Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Кухта (1956) /
Вірші
ПРАГА, 1997
Подорожній вірш
Іванові Жеґуцу
– Бодай оцим перемудруєм Прагу! –
Прорік гуцул, ціфруючи боклагу.
І втямивши, що я в торгах не дужий,
Ціну подвійну заломив байдуже.
Чекай мене, слов’янське Вічне місто, –
Лежиш ти на скількох, забув, горбах?
Мої дари безцінні, благовісні
В бездонних декларовані торбах.
Стрічай мене, забутого, у гості
На Карловім... на калиновім мості.
Ох, тьохнули в ціфрованій боклазі
Три солов’ї, пробуджені у Празі.
Твої шпилі купаються у Влтаві,
Твоїх предтеч сіяє пантеон:
Карл, Вацлав, Їржі... Нині сущий Ґавел...
Корони непобляклої фантом!
Я не жадаю почестей богемних –
Торби важкі розв’язую смиренно.
Та суперкоролівські в них дари:
Бери, столице втрачена... Бери!
...Вже солов’ї зухвалі тнуть колінця,
А рушники принишкли в квітниках.
Вже чешки пишнотілі (не з провінцій!)
У вишитих фасонять сорочках!
А я все далі дістаю зі споду –
Собі чи іншим у винагороду?
Рука блукає на самому дні:
Та тільки сумно... прикро щось мені!
У ситім маґдебурзькім супокої
Дрімотний спомин здмухуєш з чола:
Для українських лицарів-ізгоїв
Ти матір’ю ласкавою була.
У Подєбрадах, Ржевниці, Модржанах
Чужій свободі гоїла ти рани.
І слово вільне, вирване із мук,
Леліяли тут Ольжич, Маланюк...
О Праго, все давно постало тліном,
В ковчег вмістилось з чотирьох дощок...
У храм твого безсмертя – Климентинум –
Зайду я причаститись до книжок.
Їм молиться поетка там Маруся:
Серед модерну чеше коси русі.
І не збагнути (час, мов той курай),
Чому вона Няхай, а не Чурай.
...Жаль, нині тут не ми аристократи.
Салони поміняли на бедлам...
Ти українцям, п’яним і горбатим,
Даєш скажену працю – як волам.
Та їхню все ж не погамуєш спрагу
Й мету одвічну: “В Прагу... Прагу... Прагу...”
На сотню літ відміряно талант:
Слуга, чужинець, злидар, еміґрант!
...І на шляху всесвітнім у хозари
Тобі ще й днесь не складено ціни...
Для тебе неба прихилив Масарик,
Якого татом звали русини.
Слов’янських одцуравшись міжусобиць.
Історії тяжких й сумних подробиць,
Ти й досі чуєш погуки Дніпра...
О Києве, мовчить твоя сестра!
Несе мости, мов лоді, ніжна Влтава.
Шука світами прихистки нові...
Тобі діставсь дарунок Бога – Ґавел,
Ми ж маєм те, що маєм... Се ля ві!
...Тримаю у руках дзвінку боклагу –
Ковток свободи вип’ю, вічна Праго.
До хмари дістає твій колізей...
Не здай про мене спомин у музей!
У голосі твоєму дзвонить криця,
В очах читаю істину німу:
Свою спочатку захисти столицю,
А потім вибирайсь у чужину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРАГА, 1997
Подорожній вірш
Іванові Жеґуцу
– Бодай оцим перемудруєм Прагу! –
Прорік гуцул, ціфруючи боклагу.
І втямивши, що я в торгах не дужий,
Ціну подвійну заломив байдуже.
Чекай мене, слов’янське Вічне місто, –
Лежиш ти на скількох, забув, горбах?
Мої дари безцінні, благовісні
В бездонних декларовані торбах.
Стрічай мене, забутого, у гості
На Карловім... на калиновім мості.
Ох, тьохнули в ціфрованій боклазі
Три солов’ї, пробуджені у Празі.
Твої шпилі купаються у Влтаві,
Твоїх предтеч сіяє пантеон:
Карл, Вацлав, Їржі... Нині сущий Ґавел...
Корони непобляклої фантом!
Я не жадаю почестей богемних –
Торби важкі розв’язую смиренно.
Та суперкоролівські в них дари:
Бери, столице втрачена... Бери!
...Вже солов’ї зухвалі тнуть колінця,
А рушники принишкли в квітниках.
Вже чешки пишнотілі (не з провінцій!)
У вишитих фасонять сорочках!
А я все далі дістаю зі споду –
Собі чи іншим у винагороду?
Рука блукає на самому дні:
Та тільки сумно... прикро щось мені!
У ситім маґдебурзькім супокої
Дрімотний спомин здмухуєш з чола:
Для українських лицарів-ізгоїв
Ти матір’ю ласкавою була.
У Подєбрадах, Ржевниці, Модржанах
Чужій свободі гоїла ти рани.
І слово вільне, вирване із мук,
Леліяли тут Ольжич, Маланюк...
О Праго, все давно постало тліном,
В ковчег вмістилось з чотирьох дощок...
У храм твого безсмертя – Климентинум –
Зайду я причаститись до книжок.
Їм молиться поетка там Маруся:
Серед модерну чеше коси русі.
І не збагнути (час, мов той курай),
Чому вона Няхай, а не Чурай.
...Жаль, нині тут не ми аристократи.
Салони поміняли на бедлам...
Ти українцям, п’яним і горбатим,
Даєш скажену працю – як волам.
Та їхню все ж не погамуєш спрагу
Й мету одвічну: “В Прагу... Прагу... Прагу...”
На сотню літ відміряно талант:
Слуга, чужинець, злидар, еміґрант!
...І на шляху всесвітнім у хозари
Тобі ще й днесь не складено ціни...
Для тебе неба прихилив Масарик,
Якого татом звали русини.
Слов’янських одцуравшись міжусобиць.
Історії тяжких й сумних подробиць,
Ти й досі чуєш погуки Дніпра...
О Києве, мовчить твоя сестра!
Несе мости, мов лоді, ніжна Влтава.
Шука світами прихистки нові...
Тобі діставсь дарунок Бога – Ґавел,
Ми ж маєм те, що маєм... Се ля ві!
...Тримаю у руках дзвінку боклагу –
Ковток свободи вип’ю, вічна Праго.
До хмари дістає твій колізей...
Не здай про мене спомин у музей!
У голосі твоєму дзвонить криця,
В очах читаю істину німу:
Свою спочатку захисти столицю,
А потім вибирайсь у чужину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
