
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.09
11:22
Сотню знайдено, двісті втрачено,
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
2023.02.09
08:38
Сонячний образ Дажбожий,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
2023.02.09
04:56
Багато нас у цьому світі,
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
2023.02.08
22:25
Росія вірує в царя
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
2023.02.08
20:09
Коли б я міг зв’язати словом серце,
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
2023.02.08
19:53
А нашій раті заважають наші
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
2023.02.08
18:47
Погода хвора і блищати перестав
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
2023.02.08
18:35
У півтон одягнувши оклик душі: зачекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
2023.02.08
18:18
Маруся-дівка варила зілля, свій приворіт
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
2023.02.08
15:21
Вибачайте пані та панове
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
2023.02.08
14:46
Гугнявить ніч за зледенілим,
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
2023.02.08
12:55
Їду в маршрутці оранжевій,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
2023.02.08
11:27
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все ост
2023.02.08
11:24
Ми на планеті цій – неміряна сім’я,
а наші голоси – багатомовний хор.
* * *
Тримає іспит наше людство молоде
задля ідеї гуманізму і добра.
* * *
Царства земного вічний неспокій,
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі ми.
* * *
2023.02.08
06:41
Намистинками по світу,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
2023.02.08
00:45
Тепло-карим у горіхову ніч,
Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Осіння мрія. Частина 6.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіння мрія. Частина 6.
Мене не покидають думки про самогубство. Я втратила усе: від гаманця до власної мрії. Ночами задихаюсь від болю, а вдень згадую нічні кошмари. Кудись заховалось сонце, яке вело мене життям. Сама не розумію, у чому причина такого духовного занепаду. Буває, сиджу по п'ять годин на день у парку і спостерігаю за людьми. Одні щасливі, інші — навпаки. Одні ходять зграйками, інші — самотні. Одні стрибають по калюжах, інші — обережно обходять їх. А я не роблю нічого. Я лише спостерігач. Коли не можеш бути актором, доводиться сидіти у залі глядачів...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію