
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.24
12:40
У снах медові цятки - поцілунки
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково по
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково по
2025.05.24
05:17
В години довгого безсоння,
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.
2025.05.23
22:38
Цвіте бузок, магнолія в саду,
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
2025.05.23
21:25
Космос несе не тільки
творчу енергію, але й потік
інформаційного сміття,
яке утворює
енергетичне звалище.
Скільки сміття в ноосфері!
Як розчистити джерела
від намулу? Як повернутися
творчу енергію, але й потік
інформаційного сміття,
яке утворює
енергетичне звалище.
Скільки сміття в ноосфері!
Як розчистити джерела
від намулу? Як повернутися
2025.05.23
17:12
Лимонниці за вітром рух тремкий.
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.
Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.
Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.
2025.05.23
15:38
Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загубл
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загубл
2025.05.23
14:43
Цілувала ти, бо знала,
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.
2025.05.22
22:51
Травневий дивак дощ –
Це мовчазний пророк,
Що кидає землю гостинну
І мандрує на досвітку
У пошуках свідків
Вічного існування
Бородатого музики Часу:
Він теж грає на струнах
Це мовчазний пророк,
Що кидає землю гостинну
І мандрує на досвітку
У пошуках свідків
Вічного існування
Бородатого музики Часу:
Він теж грає на струнах
2025.05.22
21:32
Скільки плодів у землі пропаде!
Скільки людей
залишаться непоміченими,
як ці плоди.
Вони впадуть у землю,
як сухе гілля,
стануть гумусом
для майбутніх поколінь.
Скільки людей
залишаться непоміченими,
як ці плоди.
Вони впадуть у землю,
як сухе гілля,
стануть гумусом
для майбутніх поколінь.
2025.05.22
21:13
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2025.05.22
18:20
Петро подавсь на уходи ранньою весною.
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пі
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пі
2025.05.22
12:04
ФІЛОСОФІЯ ЗНЕВІРИ З ПРОБЛИСКОМ НАДІЇ
Парадоксально, помітив у власних спостереженнях на прикладі історії української поезії, принаймні після усталення української літературної мови таке: якщо вести відлік від Тараса Шевченка, який не римував майже пер
2025.05.22
06:26
На перетині провулків
Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.
Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.
2025.05.21
21:56
Учорашній черговій зміні "пиріжкарень" пощастило на бейти. Хоч якась різноманітність.
Кожна зміна щомісяця повинна рецензувати віршові здобутки поетів.
Цікава вона чи ні, ця обов'язкова робота, однак посадова інструкція вимагає виконання її положен
2025.05.21
21:36
Розхитується світ, як у дитинстві.
Розхитується дах, і опадає квіт.
І те, що тисне, що колись насниться,
Виблискує, немов ковальський ґніт.
Розхитуються погляди і суті,
Підвалини стираються в труху.
Концепції суворі, ніби судді,
Розхитується дах, і опадає квіт.
І те, що тисне, що колись насниться,
Виблискує, немов ковальський ґніт.
Розхитуються погляди і суті,
Підвалини стираються в труху.
Концепції суворі, ніби судді,
2025.05.21
20:46
Ти на дні дощ іде в Хуарезі
& Великдень ще тут
І серйозність не до речі
А негативити намарний труд
Не співай без потреби
Як зійдеш на Rue Morgue Avenue
Доволі є жінок буремних
Щоб анонсувати твій капут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...& Великдень ще тут
І серйозність не до речі
А негативити намарний труд
Не співай без потреби
Як зійдеш на Rue Morgue Avenue
Доволі є жінок буремних
Щоб анонсувати твій капут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Осіння мрія. Частина 6.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіння мрія. Частина 6.
Мене не покидають думки про самогубство. Я втратила усе: від гаманця до власної мрії. Ночами задихаюсь від болю, а вдень згадую нічні кошмари. Кудись заховалось сонце, яке вело мене життям. Сама не розумію, у чому причина такого духовного занепаду. Буває, сиджу по п'ять годин на день у парку і спостерігаю за людьми. Одні щасливі, інші — навпаки. Одні ходять зграйками, інші — самотні. Одні стрибають по калюжах, інші — обережно обходять їх. А я не роблю нічого. Я лише спостерігач. Коли не можеш бути актором, доводиться сидіти у залі глядачів...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію