала зошит із нотатками лікарів і запитала:
– Самі не вийдемо з цього становища? У людей свято. Навіщо турбувати,
коли ліки поруч? Зараз вам тиск поміряємо, щоб знати причину.
Тиск був високим. Ганна попросила чоловіка зігріти води, налити
туди оцту і швидко покласти на литки та під голову гарячі компреси, а
сама вже готувала шприц для ін’єкції.
Виконавши ці справи, вони знову полягали додивлятися сни, а Ніна
Гаврилівна, тамуючи біль, заплющила очі: «Оце так погостювала!
Заважаю молодим. Їм і свято не свято з моїми хворобами. Хоч би довго
не мучитися», – думала вона, ледь стримуючи непрошену сльозу.
Денний розклад диктував володарці-зимі спокій, але здалеку насувалися
хуртовинні хмари. Крізь вікно заглядало небо з верховіттям дуба, що
хиталося та гойдало на собі думки жінки. Приступ пройшов, і Ніна
Гаврилівна підвелася, сівши на край ліжка.
Ранок взяв своє. Співали півні, про щось турбувалися собаки, мявкало
голодне киценя. А маленька Катруся, двоюрідна сестричка Михася, солодко
потирала оченята.
– Що ти робиш: сон відганяєш? – питання бабусі підвело дівчинку, і вона
хутенько перебралася до неї в ліжко.
– Такий солодкий сон сьогодні гостював у мене, ніби дід плигощав мене
медом з глушками.
Бабка розсміялася: – Дійсно, солодкий. Та ще й з грушками! Напевне,
хтось частуватиме тебе нині, адже щедрівка прийшла.
– Бабусю, чому люди її так називають? Вона – щедла? Не задібна?
– Так, Катрусю. Але ти не знаєш, чому вона стала щедрою. Я тобі колись
розповім.
– Залаз, залаз! – заплескала Катруся в долоні. – Мені після твоїх лозповідей
медові сни сняться!
– Ну, то слухай. За давніх часів в одній лісовій сімейці жили три сестри.
Батьки їх не були багатими, але й не бідували. Вони любили дівчаток і
хлопчиків, частенько купували їм якісь дарунки, але серед сестер була
одна дівчинка, що все хотіла позабирати собі. Можливо, звали її Вірою,
можливо, Олесею чи Катрусею... – вже не пам’ятаю. Мама радила
дівчаткам гратися разом і використовувати іграшки в спільній забаві.
Але жадібність зайшла в серце дівчинки і не поступалася ні кроком.
Вона заволоділа думками дівчинки і ніде не давала спокою:
„А-а-а, сестрам подарували гарніших ляльок”, – тягнула думка смичком
по своїй струні, коли рухалася вверх.
„Е-е-е, – щось надривалося в ній, коли смичок заздрощів йшов униз, –
у дівчаток кольори м’ячиків цікавіші, а м’ячики прудкіші, ніж мій!”
Одного разу взимку до їхнього двору залетіла віхола. Крутилася,
пригроджуючи: „Замету, засиплю, запаморочу!” А дівчатка дивилися
на її бешкетування і боялися злізти з печі: „Тут вона нас не знайде!”
Але віхола, що пролізла у дахову щілину та зазирнула у димар, почула
ці слова і заперечливо похитала головою: „Мені потрібна дівчинка, що
з усіма вміє гратися. Вона повинна бути щедрою та доброю. Тоді
завтра ми полетимо на ближній хутір, де живе казочка. Зараз я виконую
її прохання...”
Та скоро насунулася темна ніч, що пропонувала свій досвід:”Очки,
закривайтеся, бо вже надходять чудові сни!”
Коли сестри поснули, заздриця-сестричка позбирала біля себе іграшки
та почала гратися з ними, втішаючись, що зараз вони належать лише їй,
і жодна істота не відбере їх хоч на ніч.
…Катруся, вкрита теплою ковдрою, сіла, підібгала коліна до підборіддя
і охопила їх руками, уважно слухаючи кожне бабчине слово...
– Якраз на цю мить і змогла протиснутися в юшкову щілину рука віхоли. –
Бабуся продовжувала казкову розповідь, пригладжуючи чорняву голівку
Катрусі:
– Вхопила вона заздрицю, загорнула в біле хутро і дмухнула через гай
до казки.Заздриця заголосила:
– Я не щедра, я – погана! Відпусти мене!
– Ти - така ж, як і я: теж любиш тягнути все до себе, а твої очі – завидющі,
адже струмки, що дзвенять біля твого серця, мають дзвін, однаковий з моїм.
Віхола говорила правду, а дівчинка все пручалася, адже казка жила
недалеко, а вони вже були поряд з нею. Долетіли швидко.
