Колись тут гойдалось море -
Пінисте, неприборкане!
Течіями-аортами
Передчуття невпинні.
Хиткі, колихливі, плинні…
В своєму безмежному «нині» –
Глибока жива вода.
І чутно, як біле сонце пульсує десь у рибині,
А зблиски її перлинні
Лишають в тріасовій глині
В минущій досвітній хвилині
Тоненький червоний слід…
А крила, то руки чаїні.
І труться об ноги дельфіни,
І водорості бурштинні
По стегнах, по грудях, спині…
І очі… Зелено-сині.
Невиплакані,
Глибинні.
Бездонні!
Як вічність, такі ж солоні,
І мудрістю мовчазні.
А мушлі – бліді долоні.
І щастя ранкове ще в лоні,
Ще зовсім дитинно-сонне.
Пірнає в безодню.
І котиться, котиться… Тоне.
Поволі на дні холоне,
А потім зринає – природне, справдешнє, чисте,
Ляга животом на пристань,
Збирає слова іскристі,
Годує горластих чайок…
І ніби не помічає…


Руками піски розгортаю.
І бути тут морю!

Велика пустеля Тар (Thar) знаходиться в штаті Раджастан на заході Індії.
Пустеля Тар цікава тим, що в цьому районі море зникало, а потім знову з’являлося, аж чотири рази на протязі останніх двохсот вісімдесяти мільйонів років. Вважають, що пустеля знаходиться на місці моря тріасового періоду. Море існувало двадцять п’ять мільйонів років, а потім «пішло», залишивши після себе скам’янілі фрагменти рослин та тварин, які знаходять у скельних відкладеннях.
Та знову, через двадцять п’ять мільйонів років, цей район став морем. У вапняках та піщаниках у Джайсалмера виявлені закам’янілості амонітів, що збереглися ще з тих часів. В нижньому крейдовому періоді, між 135 і 63 мільйонами років, в цьому районі ростуть ліси. Потім настало ще одне вторгнення моря – в породі знову знаходять сліди його залишків. В кінці крейдового періоду та на початку кайнозою, шістдесят три мільйони років тому, море захопило ці території ще раз. Накопичення на дні древнього моря останків живих істот та їх повільний розпад є основою формування нафти та природного газу в пустелі Тар.
Дивина! Коли немає вітру, я чітко чую, навіть відчуваю, як серед пустелі шепочуть хвилі.
А чому кров солона?
І це море, яке неодмінно знову прийде, повернеться (я навіть не сумніваюся у цьому), завжди буде молодим, але одночасно і найдревнішим, з досвідом мільйонів і мільйонів років, з відчуттями тріасової солі.
А ще, і море, і пустеля схожі мені на Ніку Новікову. :) Тому їй і присвячую.