ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пустеля Тар
Колись тут гойдалось море -Пінисте, неприборкане!
Течіями-аортами
Передчуття невпинні.
Хиткі, колихливі, плинні…
В своєму безмежному «нині» –
Глибока жива вода.
І чутно, як біле сонце пульсує десь у рибині,
А зблиски її перлинні
Лишають в тріасовій глині
В минущій досвітній хвилині
Тоненький червоний слід…
А крила, то руки чаїні.
І труться об ноги дельфіни,
І водорості бурштинні
По стегнах, по грудях, спині…
І очі… Зелено-сині.
Невиплакані,
Глибинні.
Бездонні!
Як вічність, такі ж солоні,
І мудрістю мовчазні.
А мушлі – бліді долоні.
І щастя ранкове ще в лоні,
Ще зовсім дитинно-сонне.
Пірнає в безодню.
І котиться, котиться… Тоне.
Поволі на дні холоне,
А потім зринає – природне, справдешнє, чисте,
Ляга животом на пристань,
Збирає слова іскристі,
Годує горластих чайок…
І ніби не помічає…
Руками піски розгортаю.
І бути тут морю!
Велика пустеля Тар (Thar) знаходиться в штаті Раджастан на заході Індії.
Пустеля Тар цікава тим, що в цьому районі море зникало, а потім знову з’являлося, аж чотири рази на протязі останніх двохсот вісімдесяти мільйонів років. Вважають, що пустеля знаходиться на місці моря тріасового періоду. Море існувало двадцять п’ять мільйонів років, а потім «пішло», залишивши після себе скам’янілі фрагменти рослин та тварин, які знаходять у скельних відкладеннях.
Та знову, через двадцять п’ять мільйонів років, цей район став морем. У вапняках та піщаниках у Джайсалмера виявлені закам’янілості амонітів, що збереглися ще з тих часів. В нижньому крейдовому періоді, між 135 і 63 мільйонами років, в цьому районі ростуть ліси. Потім настало ще одне вторгнення моря – в породі знову знаходять сліди його залишків. В кінці крейдового періоду та на початку кайнозою, шістдесят три мільйони років тому, море захопило ці території ще раз. Накопичення на дні древнього моря останків живих істот та їх повільний розпад є основою формування нафти та природного газу в пустелі Тар.
Дивина! Коли немає вітру, я чітко чую, навіть відчуваю, як серед пустелі шепочуть хвилі.
А чому кров солона?
І це море, яке неодмінно знову прийде, повернеться (я навіть не сумніваюся у цьому), завжди буде молодим, але одночасно і найдревнішим, з досвідом мільйонів і мільйонів років, з відчуттями тріасової солі.
А ще, і море, і пустеля схожі мені на Ніку Новікову. :) Тому їй і присвячую.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1446 seconds