Казка вже чекала гостей. Вона знала, хто вміє виконувати виряджальні
пісні Старого року чи зустрічальні для Нового. Вона знала, що в Різдвяну
неділю йдуть вечорниці, а серед колядок, щедрівок є багато таких, що
благають оновлення. Розкішна пухнаста шубка та сніжинкові рукавички,
кучма з білого хутра зачаровували, приголомшували. А дівчинка ж була
заздрицею! Віхола, задоволена виконаною роботою, тихо відсапувалася в
куточку казкового палацу. А господиня-казка зверталася до заздриці:
– Підеш до хутору та понесеш татові, мамі та сестрам від мене вечерю.
Будеш примовляти: «Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього
зерна. Нехай жито сходить, нехай воно родить, нехай буде стéрном».
Катруся досі не перебивала запитаннями, але тут запитала:
– А що таке стерно, бабусю?
– Це чи не найважливіша керуюча частина в житті. Потім зрозумієш, – і розповідь
помандрувала далі:
– Дівчинка сіла на казкові санчата й незчулася, коли опинилася біля рідних воріт.
Святковий дзвіночок сповістив про приїзд гостей. Батьки заздриці вибігли
до воріт і розплакалися:
– Ми тебе, донечко, скрізь перешукали, а ти звідки на чудових санчатах?
Хіба ж можна всіх покинути і йти, куди очі повели? Ти дуже щ е д р а і тобі не
потрібні ні батьки, ні сестрички, ні ми з татом? Хочеш покинути нас?
Мамині сльози привели заздрицю до тями. А найголовніше – її назвали щедрою!
І вона голосно вимовила:
– Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього зéрна. Нехай жито сходить,
нехай краще родить, нехай буде стерном!
А від себе добавила: – Ніколи в світі більше не буду заздрісною та жадібною!
Дарую вам, мої сестрички, всі мої іграшки. Будемо гратися разом, тому що казка
подарувала мені щедрість і назвала Щедрівкою, аби я в кожен дім завезла від неї
радість та щастя, веселий настрій та добре здоров’я...
Катруся пригорнулася до бабусі:
– Я теж – Щедрівка і хочу, аби ти завжди була здорова. – Вони обійнялися, а
мама, посміхаючись, запросила їх до столу, співаючи веселої пісеньки:
Щедрівочка щедрувала,
Під віконцем припадала:
– Що ти, тітко, напекла?
Неси нам до вікна!
Відкривай сундучок,
Даруй нам п’ятачок!
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щедрівка
– Миколко, синочку, щось мені недобре! – Старенька мати благала
допомоги.
– Що болить? Швидку викликати? – Микола Васильович заклопотано
підвівся, одягаючись. Передсвятковий ранок не віщував йому нічого хорошого,
вже давно недужає мати. Невістка Ганна підійшла до столика з ліками,
погортала зошит із нотатками лікарів і запитала:
– Самі не вийдемо з цього становища? У людей свято. Навіщо турбувати,
коли ліки поруч? Зараз вам тиск поміряємо, щоб знати причину.
Тиск був високим. Ганна попросила чоловіка зігріти води, налити
туди оцту і швидко покласти на литки та під голову гарячі компреси, а
сама вже готувала шприц для ін’єкції.
Виконавши ці справи, вони знову полягали додивлятися сни, а Ніна
Гаврилівна, тамуючи біль, заплющила очі: «Оце так погостювала!
Заважаю молодим. Їм і свято не свято з моїми хворобами. Хоч би довго
не мучитися», – думала вона, ледь стримуючи непрошену сльозу.
Денний розклад диктував володарці-зимі спокій, але здалеку насувалися
хуртовинні хмари. Крізь вікно заглядало небо з верховіттям дуба, що
хиталося та гойдало на собі думки жінки. Приступ пройшов, і Ніна
Гаврилівна підвелася, сівши на край ліжка.
Ранок взяв своє. Співали півні, про щось турбувалися собаки, мявкало
голодне киценя. А маленька Катруся, двоюрідна сестричка Михася, солодко
потирала оченята.
– Що ти робиш: сон відганяєш? – питання бабусі підвело дівчинку, і вона
хутенько перебралася до неї в ліжко.
– Такий солодкий сон сьогодні гостював у мене, ніби дід плигощав мене
медом з глушками.
Бабка розсміялася: – Дійсно, солодкий. Та ще й з грушками! Напевне,
хтось частуватиме тебе нині, адже щедрівка прийшла.
– Бабусю, чому люди її так називають? Вона – щедла? Не задібна?
– Так, Катрусю. Але ти не знаєш, чому вона стала щедрою. Я тобі колись
розповім.
– Залаз, залаз! – заплескала Катруся в долоні. – Мені після твоїх лозповідей
медові сни сняться!
– Ну, то слухай. За давніх часів в одній лісовій сімейці жили три сестри.
Батьки їх не були багатими, але й не бідували. Вони любили дівчаток і
хлопчиків, частенько купували їм якісь дарунки, але серед сестер була
одна дівчинка, що все хотіла позабирати собі. Можливо, звали її Вірою,
можливо, Олесею чи Катрусею... – вже не пам’ятаю. Мама радила
дівчаткам гратися разом і використовувати іграшки в спільній забаві.
Але жадібність зайшла в серце дівчинки і не поступалася ні кроком.
Вона заволоділа думками дівчинки і ніде не давала спокою:
„А-а-а, сестрам подарували гарніших ляльок”, – тягнула думка смичком
по своїй струні, коли рухалася вверх.
„Е-е-е, – щось надривалося в ній, коли смичок заздрощів йшов униз, –
у дівчаток кольори м’ячиків цікавіші, а м’ячики прудкіші, ніж мій!”
Одного разу взимку до їхнього двору залетіла віхола. Крутилася,
пригроджуючи: „Замету, засиплю, запаморочу!” А дівчатка дивилися
на її бешкетування і боялися злізти з печі: „Тут вона нас не знайде!”
Але віхола, що пролізла у дахову щілину та зазирнула у димар, почула
ці слова і заперечливо похитала головою: „Мені потрібна дівчинка, що
з усіма вміє гратися. Вона повинна бути щедрою та доброю. Тоді
завтра ми полетимо на ближній хутір, де живе казочка. Зараз я виконую
її прохання...”
Та скоро насунулася темна ніч, що пропонувала свій досвід:”Очки,
закривайтеся, бо вже надходять чудові сни!”
Коли сестри поснули, заздриця-сестричка позбирала біля себе іграшки
та почала гратися з ними, втішаючись, що зараз вони належать лише їй,
і жодна істота не відбере їх хоч на ніч.
…Катруся, вкрита теплою ковдрою, сіла, підібгала коліна до підборіддя
і охопила їх руками, уважно слухаючи кожне бабчине слово...
– Якраз на цю мить і змогла протиснутися в юшкову щілину рука віхоли. –
Бабуся продовжувала казкову розповідь, пригладжуючи чорняву голівку
Катрусі:
– Вхопила вона заздрицю, загорнула в біле хутро і дмухнула через гай
до казки.Заздриця заголосила:
– Я не щедра, я – погана! Відпусти мене!
– Ти - така ж, як і я: теж любиш тягнути все до себе, а твої очі – завидющі,
адже струмки, що дзвенять біля твого серця, мають дзвін, однаковий з моїм.
Віхола говорила правду, а дівчинка все пручалася, адже казка жила
недалеко, а вони вже були поряд з нею. Долетіли швидко.
Казка вже чекала гостей. Вона знала, хто вміє виконувати виряджальні
пісні Старого року чи зустрічальні для Нового. Вона знала, що в Різдвяну
неділю йдуть вечорниці, а серед колядок, щедрівок є багато таких, що
благають оновлення. Розкішна пухнаста шубка та сніжинкові рукавички,
кучма з білого хутра зачаровували, приголомшували. А дівчинка ж була
заздрицею! Віхола, задоволена виконаною роботою, тихо відсапувалася в
куточку казкового палацу. А господиня-казка зверталася до заздриці:
– Підеш до хутору та понесеш татові, мамі та сестрам від мене вечерю.
Будеш примовляти: «Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього
зерна. Нехай жито сходить, нехай воно родить, нехай буде стéрном».
Катруся досі не перебивала запитаннями, але тут запитала:
– А що таке стерно, бабусю?
– Це чи не найважливіша керуюча частина в житті. Потім зрозумієш, – і розповідь
помандрувала далі:
– Дівчинка сіла на казкові санчата й незчулася, коли опинилася біля рідних воріт.
Святковий дзвіночок сповістив про приїзд гостей. Батьки заздриці вибігли
до воріт і розплакалися:
– Ми тебе, донечко, скрізь перешукали, а ти звідки на чудових санчатах?
Хіба ж можна всіх покинути і йти, куди очі повели? Ти дуже щ е д р а і тобі не
потрібні ні батьки, ні сестрички, ні ми з татом? Хочеш покинути нас?
Мамині сльози привели заздрицю до тями. А найголовніше – її назвали щедрою!
І вона голосно вимовила:
– Від казки з палацу принесла вам пляцок із житнього зéрна. Нехай жито сходить,
нехай краще родить, нехай буде стерном!
А від себе добавила: – Ніколи в світі більше не буду заздрісною та жадібною!
Дарую вам, мої сестрички, всі мої іграшки. Будемо гратися разом, тому що казка
подарувала мені щедрість і назвала Щедрівкою, аби я в кожен дім завезла від неї
радість та щастя, веселий настрій та добре здоров’я...
Катруся пригорнулася до бабусі:
– Я теж – Щедрівка і хочу, аби ти завжди була здорова. – Вони обійнялися, а
мама, посміхаючись, запросила їх до столу, співаючи веселої пісеньки:
Щедрівочка щедрувала,
Під віконцем припадала:
– Що ти, тітко, напекла?
Неси нам до вікна!
Відкривай сундучок,
Даруй нам п’ятачок!
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію